Про відносини влади й бізнесу сказано і написано вже чимало, значно менше — про відносини влади й науки. Проте політиків-вчених не менше аніж політиків-бізнесменів. Богдана Губського, колишнього (як він сам наголошує) бізнесмена, нині — голову ради Фонду інтелектуальної співпраці «Україна — ХХI сторіччя», доктора економічних наук, керівника депутатської групи «Народовладдя» прийнято вважати політиком від науки і вченим від політики. Його улюблене слово — «система». Губський прагне систематизувати все: владу, бізнес, благодійність, законодавство. Треба відзначити — не безуспішно, — що, зокрема, підтвердила його зустріч із Президентом України, одразу після якої й відбулася ця розмова.
— Про що ви говорили з Президентом?
— Ми, зокрема, обговорювали питання, пов’язані з політичною реформою. Ініціатива глави держави щодо її проведення була дуже вчасною, і я переконаний, що розпочату роботу буде завершено. Головне завдання реформи — привести українську систему влади у відповідність із європейськими стандартами, коли народ обирає депутатів, які формують уряд і спільно несуть за все відповідальність. Тобто система гілок влади буде більш збалансованою.
— Чи йшлося про діяльність Фонду «Україна — ХХI століття»?
— Так. Кілька років тому фондом була започаткована програма повернення в Україну гетьманських клейнодів Богдана Хмельницького. Йдеться про його прапор, що зберігається в шведському Королівському музеї, шаблю й булаву, які знаходяться в Польщі, деякі речі є в Росії. Оскільки більшість цих музеїв державні, питання потрібно вирішувати на найвищому рівні, інакше процес може затягнутися. Ці реліквії уже побували в Україні, цілий рік діяла виставка, яку могли відвідати всі бажаючі. Зараз ми працюємо над тим, щоб клейноди могли остаточно й назавжди повернутися в Україну. Нещодавно видруковано блок поштових марок із зображеннями цих цінностей. В усіх 189-ти країнах-членах Поштового союзу марки пропагуватимуть Україну, нашу історію, духовність, культуру.
Також обговорювалися проблеми, пов’язані з молоддю. Ви знаєте, що Фонд проводить декілька освітніх програм, спрямованих на пошуки талановитої молоді й створення умов для отримання нею вищої освіти. Сьогодні коштом фонду більше ніж 400 дітей навчаються в університетах по всій країні. Тільки в Київському національному — майже півсотні осіб. Ми реалізуємо цю програму спільно з Міністерством освіти й науки, Спілкою ректорів України, Академією наук. Але просто навчити людину недостатньо, потрібно створити всі умови для того, щоб в подальшому вона працювала за фахом. Це значно серйозніша проблема, ніж навіть еміграція «інтелекту нації». Президент зацікавився окресленими проблемами, і ми намітили конкретні кроки для їх вирішення. Зокрема — розробка тематичних законів, указів Президента.
— Чи погоджуєтесь ви з думкою, що в управлінні державою нам не вистачає логіки наукового прагматизму?
— Наукові підходи в прийнятті державницьких рішень, безумовно, необхідні, в першу чергу — з точки зору системності. Наука — це не лише відпрацьована формула. Закон — наука, прийняття законів — наука, реалізація законодавчої бази — наука. Неможливо реформувати владу, якщо не побудовані демократичні інститути. Нам потрібна дієва система влади, яка базується на науково відпрацьованій європейській моделі. Наука політологія в Україні має маленький досвід. За радянських часів плюралізму політичних думок у нас бути не могло. Тому гуманітарні науки, які розглядають різного роду політичні моделі і їх реалізацію, почали розвиватися навіть не на початку, а в середині 90-х, тому що в перші роки незалежності більше уваги приділялося економічному становленню. Наука про побудову влади в Україні існує лише декілька років. Кожна країна має свою специфіку, і той чи інший досвід, хоч яким би позитивним він був, механічно копіювати, переносити, без урахування місцевої специфіки, неможливо.
— Політична реформа сприятиме структуризації влади?
— Сьогодні ще важко сказати, як вплине реформа на ті чи інші процеси в державі. Наука займається більш глобальними проблемами, тому важко конкретизувати, в якій галузі і як саме покращиться життя після реформи.
— Що ви вкладаєте в поняття «меценатство»?
— Бути меценатом — не означає роздавати хліб насущний. Адресна допомога, звичайно, також важлива, але подібні заходи є разовими, а нам потрібна система. За умов існування системи можна зробити так, щоб людям було це вигідно, відповідно — щоб збільшувалася кількість меценатів.
— Чи «дозріли», так би мовити, сьогодні ті, кого прийнято називати заможними, до того, щоб масово інвестувати в науку, освіту, мистецтво?
— Люди важко розлучаються із заробленими грошима — це об’єктивний процес. Тому потрібно зробити цей вид діяльності вигідним, престижним. Наприклад, прийняти закон про благодійну діяльність, яким хоча б частина витрат на благодійність списувалася б із податків, як це робиться в усьому світі. На жаль, наша система виконавчої влади ніяк не може цього зрозуміти.
— А наскільки в нас сьогодні вигідно інвестувати в науку?
— У інтелектуальний потенціал гроші потрібно вкладати в першу чергу.
— Якою, на вашу думку, буде роль наукового потенціалу у майбутній виборчій кампанії?
— Науці є над чим попрацювати, перш за все — фахівцям гуманітарної сфери. Нам потрібно сформувати чітку модель соціально-економічного розвитку України. І кандидат, який переможе, повинен реалізовувати саме цю модель, а не власні амбіції. Що ж стосується персоналій, то прийде час, і я від свого імені і від імені депутатської групи «Народовладдя» сформулюю нашу офіційну позицію.
— Ви берете участь у консультаціях парламентської більшості щодо визначення єдиного кандидата?
— Так, звичайно. Будемо намагатися, щоб кандидат, якого підтримає «Народовладдя», і став кандидатом від більшості.
— Чи плануєте ви на парламентські вибори 2006 року піти на чолі самостійної політичної сили?
— Депутатська група «Народовладдя» — вже політична сила. Якщо ж ви маєте на увазі партію, то тактику і стратегію виборчої кампанії 2006 року визначатимуть правила гри, які наразі ще не сформульовані. Вони визначатимуться новим виборчим законом, який, на мою думку, повинен бути компромісним, таким, що врахує інтереси як партій, так і мажоритарників і реально зможе набрати триста голосів... Але, хоч який би був закон, у 2006 році я однозначно піду на вибори. Повести за собою окрему партію не є моєю самоціллю. Справа не в тому, хто яку партію очолить, потрібно, щоб усі здорові політичні сили консолідувалися, пішли єдиним фронтом і здобули в парламенті більшість — мінімум 226 голосів. Ось це — мета.
— І наостанок. Президент нещодавно сказав, що після складання повноважень піде в науку, створить і очолить НДІ стратегічних оцінок...
— Леонід Данилович має унікальний, більш ніж десятирічний, досвід державотворчої роботи, плюс масштабне мислення і погляд на речі. Навряд чи така людина захоче сидіти вдома, дивитися телевізор чи вирощувати квіти на дачі. Це було б сумнівно і неправильно. Безперечно, Леонід Кучма продовжуватиме свою діяльність у статусі, як мінімум, громадського діяча.
