Шлях до визнання світовим співтовариством Голодомору 1932—1933 рр. актом геноциду українського народу продовжується. За результатами копіткої праці протягом багатьох років в Україні видано велику кількість наукових робіт, розсекречено багато архівних документів, зібрано численні свідчення очевидців. Крім цього, Верховна Рада після затяжних суперечок між різними політичними силами, де особливий опір чинили комуністи та Партія регіонів, все ж таки прийняла закон, яким визнала голод 1932—1933 рр. актом геноциду. А днями черговим етапом, після великих зусиль вчених, стала порушена Службою безпеки України кримінальна справа за фактом вчинення геноциду в Україні у 1932—1933 роках, з посиланням на ч. 1 ст. 442 Кримінального Кодексу України (ознаки злочину).
Підставою для порушення кримінальної справи, повідомляє прес-центр СБУ, стали звернення голови Українського інституту національної пам’яті Ігоря Юхновського, народних депутатів України Григорія Омельченка, Олександра Чорноволенка, голови Асоціації дослідників голодоморів в Україні Левка Лук’яненка, голови товариства «Меморіал» ім. В. Стуса Романа Круцика. До звернень також додаються заяви інших громадян України з вимогами провести розслідування обставин убивства голодом мільйонів людей в Україні в 1932—1933 роках. Треба зазначити, що роль СБУ в цьому питанні заслуговує на повагу — протягом декількох останніх років служба послідовно й цілеспрямовано розсекречує та оприлюднює архівні документи періоду 1932—1933 років, а з січня цього року і всі архіви часів Радянського Союзу.
Реагуючи на вищезгадані звернення, СБУ спільно з Генеральною прокуратурою України та Українським інститутом національної пам’яті здійснили перевірку, в результаті якої було встановлено, що «після повалення Української Народної Республіки в 1921 році на цій території більшовицький режим розпочав активні протиправні дії, спрямовані на денаціоналізацію України, перетворення її на звичайну адміністративно-територіальну одиницю Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), аби не допустити створення незалежної української держави. Радянська влада проводила насильницьку колективізацію сільського господарства, розкуркулення та депортацію українських селянських родин, незаконну конфіскацію їхнього майна, здійснювала репресії та фізичне знищення громадян».
Як зазначено в документі, провідники тоталітарного режиму Сталіна приймали рішення, якими було «зруйновано традиційні форми сільськогосподарського виробництва, позбавлено українських селян необхідних для життєдіяльності запасів зерна та продовольства; запроваджено «натуральні штрафи», застосовано репресивні заходи примусу щодо боржників із хлібозаготівель; заборонено торгівлю й завезення товарів у населені пункти, що були занесені на «чорні дошки»; заборонено вільне пересування територією СРСР селян, які шукали продовольство; а також використано спеціальні озброєні загони та армійські частини для ізоляції території УСРР, що створило у 1932—1933 роках для національної групи — українців — життєві умови, розраховані на їхнє повне фізичне знищення». Хоча дії комуністичної влади були спрямовані на знищення української національної групи, поряд із українцями від антилюдських злочинів постраждали й інші національності.
Як зазначає СБУ, порушуючи кримінальну справу, СБ України керувалась українським законодавством та принципами міжнародних конвенцій, які ратифікувала Україна, а саме — Конвенцією ООН від 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього та від 1968 року про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства, а також Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Крім цього, статтею 7 Римського статуту міжнародного кримінального суду, якою визначається, що «злочинами проти людства є здійснювані великомасштабні та систематичні дії щодо цивільних осіб, зокрема, умисне винищення, депортація, насильницьке переміщення населення, тортури та інші нелюдські діяння»; Кримінальним кодексом України та Законом України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні». Що означає для українського суспільства заведена СБУ кримінальна справа за фактом вчинення геноциду в Україні у 1932—1933 роках, та які її перспективи?
Володимир В’ЯТРОВИЧ, історик, директор Галузевого державного архіву СБУ:
— Порушення справи СБУ за фактом вчинення геноциду в Україні у 1932—1933 роках — це великий крок, якщо зважати на попередні кроки з повернення пам’яті людям про Голодомор. Спочатку це питання було вирішене в науково-історичній площині — проведено безліч наукових конференцій і опубліковано багато монографій. Наступним етапом був політичний, який завершився прийняттям відповідного закону у Верховній Раді. Третім етапом став юридичний, який, власне, зараз започаткований СБУ відкриттям кримінальної справи. Є свідчення людей про Голодомор, зібрано багато документів, які дозволять отримати правову оцінку подіям 1932-1933 років. Я думаю, що правовою оцінкою стане засудження тих подій, які можна трактувати як злочин проти українського народу.
Роман КРУЦИК, голова київської міської організації Товариства «Меморіал», директор «Музею совєтської окупації»:
— Коли формувався план заходів до 75-річчя Голодомору, я неодноразово намагався включити в цей план заходів питання порушення кримінальної справи по факту геноциду в Україні в 1932-1933 роках. Адже Верховна Рада прийняла закон про визнання голоду геноцидом, який зобов’язав до дії, крім цього, Україна ратифікувала Конвенцію 1948 року про відповідальність за злочин геноциду і 1968 року про незастосування терміну давності до злочинів проти людства, а в перелік цих злочинів входить і злочин геноциду. Конвенція 1948 року зобов’язувала Україну внести зміни до національного законодавства — така зміна була внесена в Кримінальний кодекс України у вигляді 442 статті. Отже, на сьогодні були всі юридичні передумови (оскільки злочин 1932—1933 рр. не має терміну давності) для порушення кримінальної справи, і СБУ це зробила. Такі кримінальні справи повинні бути порушені в областях, районах і поєднані в загальну.
Противники кримінальної справи, заперечуючи геноцид, аргументують це відсутністю прямих доказів. Дійсно, це так, нема жодного документу, який би говорив, що був здійснений геноцид, але є непрямі докази, які необхідно юридично зафіксувати — це докази свідків, — тоді вони стануть прямими. Вирішення цього питання необхідне для того, щоб суд поставив крапку в темі Голодомору. Уже нема прямих виконавців, але є комуністи та їхня ідеологія, є міжнародний кримінальний суд, ООН, ЄС, куди не можна нести літературні спогади, а потрібна кримінальна справа, тобто наявний доказ злочину. Міністерству юстиції та правоохоронним органам це дає підстави вести з іншими країнами переговори, загальною метою яких є прийняття резолюції ООН про те, що голод 1932—1933 рр. був геноцидом українського народу. Тоді це дасть змогу погасити всі негативні висловлювання проти Голодомору, які сьогодні «бродять» в Україні.
Порушуючи питання про Голодомор на міжнародному рівні, треба сказати, що відчувається великий спротив Росії. Сьогодні там навіть видається указ президента про створення комісії по слідкуванню за історією, крім цього, планується прийняти закон про кримінальну відповідальність за заперечення перемоги СРСР у Другій світовій війні, одним словом — відроджується сталінізм. Хоча Росія як спадкоємиця комуністичного режиму мала б зрозуміти, що їй слід вибачитися перед українцями за мільйонні жертви. В історії є приклади: Папа Римський Іван Павло II вибачився за середньовічні інквізиції, хоч він їх і не робив, Кваснєвський і Шредер вибачилися перед євреями за погроми, які були в їхніх країнах, американці вибачилися перед африканцями за рабство. Якщо б позиція Росії була іншою, питання Голодомору давно б було вирішене. Слава Богу, що СБУ порушила цю справу, і зараз завданням є доказати злочин комуністичного режиму заради майбутньої користі для українського народу.
Мирослав ПОПОВИЧ, директор Інституту філософії ім. Г. Сковороди, академік НАН України:
— Немає ніякого сумніву в тому, що Голодомор 1932—1933 рр. є масштабним злочином, навряд чи хто може сумніватися в законності звинувачень або умисному характері тих убивств, що має бути засуджено спеціальним судом. Шкода тільки, що в Україні немає такого суду, який би розглядав такі речі, тому воно виглядає дещо неприродно, бо у нас таких прецедентів ще не було. Але я однозначно підтримую таку ініціативу, схвалюю і чекаю, які матеріали будуть розказані в зв’язку з цим процесом. Шкода, що голод 1932—1933 рр. став лише одним із епізодів, було б правильно, якщо вся політика, починаючи з 20-х рр. і до самої війни, була б розглянута не тільки під кутом політичної історії, але й під кутом кримінальної справи. В усіх країнах світу винуватці поразок, таких, наприклад, як поразка Франції в 1940 році, пішли під суд, тобто несли відповідальність за свої вчинки. Щодо перспектив розглядання цієї справи в України, я гадаю, що шанси на світове визнання залишаться такими, якими вони є сьогодні. Але українське суспільство повинно зрозуміти, що на питання голоду 1932—1933 рр. треба дивитися під кутом морального обов’язку, а не політичної доцільності.
Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук, професор, заступник директора Інституту історії НАН України:
— На мою думку, кримінальну справу щодо Голодомору 1932—1933 рр. треба було порушувати ще до прийняття політичного рішення, тобто ухвалення Верховною Радою України закону про Голодомор як геноцид. Не дивлячись на те, що закон набрав достатню кількість голосів у парламенті, значна частина суспільства залишилася не переконаною в наявності геноциду в Україні в 1932—1933 рр. Тим більше, що навколо цього питання вже багато років іде колосальна політична та ідеологічна боротьба, і якби слідство провадилося раніше, то можна було б знайти більше людей, які були свідками того страшного голоду.
У нас дуже багато опубліковано спогадів про те, як жили люди під час Голодомору, але це не є юридичним доказом, оскільки такі спогади не були зафіксовані слідчими під час ведення слідства і не пройшли апробацію судом. Але, все ж таки, краще пізно ніж ніколи. Серед свідків того голоду все ще залишилися люди, свідчення яких повинні бути зараз зафіксовані слідством. Також допоможуть слідчим вже нині існуючі публікації. Надруковано стільки всього, що, значною мірою, слідство повинно стати юридичним оформленням вже існуючої доказової бази. Історики створили цю доказову базу, яка показує, що український Голодомор істотно відрізнявся від загальносоюзного голоду. Справа не в тому, що не було загальносоюзного голоду, — він був, і до певного моменту всі справи в Україні були такими ж, як і в інших республіках. Але на певному етапі, в останні місяці 1932 року, створивши «чорні дошки», Сталін завдав винищувального удару, який був покликаний покарати українських селян за небажання ефективно працювати в колгоспах. Але селяни не бажали ефективно працювати в колгоспах і через те, що ця праця тоді ніяк не оплачувалась. Завдаючи удару по українському селянству, Сталін одночасно вжив заходів, щоб організувати голод у колгоспах, що було зроблено постановами в січні 1933 року, коли гумова продрозверстка була припинена, і село у відносинах із державою було переведено на засади обов’язкових хлібопоставок податкового типу. Усе це легко буде встановити юридичними засобами для того, щоб це питання перестало бути предметом дискусії.
Раніше питанням Голодомору в основному займалися за кордоном, тепер воно широко поставлено в Україні. За останні десять років опубліковано близько шести тисяч публікацій у всьому світі. Більша частина цих праць створена на території Україні. Тому замовчати це питання не вдасться. Я думаю, що перспектива розглядання кримінальної справи багато в чому залежить від політичної ситуації в країні після президентських виборів. Нещодавно по телебаченню виступав Леонід Кравчук, який не заперечує геноцид 1932—1933 років, але в ефірі ним було сказано, що зараз це питання викликає розкол в Україні й воно «не на часі». Але це означає тільки капітуляцію перед тиском Росії, яка вважає, що тема Голодомору ніколи не буде на часі. Нам треба знати наше минуле не в спотвореному вигляді і враховувати його для того, щоб майбутнє було забезпеченим, тому дуже важливо, щоб це слідство було доведено до кінця.
P. S. Як своєрідний «коментар» до слів Станіслава Кульчицького вчора з’явилася реакція лідера Партії регіонів Віктора Януковича, який висловив свій протест і стурбованість щодо кримінальної справи про геноцид, яку відкрила Служба безпеки України. «Цілком очевидно, що такі дії не витримують жодної критики. Більше того, я назвав би таку постановку питання провокаційною і безвідповідальною... Суспільство знову опиняється перед загрозою бути втягнутим у внутрішній конфлікт, спричинений різницею в оцінках причин і наслідків трагічних подій 1932—1933 років», — заявив лідер «регіоналів». Здається, саме це й мав на увазі перший президент України Леонід Кравчук, коли говорив, що тема Голодомору 1932—1932 рр. є «не на часі». Але як зауважив історик Кульчицький, «для Росії Голодомор ніколи не буде на часі». З нашої точки зору, Віктор Янукович зробив взагалі безпрецедентно скандальну заяву, тому що Верховна Рада прийняла закон, яким визнала голод геноцидом. Більш того, Україна ратифікувала ряд міжнародних документів, які зобов’язують в даному разі порушувати кримінальну справу, що було зроблено СБУ. Але з боку Партії регіонів прослідковується послідовна позиція на непідтримку України щодо питання Голодомору, тому що коли голосувався закон про геноцид, ПР його не підтримала. Крім цього, Віктор Янукович зазначає: «офіційна Москва і широка громадськість Росії слушно зауважує, що внаслідок тих трагічних подій гинули не лише українці, а й представники багатьох інших національностей. Однак цей очевидний факт мало що значить для осіб, які цинічно використовують трагедію 1932—1933 років для того, щоб залишитися при владі». Таким чином, виходить, що лідер ПР підтримує позицію Росії. І насамкінець кандидат у президенти підкреслив: «Зрозуміло, що йдеться про чергову пропагандистську кампанію в рамках великої геополітичної гри». Виникає запитання — а яку роль в цій грі відіграє сам Янукович?
