Після проголошення незалежності України у 1991 році кафедра українознавчих студій при університеті Торонто вирішила заснувати Канадсько-українську парламентську програму. Відтоді понад три сотні українських студентів мали змогу ознайомитися з принципами канадського парламентаризму на практиці. Програма має суттєву відмінність від інших подібних: усі приготування та організацію здійснюють члени української громади в Канаді, що сприяє якнайшвидшій адаптації учасників до нових обставин. Сама програма має на меті залучення українських студентів до навчання й роботи в Палаті громад канадського парламенту та ознайомлення із політичною системою цієї країни. А повчитися тут дійсно є чому, адже Канада — модель країни парламентської демократії.
Найбільше ця країна вражає своєю відкритістю та прозорістю державної системи. Нині Канада має збалансовану систему влади та століттями виплеканий демократичний лад, що, на відміну від дещо позірної американської «влади народу», надає кожному громадянинові рівні можливості. Канадські прем’єри від нині правлячої Ліберальної партії вже друге десятиліття проводять політику мультикультуралізму, прагнучи перетворити свою країну на маленьку модель світу, що й вабить сюди людей з усіх континентів. Канада є країною емігрантів і, за розрахунками експертів, потребує їх щороку близько 200 тисяч для подальшого повноцінного розвитку. Саме цей чинник виховав у канадців почуття толерантності та поваги до різних націй.
Цікаво спостерігати за поведінкою самих канадців, які вирізняються надзвичайною емоційністю, привітністю та розкомплексованістю. Ми якось на власні очі бачили, як жінка, що стояла біля центрального входу до парламенту, втомившись чекати подругу, сіла просто на сходи й почала читати газету. (Щоправда, слід зазначити, в Отаві й сходи, й тротуари вночі пилососяться спеціальною муніципальною службою). Так само й туристи, втомившись від екскурсій, сідають відпочити просто на парламентські газони — неподалік від гурту юнаків, які тут же грають у футбол. А трохи подалі розташувалась сім’я, щоб помилуватися красивими парламентськими будівлями.
У Канаді фактично розмита межа між законодавчою та виконавчою гілками влади, адже уряд формує лідер партії, що має більшість голосів у нижній палаті парламенту — Палаті громад — із числа тих же парламентаріїв. Отже, члени уряду є водночас і депутатами, зобов’язані виконувати ще й функції народних обранців. Власне, через це марно шукати в столиці будинок уряду: його немає. Щоправда, є окремі будівлі державних департаментів і резиденція прем’єр-міністра, а також верхня палата парламенту — Сенат. Члени Сенату призначаються владою провінцій, і цей крок є радше актом вдячності за їхні значні заслуги перед вітчизною, адже верхня палата парламенту практично не відіграє великої ролі в політичному житті країни. І, подібно до посади генерал-губернатора (представника англійської королеви, яка формально є главою держави), є даниною традиції.
Така модель, запозичена з британської державної системи, є надзвичайно ефективною й виправданою в умовах ринкової демократії, коли потрібні блискавичні рішення, що відповідають кон’юнктурі ринку. Зважте: коли уряд подає пропозицію до парламенту, він сам же за неї й голосує, не зустрічаючи при цьому жодного опору. Хтось може закинути: мовляв, а де ж важелі противаги, це ж схоже на диктат однієї партії... Але засоби противаг існують — цю роль виконує опозиція. Цікаво, що через згадану двомовність у парламенті країни існує так звана перманентна опозиція — це партія Блок Квебеку, яка прагне від’єднання Квебеку від решти країни.
До речі, роль опозиції, хоч якою б нечисленною вона була, величезна. Урядовці постійно піддаються шквалу нищівної критики з боку опозиції та зобов’язані щодня інформувати країну про здійснені кроки.
Автору пощастило працювати в офісі депутата від правлячої Ліберальної партії Дена Мактіка, парламентського заступника міністра закордонних справ. Про Україну не довелося багато розповідати, адже я був десятим за ліком українцем в цьому офісі, мій патрон навіть вихвалявся переді мною знанням деяких українських фраз. А от що його справді вразило, то це те, що я навчаюсь у ВНЗ, який був заснований 1576 року. Працювати в офісі канадського парламентарія приємно. По-перше, відчуваєш, що кожен тут має чітко визначені функції. Суворий порядок панує і в сесійній залі, де щоранку проходять дебати членів уряду та опозиції. Депутати від правлячої партії сидять праворуч від спікера, опозиція — навпроти своїх опонентів. Під час виступу парламентарій звертається безпосередньо до спікера й лише дивлячись йому у вічі, може висловити свої критичні зауваження на адресу опонента. Цим, певно, й пояснюється відносний спокій у сесійній залі, адже дивлячись на голову парламенту, не дуже-то зручно сваритися з кимось. Не завадило б і нашим народним депутатам повчитися в їхніх канадських колег етики висловлювань і виступів: за океаном просто неприпустимо розпочати виступ без звертання «сер»…
Варто додати, що будь-який громадянин чи іноземець у будь-який час може безпосередньо звернутися чи до свого депутата, чи навіть до прем’єр-міністра — без жодних черг чи інших незручностей. Так само будь-хто без жодних обмежень має можливість спостерігати за діяльністю парламенту з ложі для відвідувачів. Зауважте, при цьому навіть не потрібно пред’являти охороні документи. Ви можете уявити собі щось подібне в стінах нашої Верховної Ради?
