Якщо коротко викладати суть доповіді і дискусії стосовно неї, то найкраще підходить безпристрасна констатація: уряд відзначає диспропорцію у соціально-економічному розвитку різних регіонів країни і вживає заходів із надання допомоги. Але за цією сухою фразою, як відзначали в ході дискусії депутати, з одного боку, страждання людей, а з іншого — безсилля влади. У 2002 році рівень зареєстрованого безробіття у країні коливався від 0,5% у Києві і до 6,9% у Рівненській та Тернопільській областях. У 16 регіонах, серед яких Чернівецька, Житомирська, Закарпатська, Тернопільська і Сумська області, він перевищував середній по Україні. Ці ж регіони попереду за валовою доданою вартістю на душу населення, за рівнем середньої зарплати і за розподілом інвестицій в основний капітал. Звідси висновок на перспективу: багатим — багатіти, бідним — і далі розорятися. Кошти, як правило, направляються тільки у розвинені регіони: понад третину іноземних інвестицій припадає на Київ, а понад 40% розміщені в 7 областях — Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Київській, Луганській, Одеській і Харківській.
Друга межа між бідністю і відносним благополуччям проходить по лінії великих і дрібних населених пунктів. Малі міста з одним-двома містоутворюючими підприємствами, селища міського типу, а також села переважно належать до «депресантів». Рівень безробіття у таких містах коливається від 4% до 27%, а в селах сягає 50%.
Тим часом у наведених урядом «антидепресивних» витратах на цей рік вдалося нарахувати загалом трохи більше 385 млн. грн. Спробуємо розподілити цю суму на кількість малих міст (353) та сіл... Уряд сподівається в основному на свій законопроект «Про основи стимулювання розвитку регіонів», який враховує європейський досвід у розв’язанні цього питання і ставить за мету підтримати регіони з низьким рівнем розвитку або ті, що переживають структурні зміни (приклад — закриття шахт). Втім, поки незрозуміло, чи будуть за допомогою цього закону визначені не тільки відсутні в сьогоднішньому законодавстві визначення депресивних регіонів, але і дієві інструменти для їх розвитку. Та реально сьогодні все так чи інакше упирається в можливості бюджету і зводиться до перерозподілу коштів між бідними та багатими. Останніх це не дуже радує, а першим — навряд чи допоможе. І справді, біблійну притчу про те, як бідняку дали не рибу, а снасть для її ловлі, ще нікому не вдалося заперечити.
Схоже, подібні висновки було зроблено і в парламенті. Обидва представлених проекти постанови (без скидки на невеликий термін роботи уряду) несхвально (у діапазоні від недостатньо до незадовільно) оцінюють його роботу з протистояння економічній депресії в регіонах.
КОМЕНТАРI
Валерій ЧЕРЕП, голова Держбуду України:
— Розмова про депресивні регіони дуже важлива, та ведеться, мабуть, із деяким навіть запізненням. У розв’язанні цієї проблеми міг би реально взяти участь і могутній будівельний комплекс України. Але для цього потрібні такі передумови, як зростання ВВП та інвестицій. Минулого року Держбуд та Мінекономіки розробили генеральну схему планування територій України, що отримала потім статус закону. В ній визначені перспективи розвитку кожної території з урахуванням її економічного стану, природних умов, людських та матеріальних ресурсів. Урядом подана на розгляд парламенту програма розвитку малих та середніх міст, де і розвиваються в основному депресивні зони. Я згоден із тим, що проблему цих зон можна вирішити тільки на державному рівні, на законодавчому полі. Дуже важливо провести реформування бюджетів усіх рівнів для того, щоб переорієнтувати бюджетні потоки у бік депресивних регіонів із урахуванням наявних у них ресурсів і перспектив для підйому. Я думаю, що не варто вірити в те, що розвиток тут почнеться сам по собі. Можливо, ці території доведеться вирівнювати і за рахунок більш могутніх регіонів. Так роблять у всіх країнах, зокрема, в Німеччині, якій довелося багато чим пожертвувати для того, щоб підняти так звані Східні землі.
Іван ТОМИЧ, голова парламентського комітету з питань аграрної політики, президент Асоціації фермерів України («Наша Україна»):
— Якщо взяти чинники, які є визначальними для депресивних зон (низька зарплата, високе безробіття тощо), то сільську місцевість в Україні можна повністю віднести до таких зон. Про це вже неодноразово говорилося. Зарплата — 170 гривень. Понад два мільйони безробітних. У кожному десятому українському селі не народжуються діти. Щорічно сільське населення скорочується на 160 тисяч. Все це говорить про надзвичайно важку кризову ситуацію. Хочеться вірити, що найближчим часом вдасться стабілізувати ситуацію, для чого потрібно вжити надзвичайно серйозних заходів. Тому що сільське господарство за останні півтора роки загнано в глухий кут, із якого не виберешся за допомогою якихось розрізнених заходів. Наш комітет працює саме в цьому напрямі.
Борис АНДРЕСЮК, народний депутат (СДПУ(О):
— Я би порадив міністру економіки і уряду переглянути розміщення продуктивних сил в Україні. І саме на цьому побудувати програму протистояння депресивним явищам у регіонах. У країні сьогодні п’ять-шість областей працюють позитивно і дотують всі інші області, тому що у них сконцентровано могутній капітал, основні виробничі засоби. А розвитком виробництва в депресивних регіонах (часто вони стали такими у зв’язку з місцезнаходженням та кліматичними особливостями) уряд і Мінекономіки не займаються. Депресивним областям треба дати можливість заробляти і не чекати дотацій від держбюджету. Можливо, в тих зонах, які і без того перенасичені підприємствами, не треба ставити нових виробництв, а розміщувати їх саме на депресивних територіях. Це потрібно сьогодні Україні. Поки ж сильні регіони стають ще сильнішими, тоді як слабкими ніхто не займається, і вони стають все слабшими. Це — не той шлях. Він веде до надто серйозного дисбалансу, який помітний уже й зараз. Не випадково ми розглядаємо сьогодні звіт уряду з цього питання. Потрібна програма відновлення економічної самостійності й самодостатності депресивних регіонів. Людям там буквально ніде заробити копійку. Вони мігрують у центр, обласні центри і навіть за кордон. Це — неправильно. Україна сьогодні постачає в Росію і країни Європи найкваліфікованіших і водночас найдешевших будівельників (особливо прославилися закарпатці). Вони кидають сім’ї і заради дуже скромного заробітку готові на найнесприятливіші умови праці та життя. Розпадаються сім’ї... Падає народжуваність. Скорочується населення країни. Якщо найближчим часом урядом не буде розроблена програма грамотного розміщення нових виробництв, які могли б поглинути робочу силу в депресивних регіонах, то може поглибитися демографічна криза. Я сподіваюся, що сьогоднішні слухання дадуть поштовх розв’язанню цих проблем, для чого буде знайдено нові й дієві важелі та інструменти. Зокрема, ними можуть бути і вільні економічні зони, на які ми покладали так багато надій. На жаль, вони, переважно, не виконують відведеної їм ролі. Там виявлено великі зловживання. Проте я продовжую підтримувати такі зони, але треба стежити, щоб вони не використовувалися для відмивання грошей, ухилення від платежів до бюджету та не перетворювалися на своєрідний «зелений коридор» для безмитного транзиту.
