Власність — поняття економічне. Але за певних обставин воно перетворюється на поняття політичне, геостратегічне та стає складовою частиною системи національної безпеки. Це випливає з аналізу процесу приватизації в Україні, його особливостей, що стосуються приватизації землі й об’єктів економіки Криму. aЩо можна після цього взагалі говорити про її суверенітет? Про це — розмова кореспондента «Дня» з заступником голови Верховної Ради Криму Ільмі УМЕРОВИМ.
— Ільмі Рустемовичу, реально приватизація колишньої державної економіки України триває вже років п’ятнадцять. Сформований ринок нерухомості, цінних паперів, зараз об’єктом приватизації стала земля. Взагалі, це добре чи погано?
— Якщо оцінювати суто теоретично, то дуже добре. Держава — поганий власник, і смисл усього процесу в тому, щоб шляхом приватизації, реприватизації, банкрутств і продажу землі та підприємств сформувати ефективного власника. Але як не буває чистої науки, так і не буває стерильно чистих процесів в економіці. Тому оцінки процесів приватизації залежать від того, які їх результати для суспільства. І тут очевидно, що ініціатори процесів приватизації в Україні не додумали до кінця її технологій та методів, не усунули чинників криміналізації…
— Які приватизаційні процеси вас насторожують і де їхні джерела?
— Приватизація реально в нас почалася з середини 80-х років минулого століття, з моменту виникнення перших кооперативів — переважно шляхом тіньового присвоєння найспритнішими підприємцями державної власності спочатку в користування, а потім і у власність. Тіньовим схемам сприяв і наосліп скопійований в Україні досвід Росії з використання для цього майнових сертифікатів. Їх за короткий час скупили окремі фірми й особи. Тому практично весь народ України, що нібито отримав свою частку власності за майновими сертифікатами, сьогодні виявився відчуженим від цієї власності. Підсумком першого етапу приватизації виявилося цілковите відсторонення народу, практично всіх трудових колективів від управління економікою країни й отримання доходів від неї.
— То хто ж володіє національною економікою України?
— Пригадаймо історію приватизації в Криму. Фактично про неї почали говорити в той час, коли перший президент Криму Юрій Мєшков запросив до Криму так званий московський уряд на чолі з Євгеном Сабуровим. Я був тоді депутатом Верховної Ради і пам’ятаю, як Євген Сабуров викладав свій план приватизації. Він говорив, що економіка Криму «лежить», що ці «неефективні підприємства» «нікому не потрібні», «курорт відстав», «санаторії застаріли», і що треба використовувати так званий німецький досвід продажу «завод — за 1 марку» та реалізувати план відшкодувальної та безвідшкодувальної приватизації: більшість підприємств передати безплатно або продати «за 1 рубль». З іншого боку, він стверджував, що українські підприємці купити ці підприємства не можуть, бо «немає грошей», щоб вкласти інвестиції, західні бізнесмени не купуватимуть, бо це їм не потрібне, тому, мовляв, автоматично залишаються лише підприємці та бізнесмени з Росії, які і «гроші мають», і «їм це потрібне». Фактично Сабуров не приховував, що перед ним було поставлене завдання «якщо вже не можна Крим приєднати до Росії фактично, то треба реалізувати програму приватизації його Росією частинами».
Термін роботи уряду Сабурова тривав усього кілька місяців і закінчився не тому, як зараз Сабуров усім пояснює, що його ідеї були настільки передовими, що його не зрозуміли. Що передового в прагненні віддати чужий завод за один рубль своєму співвітчизнику? Навпаки — кримчани зрозуміли його навіть краще, ніж він би хотів. Кримські бізнесмени, багато з яких були депутатами Верховної Ради, зрозуміли, що Сабуров усе віддає в руки російського бізнесу, і їм нічого не залишається, тому вони просто висловили йому недовіру та відправили у відставку. Щоб не повертатися до Москви з ганьбою, Сабуров фактично заднім числом сам написав заяву.
— Після цього ситуація змінилася?
— Реальні власники тепер просто ховаються. Це погано, оскільки процес стає непрозорим і неконтрольованим. Хочу, щоб мене правильно зрозуміли: у самому факті продажу окремих об’єктів кримської власності російському бізнесу немає нічого поганого. Усе питання в тому, як саме і в яких обсягах це робиться. Наприклад, російський бізнес дуже цікавиться нашими курортними об’єктами й активно скуповує санаторії та пансіонати.
За офіційними даними, в Криму діють кілька сотень підприємств з участю іноземного капіталу. При цьому частка російської участі в економіці Криму оцінюється в 47% (для порівняння: 10% — сумарна частка Узбекистану, 9% — Швейцарії та США), а протягом останнього часу ці показники почали зростати. Найперспективнішими секторами вважаються туристичний бізнес і реалізація продуктів нафтопереробки. Часто в цій справі лідирують російські або спільні структури, що намагаються не виносити свої комерційні цілі на перший план і декларують себе як благодійні або гуманітарні організації, як, наприклад, створений кілька років тому під керівництвом Юрія Лужкова фонд «Москва — Крим», що перетворився на найбільшого російського власника в Криму. Інтерес до роботи в регіоні проявляють і представники середнього бізнесу. Найчастіше вони беруть участь у приватизації профспілкових санаторіїв або реконструкції їхніх окремих корпусів. Основне запитання, на яке поки що немає відповіді: чому доходи повинні отримувати іноземці, а не свої громадяни?
— Ваші опоненти скажуть: яка різниця Криму, хто власник і звідки гроші, лише б були інвестиції…
— Згідно з офіційною статистикою, станом на 1 січня 2005 року сукупний капітал нерезидентів, розміщений в економіці Криму, становив 343,4 мільйона доларів. Тільки за 2004 рік в економіку Криму від зарубіжних підприємців надійшло прямих іноземних інвестицій 116,8 мільйона доларів, але з країн СНД, у тому числі з Росії, — 21,7 мільйона, що становить усього 18,6% загального обсягу. З інших країн світу — 95,1 мільйона доларів, тобто 81,4%. Річ у тому, що росіяни почали просто присвоювати кримську власність. Навіть в умовах повної легітимності приватизаційного процесу його методи виявилися не зовсім прозорими. Насамперед це стосується ринку землі. За незаконний продаж кримської землі російським підприємцям притягнуто до кримінальної відповідальності міських і селищних голів близько 10 населених пунктів Криму. Проблема торгівлі землею вийшла на найвищий рівень. Досить пригадати вже відому історію з російським підприємцем Максимом Курочкіним, який намагався присвоїти під шість фірм 346 гектарів Ялтинського гірничо-лісового заповідника. А міністр курортів і туризму Олександр Таряник, якщо пам’ятаєте, взагалі висунув ідею віддати все побережжя Криму Росії в користування. Можливо, це була пробна куля: а як до цього поставляться в Україні? Поставились негативно. Тоді вони почали скуповувати ще інтенсивніше…
— Ви вважаєте, цей процес активізуватиметься?
— Після повернення Володимира Путіна до Москви з України (цей візит узагалі називають розвідкою!), наскільки відомо, відбулася його зустріч із російськими бізнесменами. Розмова, крім офіційної, мала й закриту частину. Обговорювали участь російського капіталу у фінансовій та інвестиційній інтервенції в колишніх країнах СНД. Володимир Путін націлював своїх бізнесменів використати процес реприватизації в Україні для повторної приватизації об’єктів російським капіталом. Нам відомо, що розпочалася кампанія з виштовхування німецьких і британських інвесторів із Кримського содового заводу та підприємства «Кримський титан» — підприємств, які вже давно хоче отримати російський бізнесмен Вексельберг, причому саме для того, щоб зупинити виробництво соди в Україні. Навіть Нємцов два роки тому говорив: «З Україною не треба воювати, Україну треба купувати…» Зі свого боку, вони цілком праві, адже й продаватися треба з розумом…
Зараз ми стоїмо перед грандіозною проблемою. Сьогодні триває суперечка з приводу належності бази відпочинку «Наука» в Бахчисарайському районі. Росія, посилаючись на те, що вона нібито є правонаступником СРСР, висуває претензії на всю власність, побудовану в Криму за час Союзу, хоча термін визначення прав на радянське майно закінчився ще в 1993 році. Після цього терміну все майно вважається належним тій державі, на території якого воно знаходиться. Долю «Науки», майно якої вартістю шість мільйонів доларів сьогодні віддане в оренду за… 270 гривень на рік, визначать у суді. Але якщо суди не врахують тієї обставини, що Росія та російські організації не є правонаступниками СРСР, то Україна може опинитися перед загрозою втратити близько 400 кримських здравниць. Ось свіжий факт: прокуратура Криму днями звернулася до Господарського суду з позовом на Євпаторійський міськвиконком, який визнав право власності на майно санаторію ім.Шевченка за московським лікувально-санаторним об’єднанням. Прокуратура вважає, що, «оскільки російська сторона не підтвердила своє право на власність, то ...санаторій є власністю української держави». Цікаво, що в самій Росії продаж землі іноземному капіталу заборонений законодавчо. В Україні подібне обмеження в законодавстві про продаж землі відсутнє. Тому іноземний капітал фактично під купівлею землі часто має на увазі купівлю території, належної іншій державі, з усіма наслідками цього. Зараз уже в Криму — в Коктебелі, в Ялті, у Форосі, який москвичі особливо люблять, в Алушті, та й у Сімферополі — ділянки придбали тисячі громадян Росії. Російський інтернет і зараз завалений десятками тисяч оголошень про продаж у Криму дедалі нових ділянок землі. На останній зустрічі уряду Криму та делегації префектури Північно- Східного округу Москви обговорювали участь москвичів у купівлі підприємств харчової промисловості. Таким чином, з економічного погляду Крим чимраз більше стає російським, а це здатне призвести до того, що Росія раптом може сказати: який же Крим ваш, якщо все в ньому належить нам?
З іншого боку, в Криму для координації впливу російських офіційних органів діє «Координаційна рада російських співвітчизників», створена восени 2003 року. На останньому засіданні ради обговорювали проблему «економічної реінтеграції Криму та Росії». По суті, це заклик до порушення державної цілісності України. Росіяни планують провести «форум представників підприємницьких структур Росії», що працюють у Криму, щоб визначити «форми співпраці та спільної роботи». У рамках форуму, перший етап якого пройде наприкінці травня в Москві (!), передбачається обговорити «створення в Криму зони пріоритетного російсько- українського розвитку, питання правового захисту бізнесу та соціального захисту росіян». Тобто в Україні створена структура, що офіційно декларує своєю метою захист економічних і політичних інтересів іноземних громадян. А хто захищатиме інтереси Криму й України, інтереси своїх громадян?
КОМЕНТАР
Андрій КЛИМЕНКО, директор Кримського інвестиційного агентства:
— Проблема, безперечно, існує й загострюється. Суть її полягає в тому, що в АРК утворився значний інвестиційний дисбаланс. На мій погляд, частка російської частини становить навіть не 47 відсотків, як випливає з офіційної статистики, а вийшла вже на рівень 60—65 відсотків, через те, що значні інвестиції в останні роки прийшли в Крим через офшорні зони і, за оцінками експертів, це переважно російський капітал. Ось тут і виникає головна небезпека, яка полягає в тому, що за умов глобалізації державні та адміністративні кордони перестають бути чинником, який стримує політичну експансію. Це дуже серйозна проблема, оскільки недотримання інвестиційного балансу стає чинником політичного впливу, як ми бачимо це на прикладі нафтопереробної галузі України. З іншого погляду, геополітичне положення Криму особливо потребує дотримання балансу власності та балансу інвестицій, як основи геополітичної стабільності. На мій погляд, оптимальна структура інвестицій повинна усвідомлено формуватися шляхом залучення не лише російського капіталу, але й капіталу українського, капіталу європейського, капіталу азійського, і якби у нас були наявні всі ці складові, якби ми мали три вектори — європейський, азійський, російський, і якби при цьому ми мали в структурі інвестицій вагому частку не менше 10—20 відсотків капіталу міжнародних фінансових організацій і Сполучених Штатів Америки, який я вважаю стабілізуючим чинником економіки, — тоді ми мали б надійну економічну основу для геополітичної стабільності в Криму. Цю небезпеку потрібно розуміти, вже зараз попереджати її і зміцнювати своє власне становище, не звертаючи уваги на політичні складові, які завжди шкодили нормальному бізнесові…
