Політичної кризи в країні немає, в цьому переконаний представник фракції Народного руху (Удовенко) Роман ЗВАРИЧ. Проте, сказав він в інтерв’ю «Дню», причини для неї можуть виникнути. «Касетна справа», на його думку, пов’язана з існуванням декількох сценаріїв отримання політичного капіталу «певними особами», і вона не призвела до кризи в парламентській більшості. А процес імплементації підсумків референдуму зайшов у глухий кут і без «касетної справи».
— Більшість у Верховній Раді ніколи не формувалася для того, щоб підтримувати ту чи іншу особу. Так само більшість не створювалася для підтримки уряду, це не проурядова більшість. Призначення на посади в уряді відбувалися без консультацій із більшістю чи з окремими фракціями. Більшість сформувалася після того, як Верховна Рада надала згоду на призначення Віктора Ющенка прем’єр- міністром. Однак більшість створювалася не для того і проголосувала за Ющенка не тому, щоб його підтримати, а для того, щоб надати йому можливість сформувати уряд, котрий виконував би програму, з якою був обраний на другий термін Леонід Кучма. Програма уряду, схвалена навесні Верховною Радою, була практично відтворенням передвиборної програми Президента. Тому ділити більшість на проурядову і пропрезидентську, вважаю, недоречно.
А те, що в так званій «касетній справі» одна частина більшості голосувала не так, як друга, навряд чи може мати якийсь вплив на її існування. Предмет ухвалених постанов, де йшлося про окремих міністрів, не має жодного стосунку до первісних основ, на яких було сформовано більшість.
— Згадана «касетна справа» стала причиною не тільки розмов про розвал більшості у Верховній Раді, а й про загальну політичну кризу. Чи згодні ви із цим?
— Кризи жодної немає. Маємо справу з кількома сценаріями, які мають на меті здобуття певними силами політичного капіталу. Ліві партії, тобто опозиція, безперечно, зацікавленi в тому, щоб розбити більшість. Але якщо всі фракції, які сформували більшість, пам’ятатимуть засади, на яких вона створювалася, то ми ніколи не допустимо її розвалу. Кризи немає, але причини для неї можуть виникнути досить швидко залежно від дій осіб, пов’язаних із цією справою. Скажімо, експертиза встановить, що голоси на тих касетах відповідають особам, до яких вони прив’язуються. Проте навіть якщо експертиза і встановить, що Леонід Кучма говорив ці слова, доведеться звернути увагу, що ніде в них — на оприлюднених депутатом Морозом касетах, на веб-сайтах, у засобах масової інформації — немає жодного юридичного підтвердження (або кажучи мовою Кримінально-процесуального кодексу, речового доказу) того, про що говорив депутат Мороз із високої трибуни Верховної Ради. Мороз стверджував, саме стверджував, що Президент замовив убивство журналіста Георгія Гонгадзе; що виконавцем був міністр внутрішніх справ Кравченко і що учасником убивства був глава президентської адміністрації Литвин. Як юрист, я можу чітко сказати: ніде в цих матеріалах немає жодного підтвердження цих обвинувачень і вони не можуть розглядатися як документальний або речовий доказ.
— Якщо йдеться про політичні наслідки цієї справи, то чи не позначиться цей скандал на імплементації результатів референдуму?
— І без цього скандалу процес імплементації зайшов якщо не в глухий кут, до близько до нього. Як відомо, минулої сесії було прийнято законопроект про внесення змін до Конституції за підсумками референдуму. Чи можна до цього проекту вносити поправки? Наша фракція запропонувала такі поправки, які є тільки юридичними і не зачіпають політичної суті документа. Наприклад, щодо повноважень Президента достроково розпустити Верховну Раду, якщо не сформовано постійно чинну більшість, то в ухваленому проекті закону не визначено, в чому полягає юридична сутність постійно чинної більшості. Ми пропонуємо додати одне речення: «Порядок та засади діяльності парламентської більшості визначаються законом про регламент Верховної Ради». Якби цю поправку прийняти, то не довелось би вносити додаткові норми в Конституцію із приводу того, що являє собою більшість, яка процедура її формування, з якого часу вона вважається розформованою, в чому полягає її «постійна чинність».
Тим часом Президентом було внесено два законопроекти про зміни до закону про статус народного депутата та про порядок розпуску Верховної Ради України, де відповідно до результатів референдуму передбачено три випадки, коли Президент міг би скористатися такими повноваженнями. Я вважаю, що законопроект, який подано Президентом, — це є юридична халтура, його автори цинічно підводять самого Президента. У законопроекті не виписано ні процедуру, ні засади, на основі яких має бути сформовано парламентську більшість. Обійти цей законопроект дуже просто. У ньому механізмом створення більшості є 226 підписів під відповідною заявою. Уявімо, що відповідна заява звучить так: «Ми, депутати, що нижче підписалися з метою сформування постійно діючої парламентської більшості, заявляємо, що в залі засідань не будемо жувати жуйки «дирол», а жуватимемо виключно «стиморол». Ставиться 226 підписів, і маєте парламентську більшість — президентські повноваження, надані відповідно до рішень референдуму, зведені нанівець. Тобто потрібно чітко визначити, як юридично формується більшість, у чому полягає її постійна дія і коли вона вважається розформованою.
Ознаками постійної дії більшості мають бути обрання голови ВР, згода на призначення прем’єра, ухвалення законопроектів, поданих урядом, сформованим на основі парламентської більшості. Якщо ж такі законопроекти подані таким урядом не будуть ухвалюватися, це і має означати, що більшість уже не існує. Я пропонував це на конституційній комісії, на жаль, мою пропозицію не підтримали.
— Тобто глухий кут?
— Щось близьке до цього. Виходом зі становища може бути пропозиція представника Президента в парламенті Романа Безсмертного розбити президентський законопроект, який поданий відповідно до трьох запитань референдуму, на три окремі законопроекти: один щодо депутатської недоторканності, один щодо парламентської більшості і один щодо кількості депутатів у парламенті. Щонайменше один із трьох законопроектів можна було б схвалити, внести зміни до Конституції, а решту, наприклад щодо кількості депутатів, перенести на розгляд парламенту наступного скликання.
— Для цього треба цей парламент обрати, а у нас іще закону про вибори немає. Чи не станеться так, що цей дуже важливий документ знову прийматимуть в останній момент і закон про вибори знову буде недосконалим?
— Законопроект, який далеко не досконалий, але який отримав понад триста голосів у першому читанні, передбачає суто пропорційну виборчу систему, тобто вибори за партійними списками. Як на мене, це найдоцільніша на сьогодні виборча система, яка дозволить зробити ще один крок до громадянського суспільства, піднести роль політичних партій в Україні, а без цього громадяни не зможуть самі впливати на політику держави. Однак із цим законопроектом є проблеми. Президент сказав, що його не підпише. Відомо, що в Міністерстві юстиції вже опрацьовано законопроект, де передбачається суто мажоритарна система виборів, але із правом висування кандидатів виключно політичними партіями. Це, як на мене, певний перегин. Я прогнозую, що Верховна Рада прийме- таки в другому читанні і загалом закон із суто пропорційною системою виборів. Скоріше, Президент накладе вето і передасть Верховній Раді свої пропозиції. І тоді почнеться процес компромісу. Хотілося б, щоб усім сторонам вистачило політичної мудрості знайти цей компроміс, яким би могла бути змішана система.
— Така, за якої обрано нинішню Верховну Раду?
— З однією суттєвою поправкою. Для партій і блоків має бути збільшено прохідний бар’єр: із чотирьох — до щонайменше шести відсотків.
— Яка в такому разі перспектива на майбутніх виборах партій національно-демократичного спрямування чи реальний процес об’єднання цих партій у потужний блок?
— Ми маємо йти одним блоком. Якщо ми будемо розумними, якщо зможемо піти на політичні компроміси, то це можливо. І тут виникає проблема: хто має бути стрижнем (чи ядром), навколо якого формуватиметься такий блок? І тут я хотів би висловити таку тезу: з Народним рухом України формування такого блоку можливе, але далеко не закономірне, без Народного руху України такий блок перетворюється на політичну бутафорію. Висновок: ядром у блоці національно-демократичних сил має обов’язково бути Народний рух України. Це не означає, що ми повинні тягнути ковдру на себе. Ми маємо виявити політичну гнучкість, розуміючи, що тут є не лише амбіції лідерів, а й інтереси окремих політичних партій. Рух уже показав цю гнучкість, першим започаткувавши процес блокування. Наш блок НРУ — ПРП — КУН може перерости в передвиборний блок. Якщо до цього блоку додати ще одну серйозну політичну силу або й дві, то в наступному парламенті, сформувавши одну фракцію, він може стати основою для вже нової парламентської більшості і на основі цієї нової більшості сформувати Кабінет Міністрів Україні. Такою серйозною політичною силою, яка б могла зміцнити наш блок, могли би бути Народно-демократична партія, Аграрна партія. Надалі до блоку можуть приєднуватися менш потужні партії, не представлені у парламенті.
