ПРО БАНКІВСЬКУ ТАЄМНИЦЮ
Наріжним каменем економіки Швейцарії є банківський сектор. За офіційними даними, на нього припадає 30% ВВП країни. Загальний обсяг капіталу банків становить 4,6 трильйона швейцарських франків. Тільки в одній Женеві (фінансова столиця Швейцарії) працює 125 банків, на службі в яких задіяно приблизно 20 тисяч громадян (9% робочих місць кантону). Швейцарські банки за правом називають основою і відправною точкою стрімкого фінансового розвитку держави, яка вважалася на початку минулого століття однією із найбідніших у Європі. Самі швейцарці говорять на цю тему дуже неохоче. Прорив у економічному розвитку Швейцарії, як визнав президент Асоціації банків Женеви Франсуа Жіллерон, припадає на період Другої світової війни.
Гроші, як відомо, не пахнуть, а банки для Швейцарії — такий же предмет національної гордості, як відомі всьому світу годинники, шоколад, сир, ножі та вина. Рекламуючи винятковість своєї банківської системи, рядові швейцарці, банкіри і, що примітно, представники влади та правоохоронних органів, як правило, акцентують увагу на її трьох основних особливостях: надійність, високий професіоналізм і комерційна таємниця. Зупинимося на останній. Свята святих будь-яких фінансових операцій, вона, по суті, надає банкам статус держави у державі. Влада в окремих випадках, про які йтиметься далі, не втручається до справ банків. Наведемо один дуже показовий приклад. Донедавна, довіряючи свої прибутки банку, навіть не заплативши з них податки, швейцарці могли бути спокійні — про них ніхто не дізнавався. «Незадоволена», зі слів Франсуа Жіллерона, держава вирішила проблему шляхом прийняття закону, що зобов’язує банки... Ні, не надавати інформацію про рахунки, а відраховувати до бюджету 35% комісійних від внеску (якщо платник податків вказує прибуток, відданий на збереження банку, в декларації прибутків, влада ці відсотки повертає). Ну чим не цивілізація? До речі, урядові програми, адміністративний тиск, залежність від Федерального банку і т. д. — все це, як сказав здивований запитанням кореспондента «Дня» Франсуа Жіллерон, Швейцарії цілком незнайоме.
ГРОШІ «У ЗАКОНІ»
Регламентована законодавством закритість банків Конфедерації робить їх привабливими для любителів «робити гроші» з інших країн. Ще на початку 90-х процес було поставлено «на широку ногу». Головним було показати, що гроші, які ви маєте намір зберігати чи «провести» через банк у Швейцарії, легального походження. Показати банкіру і, природно, нікому більше. «З 1996 року банки стали дуже обережно ставитися до фінансових операцій із представниками країн колишнього СРСР, — говорить Франсуа Жіллерон. — Після того як інформація, що підтверджувала легальність коштів, які пропонуються нам звідти, виявилася неправдивою». У 1998 році у Швейцарії набув чинності закон, згідно з яким банкіри в обов’язковому порядку повинні перевіряти законність походження тих чи інших коштів, докладну інформацію про клієнта тощо. Але навіть посиливши заходи боротьби з відмиванням «брудних грошей», держава залишила банкірам можливість «не сумніватися» у легальності тих чи інших коштів. Щоправда тепер, як пояснили «Дню» у Федеральному департаменті з банківського нагляду, у разi виявлення сумнівного обігу на рахунках банку до нього після ряду попереджень можуть застосувати санкції, аж до ліквідації. До речі, в 1998 році у структурі «фінансової розвідки» Швейцарії з’явився новий департамент, що спеціалізується на великих банках, штат якого на сьогоднішній день — 17 осiб.
Подібні заходи в Україні назвали б «косметичними», але інші Швейцарії, схоже, просто не потрібні: красти гроші з державного бюджету в них складно (практично у всіх кантонах усі великі фінансові витрати держави проходять через референдум), а «умикнути», наприклад, десяток мільйонів кубометрів російського газу — взагалі неможливо. А ось щодо «брудних грошей» іноземного для швейцарців походження, то тут річ не тільки у законі 1998 року. Зрозуміло, що прямо мати «справи» з банками, які бережуть свою репутацію і підозри яких спричинять заяву до поліції чи Федерального департаменту з банківського нагляду, стане тільки самовбивця. Хоч генеральний прокурор Республіки і кантону Женева пан Бернар Бертосса (термін повноважень якого закінчився 21 квітня) зазначив українським журналістам, що вимоги у питанні боротьби з відмиванням «брудних грошей» швейцарські банки виконують дуже неохоче.
Експерт Федеральної прокуратури з питань країн Східної Європи Сіалм Амброс був більш відвертим та підтвердив «Дню», що існує ряд цілком законних схем «відмивання» грошей у Швейцарії, вплинути на які влада не може. Банківська, бачте, таємниця і... закони. Значна частина названих «варіацій на тему» була, загалом, відома — офшорні перекази (відповідальність за легальність походження грошей клієнта бере на себе, по суті, інформаційно закритий банк офшору) та кореспондентські рахунки (відповідальність за «чистоту» прокручуваних коштів лежить на банку, який відкрив такий рахунок у Швейцарії).
Що справдi здивувало, то це механізми «відкоту» за допомогою інституту фінансових повірених (розпорядників). Зі слів Сіалм Амброса, повірені, які взяли на себе обов’язок розпоряджатися грошима пана «Х» та вирішили покласти їх до швейцарського банку, зобов’язані назвати банкіру тільки ім’я та прізвище свого клієнта. Детальна «біографія» внеску в цьому випадку знаходиться поза компетенцією банку: її зобов’язаний перевірити повірений. Контроль над останнім? Тільки з боку Асоціації його колег, частково підзвітнiй владі. «Практично жодного. Механізм контролю в цьому випадку працює дуже погано», — зiзнався «Дню» експерт. І... Увага! Зі слів представників Федеральної прокуратури, через інститут фінансових повірених проходить близько половини всього обігу швейцарських банків! Хочеш не хочеш, а повіриш неофіційним даним, що близько 20 000 фінансових повірених є найбагатшими громадянами Швейцарії. І, зауважте, все згідно із законом. Немає ж нічого поганого у тому, що який-небудь мільярдер, нехай він навіть громадянин іншої країни, доручає свої гроші фінансовому фахівцю?
ТАЄМНЕ МОЖЕ СТАТИ ЯВНИМ, АЛЕ...
Життя Швейцарії проходить згідно із законом. У чітко визначених, регламентованих і, найголовніше, загальноприйнятих рамках. Закони в Швейцарії порушують набагато рідше, ніж у нас. «Обійти» їх, залишившись непоміченим, а отже, — безкарним, практично неможливо. Про це ніколи не треба забувати. Особливо, якщо ти — прем’єр-міністр іншої країни й у тебе мільйони доларів на рахунку в швейцарському банку.
Однак повернемося до «свята святих» — до банківської таємниці. Вона, як з’ясувалося, далеко не абсолютна. Точніше, отримати з банку інформацію про той чи інший рахунок дійсно складно. Але, по-перше, тільки виникне у банкіра підозра щодо законності тих або інших фінансових операцій на будь-якому їхньому етапі (вкладення коштів, переказ комісійних, додаткові надходження на рахунок тощо), він умить може, навіть зобов’язаний, звернутися до правоохоронних органів Швейцарії, «фінансової розвідки» країни. Так, розповіли у Федеральному департаменті з банківського нагляду, було з мільярдом «брудних» доларів нігерійського диктатора Абаша, які надійшли до Швейцарії зі США. Підсумок — слідство женевської прокуратури, яке курирував Бернар Бертосса, арешт рахунків і фінансова екстрадиція.
Проте подібні речі, як стало зрозуміло, швидше, виняток із загального правила. Цікаве інше. Бернар Бертосса каже, що банківська таємниця закінчується там, де починається слідство кантональної, а з 1 січня цього року — Федеральної прокуратури. Для того, щоб розпочати слідство та «заморозити» рахунок, з його слів, досить навіть газетної публікації чи, наприклад, анонімного листа до прокуратури з докладною інформацією про те, хто, коли, яким чином і на який рахунок переказав «брудні» гроші. Чим не привід для багатьох політиків замислитися, чи варто красти гроші у своєї країни і «відкатувати» їх за допомогою престижних швейцарських банків? За таких-то «розкладів», гарантій, що лист скривджених «спільників» чи інформація зацікавлених спецслужб не «заморозить» награбоване, досить мало.
Але, необхідно зазначити, навіть у разi блокування рахунків банківська таємниця продовжує протидіяти правоохоронним органам інших країн. Заступник Генерального прокурора України Микола Обіход прокоментував співпрацю зі своїми швейцарськими колегами у справі Лазаренка таким чином: «Ми працюємо у повній взаємодії з правоохоронними органами Швейцарії, але, на жаль, іноді процедура передачі інформації про рахунки у швейцарських банках у цьому плані затягується на півтора, а то й два роки. Прокуратура Швейцарії не має повноважень передавати дані, які є у неї, безпосередньо нам. Процедура полягає в наступному: перед тим як надати нам інформацію, слідчий у Швейцарії, який веде ту чи іншу справу, звертається до банку. Банк повідомляє клієнта (це може бути товариш «Петренко», який сидить в Україні): «Ось вашим рахунком зацікавилися правоохоронні органи вашої країни. Яка ваша реакція, чи згодні ви на те, щоб відкривати дані стосовно свого рахунку?» Природно, що людина, яка скоїла злочин, буде проти. Після цього слідчий (Швейцарії. — Авт. ) звертається, минаючи банк, до клієнта і просить його згоди на видачу документів з рахунку українській стороні. Людина знов- таки заперечує. Починаються судові розгляди, там — у кантональному суді вони затягуються від півроку до року. Якщо кантональний суд приймає рішення про видачу інформації, скажімо, Україні, то клієнт банку має право оскаржити його у Федеральному суді — ще рік судових розглядів. Таким чином, унаслідок цієї процедури наявність інформації, наприклад, у пана Бертосси — ще не гарантія, що її передадуть Україні. Навіть на неофіційному рівні».
«ВІДМИВАТИ» ГРОШІ ЧЕРЕЗ ШВЕЙЦАРІЮ НЕБЕЗПЕЧНО
Теоретичний програш держав, влада яких використовує службові повноваження у своїх цілях, на міжнародній арені очевидний. Наведемо практичні докази. Бернар Бертосса розповів журналістам, що за безпосередньою участю женевської прокуратури було заблоковано рахунки секретаря СНД Павла Бородіна, нігерійського диктатора Абаша, екс-шефа поліції Іспанії, екс-президента Мексики, розрахунки з продажу вiйськового обладнання Франції на Тайвань... Цей перелiк можна продовжувати досить довго. Багатьох із «колекції» екс-прокурора «ушли» від влади. Деякі, що дивує Б. Бертоссу, як і раніше, видні політичні фігури своїх держав.
Перейдемо до головного. Питання фінансової екстрадиції в Україну десятків мільйонів доларів, які «умикнув» екс-прем’єр Павло Лазаренко, зрушило з мертвої точки. І, до речі, на офіційному рівні. На численні запитання, які раніше неодноразово ставилися вітчизняним правоохоронним органам нашої країни, у женевському Палаці юстиції відповідав... тоді ще «при виконанні» генеральний прокурор Республіки і кантону Женева пан Бернар Бертосса. Минулої середи про це говорила заступник начальника управління правової допомоги міжнародної співпраці прокуратури Швейцарії пані Марія Шнеблі. Розмову з представниками українських ЗМІ (користуючись нагодою, автор висловлює подяку Посольству Швейцарської конфедерації в Україні за організацію поїздки) всі вони починали з головного: справу Лазаренка у Швейцарії закінчено, але не повністю. І аж ніяк не тому, що розслідуванням діяльності екс-прем’єра продовжують активно займатися правоохоронні органи України, а прокуратура Цюріха досі намагається з’ясувати походження рахунків «імені Лазаренка» у місцевих банках. Умовний вирок у Швейцарії Павло Іванович отримав, і тепер, як повідомила «Дню» Марія Шнеблі, тільки принципово нові обставини (що цікавлять Швейцарію) можуть продовжити роботу органів прокуратури Конфедерації стосовно Лазаренка.
Що не дозволяє швейцарським прокурорам вважати справу українського екс-прем’єра завершеною не тільки законодавчо, але й логічно? Заява Бернара Бертосси з цього приводу була сенсаційним підтвердженням ряду припущень. «Я не знаю, що збирається робити у результаті (у справі Лазаренка. — Авт. ) американська влада», — підкреслив прокурор Женеви. Поки йдеться про «заморожені» у Швейцарії двадцять мільйонів доларів і, як сказав Бертосса, «значно більші гроші», які транзитом пішли у напрямку Північної Америки, Карибського басейну і, як вдалося з’ясувати у п’ятому політичному управлінні МЗС Швейцарії, «умовно до Італії». Подальша доля цих «плодів трудової діяльності» Павла Івановича на посту прем’єр-міністра України заслуговує на окремий розгляд. Тим більше, багато що стало відомо достеменно.
Почнемо, зі слів Бернара Бертосси, «з невеликої частини коштів Лазаренка, які пройшли через Швейцарію» і їх було заблоковано — з 20 мільйонів доларів. З’ясувалося, що ці гроші Конфедерація жодним чином не збирається залишати у себе. Чверть суми прокурор Женеви визначив як можливу для екстрадиції в Україну за умови, що наша влада підтвердить «брудне» походження та національну приналежність цих п’яти мільйонів. Ціна заяви Бертосси для нашої влади полягає у наступному: згідно з буквою тамтешніх законів, «підтвердження» українська сторона повинна надати з усіма «біографічними» деталями. Просто кажучи, відповісти, коли, яким чином, з чиєю допомогою «робив» гроші Павло Іванович, як вони потрапили до Швейцарії і так далі. «Для того, щоб заморозити рахунок, досить обмеженої кількості доказів; але для того, щоб його конфіскувати, потрібні серйозні підтвердження злочинного походження цих коштів», — відзначив Бернар Бертосса, підкресливши, що Швейцарія «чекає підтвердження з Києва».
А Київ, виявилося, жодних підтверджень «поки не надав». Хоч, зі слів Бернара Бертосси, наша Генпрокуратура буквально завалила Женеву запитами інформації, яка відома Швейцарії у справі Лазаренка. Підкреслюючи рівень ефективної співпраці з нашими правоохоронними органами, він звернув увагу на те, що практично на всі запити швейцарська сторона дала відповідь. Предметно говорити на цю тему Бертосса не став. Пізніше М. Шнеблі пояснила українським журналістам, що подібна інформація в Швейцарії не підлягає оприлюдненню. Як, проте, і в Україні. А пан Сіалм Амброс додав до цього, що вести справи рівня Лазаренка завжди складно, оскільки всі прокуратури відчувають серйозний тиск із боку високопоставлених чиновників.
Раніше керівництво нашої Генпрокуратури неодноразово нарікало українським ЗМІ на недостатню оперативність міжнародної співпраці та зумовлену цим тривалість слідчого процесу, зокрема, щодо Лазаренка. Їхні швейцарські колеги, навпаки, говорять про плідну співпрацю з Києвом і акцентують увагу на тому, що без даних з України справа Лазаренка могла припинитися. Тим більше незрозуміло, чому Київ не надав докази стосовно цих п’яти мільйонів.
«У такого роду справах завжди вплутано декілька сторін», — із властивою швейцарській владі дипломатичністю зазначає Сіалм Амброс. Очевидно, маючи на увазі не тільки швейцарські банки, через рахунки двадцяти з яких, зі слів Бернара Бертосси, текли украдені нашим екс- прем’єром гроші. Більше запитань, ніж роз’яснень викликала і супроводжена загадковою усмішкою відповідь прокурора Женеви, мовляв, «на наш погляд, справа Лазаренка завершена, у мене на пам’яті немає якихось подiбних справ, які стосуються інших представників України». Усе це зайвий раз підтверджує, що у лазаренківському фінансовому трикутнику «США — Швейцарія — Україна» далеко не все так просто, як хотілося б, скажімо, нашій опозиції.
До речі, про трикутник. На замороженi 15 мільйонів доларів, зі слів Бернара Бертосси, крім України, претендують ще «деякі американські компанії, фірми і банки Багамських островів». Враховуючи довге і «вимушене» перебування екс-прем’єра у США, зацікавленість американців і те, що точне місцезнаходження більшої частини коштів Лазаренка поки невідоме (джерело у Федеральній прокуратурі Швейцарії, яке назвалося «компетентним», у приватній бесіді повідомило, що понад 150 мільйонів доларів осіли у банках США), ймовірність серйозного діалогу Вашингтон — Київ стосовно цих 15-и мільйонів доларів здається більш ніж високою. Як повідомили «Дню» в Генеральній прокуратурі Швейцарії, інформацією щодо цих грошей цікавляться обидві сторони. Сполучені Штати, зі слів Марії Шнеблі, з посиланням на свої закони вже заявили про конкретні претензії на швейцарську частину «спадщини Лазаренка». Київ, зі слів правоохоронців Конфедерації, поки мовчить — розслідує. Відповідаючи на запитання кореспондента «Дня», Бернар Бертосса сказав, що Женева «не має наміру брати участь у цій дискусії і «виконає угоду сторін» (США —Україна — Авт. ), якщо її буде досягнуто. У Федеральній прокуратурі були більш прихильними та зазначили, що «будуть здивовані, якщо гроші Лазаренка перейдуть до США». На думку Марії Шнеблі, вони повинні повернутися до України.
Можливо, таку різницю поглядів зумовлено рівнем інформованості: до розслідування прокуратури Женеви Федеральна прокуратура не мала права втручатися. Хоч як би там було, Швейцарія, яка відіграла свою роль як у покаранні Павла Лазаренка за порушення свого законодавства, так і перевалочного пункту «брудних грошей», можна точно стверджувати, умиває руки. Подальший хід справи Лазаренка не в її компетенції, а перипетії порушення українським екс-прем’єром законодавства інших країн ні в Берні, ні у Женеві розслідувати, природно, не збираються. До речі, як і наполягати на екстрадиції Лазаренка у Швейцарію у разі його звільнення в США (про що «Дню» повідомив Бернар Бертосса).
Показово також, що у Федеральній комісії з банківського нагляду (аналог фінансової розвідки) українським журналістам тимчасово відмовили у наданні конкретної інформації про фінансові махінації Павла Івановича. Чи не такі відповіді, не бажаючи псувати стосунки зі Сполученими Штатами, надає Швейцарія, задовольняючи запити нашої Генпрокуратури?
Якщо «так», то... Законодавчо — нічого. «Українській прокуратурі раніше треба було стежити за Лазаренком, коли він був прем’єром», — охолодив патріотичний запал кореспондента «Дня» Бернар Бертосса. Що ж, залишається чекати результатів україно-американських переговорів, усі козирі в яких (украдені гроші, міжнародне законодавство, політична вага і сам Павло Іванович) явно на стороні США. Проте не будемо забігати наперед. Офіційних даних щодо україно-американських переговорів у «площині Лазаренка» поки немає і, можливо, не буде. Щодо проблеми фінансової екстрадиції грошей українського екс-прем’єра, коментуючи окремі заяви правоохоронних органів Швейцарії, «Дню» говорить заступник Генерального прокурора України Микола Сергійович Обіход:
— За попередніми даними, у Швейцарії грошей (Лазаренка. — Авт. ) нема. Гадаю, вони говорили вам трошки інше (коментуючи заяву Бертосси про $20 млн. — Авт. ) Ми, звичайно ж, не можемо зараз детально розповідати про рух коштів Лазаренка. Вони проходили через Швейцарію. За нашими оцінками, це близько $275 млн. Значна частина осіла у різних офшорних зонах. П’ятнадцять мільйонів ми вже повернули до України (до речі, Бернар Бертосса стверджує, що близько десяти мільйонів доларів екстрадирували до України зі Швейцарії. — Авт. ). Говорити про конкретні схеми поки не можна. Що таке гроші? Вони лежать на рахунках, і будь-який витік інформації може призвести до того, що ці гроші зникнуть. Телефонний дзвінок, кодове слово... і все. Все, що стосується банківських рахунків у цій справі, є банківською і слідчою таємницею. Претензії і вимоги американської сторони (щодо грошей Лазаренка. — Авт. ) — всього лише протокол намірів. Ситуація ускладнюється ще й тим, що багато офшорних юрисдикцій, з якими в України немає жодних міжнародних договорів, просто не зобов’язані повертати нам ці гроші. Це питання їхньої доброї волі.
