Як відомо, від любові до прямо протилежного почуття відстань дуже коротка. А якщо й великої любові не було, а був лише шлюб з розрахунку, то такий крок можна зробити з легкістю.
Узагалі, виборчий менеджмент Партії регіонів виявився вкрай невдалим. Мало того, що російські політтехнологи вельми низької кваліфікації, у себе на батьківщині вони виявилися нікому не потрібними, механічно перенесли пропагандистські штампи сусідньої країни до України, так іще й організаційна робота виявилася абсолютно нікудишньою.
Те, що об’єднаній опозиції, УДАРу й «Свободі» не до кінця вдалося узгодити кандидатури в мажоритарних округах, не дивує, не вперше й, вочевидь, не востаннє. Річ не лише в амбіціях лідерів, що має місце, а й у представленні різних прошарків суспільства та їхніх інтересах.
Тим паче дивно на перший погляд, що монолітна, здавалося б, й пов’язана суворою дисципліною Партія регіонів не змогла узгодити свої кандидатури в мажоритарних округах. У результаті кандидати в депутати, або члени партії, або тісно пов’язані з нею, ведуть боротьбу не з опозицією всіх видів, а один з одним. Причому у вельми гострих формах. Настільки, що вона вийшла за місцеві межі на загальноукраїнський рівень.
Типовий приклад у 24 окрузі в Дніпропетровську. Тут кандидат влади — заступник міського голови Анатолій Крупський веде виснажливу битву проти Якова Безбаха — помічника глави правління ВАТ «Інтерпайп» у соціальних питаннях, депутата міськради й члена Партії регіонів. Проблема в тому, що Яків Безбах є ставлеником олігарха Віктора Пінчука й у цьому окрузі розташований потужний металургійний завод «Інтерпайп Дніпросталь». Його працівники мобілізовані на підтримку Безбаха. До того ж у руках Пінчука — Безбаха серйозні інформаційні ресурси. У Дніпропетровську — вельми популярний «11 телеканал», певною мірою «9 телеканал», у Києві — СТБ і ICTV. Відповідно, є й необхідні кошти. Тому в хід іде все.
Офіційні особи з білбордів, на телеекранах і в газетах відверто агітують за Крупського. Суд, до якого подав позов Безбах, певна річ, не угледів у цьому порушення. У той же час, округ заклеєний листівками й плакатами на користь Безбаха. Робітників заводу зігнали до будинку культури, де влаштували дійство на всю країну. Вів його ведучий ток-шоу на ICTV Куликов, на підтримку свого кандидата виступав навіть Віктор Пінчук, чого він зазвичай не робить. Як завжди, й це фішка Віктора Михайловича, були покликані під прапори російські політтехнологи. Їхній почерк відчувається в усій кампанії Безбаха, що вже починає грати проти нього, оскільки викликає протест жителів. Таке перевірене українськими виборами правило. Якщо за справу беруться прийшлі політтехнологи, то це прямий шлях до фіаско. Так було з уже забутим «Озимим поколінням». Його крах здебільшого пов’язаний з неадекватним сприйняттям російськими політтехнологами реалій українського життя. Але для Пінчука це нічого не означає, й варягів знову покликали до Дніпропетровська. Слоган на білбордах «Наш Безбах!» місцеві дотепники супроводжували запитанням: «Чий наш?». І відповідь очевидна. Схоже, що дуель Безбах — Крупський програна ще до початку. Не лише через адмінресурс, а й через невдалу пропагандистську кампанію.
Якби ж то 24 округ був один на Дніпропетровщині. Ставленикам влади доводиться вести боротьбу не лише зі своїми, що стали раптом суперниками, а й з тими, хто зовсім недавно був майже своїм. Тому відсікаються кандидати також від Народної партії й комуністи. З останніми зовсім кепсько.
На початковому етапі кампанії КПУ дали розгорнутися. У партії та її кандидатах штаб регіоналів на чолі з Клюєвим серйозних суперників не бачив. Початкові розрахунки робилися на основі того, що показники КПУ будуть десь у межах балансування на грані прохідного бар’єру. Усіх зачаровувала власна ідея, що люди купляться на обіцянки стабільності й порядку. Плюс виключення з гонки лідерів Тимошенко й Луценка, завідома неправдиві звинувачення й вироки мали остаточно поховати їхній імідж. Але добра ідея може бути зіпсована поганим виконанням. Що й сталося.
Утворився електоральний вакуум. Частина виборців, що розчарувалася в регіоналах, гойднулася в бік комуністів. Не тому, що вони такі борці з олігархами й обіцяють усе повернути народові, — не зрозуміло лише, кого під цим терміном розуміють, швидше за все, себе коханих — а через безвихідь. За опозицію ця частина у минулому електорату Партії регіонів голосувати не хоче принципово, за нинішніх регіоналів теж не буде. Виникає ефект протестного голосування, й діватися нікуди — далі лише комуністи. З партії Королевської хотіли зробити альтернативу, але поки не дуже виходить.
Слід віддати належне організаторам кампанії червоних. Вони цей тренд уловили одразу й дуже вправно на ньому грають. Звідси і їхні відносно високі відсотки. Причому червоні відбирають електорат виключно у регіоналів.
У якийсь момент регіонали серйозно занепокоїлися. Не в тому річ, що слухняні й ручні комуністи в майбутньому парламенті можуть перейти на інший бік. У ситуації, що склалася, вони з цього підводного човна нікуди не подінуться. Проблема в їхніх невгамовних апетитах. Зараз у них фракція дещо більш як 20 депутатів, але на цілком відповідну пропозицію посад міністрів освіти, соціальної політики лідери комуністів відповіли відмовою. Як то кажуть, хто б’є себе в груди, захищаючи трудовий народ, тому й карти в руки, щоб попіклуватися про пенсіонерів і ветеранів. Але вони вимагали «Укрспирт», митницю й Фонд держмайна. При цьому у вельми жорсткій формі, відкрито шантажуючи регіоналів при ухваленні бюджету й інших важливих для влади законопроектів.
Лідери регіоналів починають просто сіпатися від самої лише думки, чого можуть почати вимагати червоні, увійшовши в раж, якщо їхня фракція збільшиться вдвічі. Іще страшніше те, що все це в буквальному розумінні за рахунок регіоналів. І як задовольнити апетити Симоненка й Ко, якщо всієї України не вистачає для своїх. Там уже черга стоїть по посади й преференції, інакше навіщо йшли в депутати або вкладали в своїх людей досить солідні кошти. Їх треба відбити, й за найближчі два роки. Більше того, накопичити достатньо на випадок дострокових виборів. Отже, в наявності конфлікт інтересів. І не політичних, а значно ближчих фінансових і економічних.
Усе це й зумовило поступовий тиск на комуністів у регіонах. У Києві, принаймні на центральних телеканалах, це не дуже видно, але чим далі від столиці, тим виразніше. Слід врахувати, що в Україні є так звані червоні регіони, в яких традиційно голосують за комуністів. У західній частині країни вплив червоних дуже малий, інша річ Схід і Південь. У Дніпропетровській області це Кривий Ріг і деякі інші райони. Отже, є для регіоналів проблема.
Певний час тому в поштових скриньках жителів Дніпропетровська, Дніпродзержинська та Кривого Рогу з’явилася кольорова газета, зроблена під партійний орган обласної організації КПУ «Правда Приднепровья». Де було зазначено № 9, 2012 рік та інші вихідні дані аж до прізвищ головного редактора, видавця, назви друкарні й накладу. Уся вона просякнута антирекламою лідерів, партії, з зазначенням вартості їхніх автомобілів, хатинки Петра Миколайовича вартістю в 1,5 млн доларів і дуже дорогих аксесуарів, годинників і так далі з вказівкою джерел їхніх доходів, зрадницької політики щодо народних мас і зв’язків з олігархами. Не обійшлося без згадування джерел фінансування настільки масштабної виборчої кампанії. Звісно, наведено безсторонні висловлювання відщепенця, виключеного з партійних лав Леоніда Грача.
Як офіційно в розмові з автором заявив головний редактор газети «Правда Приднепровья» Юрій Чернуський, це справжня фальшивка. І у Facebook він зазначив, що Дніпропетровський обком КПУ та редакція газети до цього випуску стосунку не мають і так далі в тому ж дусі. Як сказали інші партійні опозиціонери, свого часу виключені з партії, вони не випускали цього листка, оскільки не мають на це достатніх коштів. Теж цілком можливо.
Тоді відповідь на запитання «cui prodest?» — кому вигідно? — має лише два варіанти: опозиції й Партії регіонів. Треба знати убогість, неповороткість і тісні зв’язки керівників опозиції в обладміністрації, щоб начисто відкинути першу можливість. До того ж у них проблеми з коштами як об’єктивні, так і суб’єктивні. Якщо такі й з’являться, то місцеві опозиціонери знайдуть їм вигідніше використання. Тож висновок один — усе це справа рук регіоналів. Зважаючи на кольорову поліграфію й необхідність поширення у великих містах області, вартість усього цього заходу вельми значна. Такі кошти має в своєму розпорядженні лише партія влади.
Зараз важко оцінити, як позначиться подібна антиреклама на показниках комуністів у Дніпропетровській області. У партії влади є ще один ресурс — масштабні фальсифікації й підтасовування. Схоже, що спрямований він буде не стільки проти опозиції, скільки проти своїх, що стали на якийсь час чужими, молодших членів майбутньої коаліції. Їм уже зараз дають зрозуміти, що значні посади їм не світять. Мусять задовольнитися тим, що дадуть. Але чи погодяться комуністи, якщо йдеться про власні шкурницькі інтереси. Скоро побачимо.
