Бюрократична революція становила сенс початку сторіччя. Поліцейсько-податкова бюрократична формація змінилася комунально-промисловою. Останнє твердження, безумовно, треба сприймати як метафору. Сучасні бюрократичні механізми, сучасні форми суспільного відчуження, можуть бути осмислені й названі тільки в процесі їхнього руйнування. Для того, щоб зрозуміти, їх треба зламати.
Першими винайшли бюрократичну машину, таку, як її розуміємо ми, древні китайці. Винахід більший, ніж міфічні китайські облогові машини. Довгочасність вражає уяву. Хоча чи варто шукати у ньому велич? Болото триває довше за блискавку. Чи більше в ньому від цієї величі? «Гусар, котрий не загинув у тридцять років, не гусар, а лайно». Революціонер, котрий не хворий на сухоти, не революціонер, а провокатор — додамо від себе. Відчужені форми відчужують і час. Чи тепер це причина відчуження?
Китайці всі зрозуміли ще тоді й висловили у трактатах. Однак тексти — це дзеркала. Кожен читає себе, а не автора. «Сильна держава — слабкий народ». Треба було стільки боротися за власну державу, щоб зрозуміти, що насправді нам потрібен народ.
До нас бюрократичну машину привезли татари. Орда була мандрівною бюрократією, на яку її перетворив Темучжин після своїх перших перемог. Він навчився у китайців. Тому татари й завоювали всіх, що здатні були організувати управління на значних територіях. Те, що вони одні були здібні до маневру в той час, коли всі інші воювали натовпами, було другорядним. Уявіть, що сьогодні вдалося взяти всіх чиновників Житомирської обласної адміністрації й десантувати їх десь у Центральній Африці. Безумовно, там почався б голод і скрегіт зубний, повені й землетруси, вимерла б більшість негрів, однак утворилася б якась нова сутність. Орда прийшла!
Нова російська бюрократична формація складалася у жорстоких умовах. Спочатку це була російська терористична кампанія, коли в перше десятиріччя нового віку гинуло в середньому по кількасот державних чиновників за рік. Далі революція, сталінські чистки й Друга світова війна. Твердим різцем вирізалася ця модель організації життя.
Це був один і той же важкий процес у всіх країнах. У Сполучених Штатах це виглядало як перемога федеральної бюрократії у ході великої депресії. У Німеччині це маніфестувалося як національна революція, в Росії — як соціальна. У Франції й Британії все трапилося без явної маніфестації, внаслідок перенапруження сил у тягу Першої світової війни й необхідності організувати соціальний захист мас у післявоєнному світі.
Друга світова війна дала поштовх створенню наднаціональних бюрократичних форм та остаточної уніфікації національної бюрократії, що є свідченням довершеного відчуження.
Буржуазна свідомість трактує фашизм як аномалію. Хоча насправді процеси в Італії й Німеччині не відрізнялися за змістом від тогочасних процесів у всіх інших країнах. Існуючі визначення фашизму жалюгідні, оскільки вони інтелектуально нечесні. Насправді фашизм — це естетичний напрям. Крім стилю, все решта в ньому — це становлення нової бюрократичної формації, і саме цим він жахливий. Він жахливий тим же, чим жахливі всі інші відчужені суспільні форми у всіх інших суспільствах — відчуженням.
Діалектика панує тому, що Бог — весела істота й сміється над нами. Кожну ситуацію він будує як парадоксально смішну. Відповідно до діалектичного принципу, в момент зміни бюрократичних формацій, тобто у момент безпрецедентної нівеляції особистісного, у момент всесвітньоісторичної поразки особистості та зведення на п’єдестал суспільної інерції, людина раптом опинилася на небаченій висоті. Літературно-філософське марення про надлюдину було раптом реалізовано. Мається на увазі конкретна, одна людина. Сталін, Гітлер, Мао, на якийсь час Рузвельт. Безмежна, справді реальна влада, поінформованість, безпрецедентне збагнення життя, «висунення в ніщо», абсолютна самотність, можливість творити не із глини, а із життя й спостерігати результати свого творення.
Найкраща книжка про Сталіна — «Так говорил Заратустра». У цьому дивна сила поезії. Незрозуміло, як Ніцше — ця настільки відірвана від революційного процесу книжкова людина — міг вийти на проблематику, яка стала актуальною через півстоліття після нього.
Однак і ці uber гусари померли й не стало більше гусарів. Є відчужені суспільні форми.
Описуючи ХХ сторіччя, я свідомо стримуюся від згадок про економіку, не користуюся економічними мантрами, не шаную їхній день суботній. Книжники й фарисеї вважають, нібито досить зосередитися на індексі зростання біржового курсу акцій, щоб визначити фіктивний капітал, щоб указати на загальну капіталізацію фондового ринку, яка не відповідає валовому річному продукту разом з основними й неосновними фондами та багатством, яке бере участь у процесах ринкового обміну, що це все пояснює. Що це і є науковим підходом. Чи вдавалося їм колись щось екстраполювати з їхнім підходом? Чи могли вони хоч щось передбачати, користуючись тільки власним категоріальним апаратом? Ніколи нічого!
Ми всі користуємося старим добрим німецьким способом: якщо не розумієш предмета, назви його як-небудь, наприклад, субстанціальним феноменом, капіталізацією фондового ринку, відчуженням суспільних форм і тому подібне. Не треба намагатися осягнути, треба іменувати.
Однак мій підхід ефективніший, ніж у книжників і фарисеїв. І ось чому.
Революція починається з революції назв. Якщо ти хочеш зламати явище, ти повинен назвати його по-новому. Неможливо сформулювати революційне завдання, користуючись тільки контрреволюційними категоріями. Хочеш грабувати, не користуйся ментовськими «поняттями». Хочеш запровадити вегетаріанство, не користуйся поняттями віденської кухні. Не обідати шніцелем, а поїдати «розчленовані трупи тварин».
Пілсудський колись казав: «Наші цілі настільки невизначені, а відомості про ворога настільки малі, що ми цілком можемо собі дозволити рухатися в будь-якому довільно вибраному напрямі».
Попереду туман і в ньому проглядаються лише деякі визначеності:
1. Сміття, начальники, дистриб’ютори дістали вже настільки, що стало ясно — необхідно робити антиноменклатурну революцію.
2. Існуючу фінансову кризу, ймовірно, буде переборено внаслідок оптимізації управлінських механізмів, однак до цього так чи інакше вона торкнеться всіх, в тому числі й янкі. Наш народ послідовно розчарувався у соціалізмі, у капіталізмі, у парламентаризмі, у Президентові, у Нацбанку, у демократії, у всіх без винятку державних установах і суспільних механізмах. Якщо зараз він розчарується у доларі — останній опорі його непохитності — з’явиться місце для нас. На чистому, сніжно білому листі народної свідомості ми зможемо написати нові ієрогліфи. Треба тільки навчитися писати.
3. Навіть після антиноменклатурної революції хотілося б користуватися всіма благами каналізації, тобто комунальних служб. Коротше кажучи, питання, яке вирішуватиметься в наступному сторіччі, таке: чи можливо побудувати ситуацію так, щоб особистість виявилася над бюрократією? Чи можна обійтися без цілковитого знищення бюрократії? Чи можемо ми навчитися експлуатувати бюрократичні механізми? Чи можемо ми позбавити бюрократію монополії на насильство? Адже таке вже нібито намічалося на початку дев’яностих, коли всім було добре, а менти й чиновники були дезорієнтовані й боялися.
Сучасна бюрократична модель була сприйнята смертельно втомленим (після двох світових воєн) світом. Але ми вже відпочили.
№241 16.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
