У Криму, згідно з програмою співпраці між ОБСЄ та Генеральною прокуратурою України, відбувся перший з п’яти міжнародних семінарів з науково-практичної розробки питань прокурорської діяльності «Антикорупційні розслідування й стратегія упередження корупції». Семінар відкрили Генеральний прокурор України Михайло Потебенько та керівник проекту ОБСЄ Кордула Вольмутер. Як відомо, програма співпраці Генеральної прокуратури й ОБСЄ містить три проекти: проведення аналітичної роботи й узагальнення міжнародного досвіду та практики боротьби з корупцією, поширення досвіду серед працівників прокуратури України, створення бази даних та інформаційної мережі з цієї проблеми. В семінарі взяли участь експерти ОБСЄ: радник з юридичних питань посольства США в Україні Володимир Сулжинський, головний прокурор департаменту з питань організованої злочинності й корупції Генеральної прокуратури Литовської Республіки Альгімантас Клюнка й заступник директора Служби спеціальних розслідувань Литви Відмантас Брузгіс, а також представники центральних, регіональних і галузевих підрозділів прокуратури. На семінарі проаналізовано практику попередження корупції, її правову базу, внесено пропозиції щодо їхньої зміни відповідно до світового досвіду й міжнародного законодавства. Тож яких висновків дійшли вчені й міжнародні експерти?
Що треба зробити для того, щоб змінити сприйняття світом України, як однiєї з найкорумпованіших країн? Генеральний прокурор України зазначив із цього приводу: «Причина цього в тому, що прокуратура, МВС, СБУ впродовж якогось часу ослабили цю роботу, найгучніші корупційні справи мали місце 5 — 7 років тому. Ми нині активно діємо й виявляємо факти минулих років. Так, і сьогодні є корупція, але вона не більша, ніж у інших, і не збільшується в масштабах; з другого боку, наші дії мають бути спрямовані на упередження корупції. І головний заслін має полягати в тому, що нам треба покінчити з недоторканністю всіх категорій кадрів — за Конституцією, в нас у всіх рівні права, й має бути рівна відповідальність…». Причиною проведення семінару ОБСЄ саме в Україні Михайло Потебенько назвав не рівень корумпованості країни, а досвід України в цій справі, визнаний багатьма міжнародними експертами.
Загалом лише за 2000 рік правоохоронними органами виявлено 6160 корупційних дій, що, напевно, є тільки видимою частиною цього «айсберга» й характеризує активність дій правоохоронних органів, а не розмах явища. Починаючи розмову експертів і прокурорів-практиків, Генеральний прокурор зазначив, що питома вага справ про корупцію, порушених органами прокуратури, становить близько 40%. Однак ця боротьба спрямована, за його словами, головним чином проти держслужбовців нижніх рангів (5 — 7 категорії) й депутатів сільських рад (їхня частка становить 93 — 98%), по-друге, суди 62% таких справ просто закрили (а в деяких областях закриття справ досягає 75 — 84%!), по-третє, рішення про усунення корупціонерів з посад виконано лише в 7,5% випадків (60 з 797!), рішення про накладення штрафів виконано у менш ніж половині випадків, а в деяких регіонах — лише п’ята частина: в Криму — 21%, в Севастополі —17,2%; по-четверте, виявлення хабарництва має тенденцію до зменшення з 1997 року — на 7,2%, а за лінією МВС воно зменшилося вдвічі тільки за останній рік. Головним чинником розвитку корумпованості суспільства стала, на думку експертів, «тiнізація» економіки, яка нині перевищила 50% валового внутрішнього продукту країни.
Називаючи й інші факти прояву корупції й ослаблення боротьби з нею, експерти зазначають, що за її нинішнього рівня в Україні є неефективними ні «метод батога», оскільки корупція стає витонченішою, ні «метод пряника», оскільки будь-який законний заробіток чиновника можна «переплюнути» розміром хабара. Тому, як вважає викладач Інституту Генеральної прокуратури з підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих кадрів Лариса Хруслова , найбільш ефективною буде робота з попередження умов, що породжують саму корупцію, створення адекватної законодавчої бази. Її аналіз переконливо свідчить, що «на тлі глибокої ураженості суспільства цим явищем після прийняття нового Кримiнального кодексу, інших правових актів, імплементації антикорупційних норм міжнародного права в національне законодавство спостерігається все більше невідповідностей з реальністю Закону «Про боротьбу з корупцією», який став, по суті... гальмом на шляху боротьби із цим злом».
На думку вчених, які виступали на семінарі, закон звужує коло осіб і саме поняття корупції й не дає можливості кваліфікувати як корупційні справи дачу хабара, посередництво у хабарництві, передбачає порівняно м’яке покарання за здирання хабара. Закон накладає на органи прокуратури не властиві їй і не передбачені ні Конституцією, ні Законом «Про прокуратуру» функції боротьби з корупцією, він відсторонює нижні ланки органів МВС від складання протоколів про адміністративну відповідальність, не розділяє діяння, що підлягають кримiнальному й адміністративному покаранню, запроваджує неправомірне за такого розмаху корупції поняття малозначущості діянь, яке практично звільняє від відповідальності. Тому практично всі учасники семінару погодилися з думкою, що ефективність Закону України «Про боротьбу з корупцією» дуже низька й він, як і Закон «Про державну службу» та інші, вимагає істотної доробки або прийняття в новій редакції відповідно до міжнародних конвенцій. Усе українське законодавство загалом нині, як виявилося, не містить поняття «антикорупційне розслідування». Лариса Хруслова вважає, що «цілісної загальнодержавної стратегії боротьби з корупцією ми ще не маємо. Окремі документи, як і сама Національна програма та Концепція боротьби з корупцією, затверджені указами Президента, значною частиною залишаються й сьогодні не реалізованими».
Заступник керівника Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з корупцією та організованою злочинністю Микола Камлик вважає, що підвищення ефективності боротьби з корупцією вимагає вирішення цілої низки політичних, економічних, правових і організаційних питань, до яких слід віднести й підвищення політичної та економічної стабільності, розробку дієвого механізму протидії некерованим політичним конфліктам і криміналізації політики, підвищення рівня довіри до влади, правоохоронних органів, розробку програми «детiнізації» економіки. Науковець вважає, що Україні необхідно терміново опрацювати механізм заборони створення при органах виконавчої влади, правоохоронних органах і судах різного роду позабюджетних фондів і отримання ними матеріальної допомоги від суб’єктів підприємницької діяльності, прискорення підготовки і прийняття парламентом країни Законів «Про кредит», «Про профілактику злочинності», «Про протидію легалізації коштів і майна, отриманих злочинним шляхом», «Про боротьбу з організованою злочинністю» й інших, повна імплементація норм міжнародного права в національне законодавство. При цьому Микола Камлик наголошує: слід мати на увазі, що хоч абсолютна перемога над корупцією є неможливою, її обмеження не може бути разовою акцією, що слід забезпечувати комплексність засобів і методів, зусиль влади й суспільства, спрямованих на боротьбу з корупцією.
Всього один приклад, який свідчить, що в Україні не всі органи влади зацікавлені в боротьбі з корупцією, а внаслідок цього є разючий різнобій і в законодавстві, й в практиці роботи. Начальник відділу з нагляду за виконанням законів Генеральної прокуратури Юрій Лавренюк розповів, що коли в січні 2000 року СБУ було складено протоколи про корупційні дії за заняття підприємницькою діяльністю, негайно 22 лютого парламент вніс зміни в статтю 1 Закону «Про підприємництво», і, згідно з новою її редакцією, засновництво не кваліфікується як заняття підприємницькою діяльністю. Однак депутати поспішили й не змінили статтю 8 цього ж закону, за якою суб’єкт підприємницької діяльності стає таким з моменту державної реєстрації, а в ній, як відомо, беруть участь засновники. Цю суперечність закону посилив пленум Верховного Суду, який постановою від 3 березня 2000 року рекомендує судам при визначенні корупційної діяльності керуватися саме статтею 8 Закону «Про підприємництво».
Звичайно, за розробку стратегії боротьби з корупцією в Україні ОБСЄ взялася не просто так: і керівники держави, і вчені визнають факт її великої поширеності в Україні. Визнаючи її згубний вплив на політичні, економічні й соціальні проблеми в країні, Президент України Леонід Кучма наголошував, що корупція й свавілля чиновників є сьогодні найбільшою перешкодою для суспільного прогресу. Домовленості про співпрацю між ОБСЄ й Генпрокуратурою досягли під час зустрічі з координатором ОБСЄ Пітером Буркхартом. Велике значення в цьому процесі мають поширені працівниками ОБСЄ серед юристів України Конвенції Ради Європи про корупцію в контексті кримінального (січень 1999 року) й цивільного (листопад 1999 року) права, Американська конвенція проти корупції від 29 березня 1996 року, а також американський досвід використання таємних методів під час розслідування злочинів, пов’язаних з корупцією, узагальнений матеріал про який також розповсюджується ОБСЄ в Україні.
Створення в структурі МВС спеціальних підрозділів для боротьби з корупцією серед вищих чиновників, про яке оголошено у вівторок цього тижня, безсумнівно, підвищить ефективність боротьби із цим злом. Однак, як сказав Генеральний прокурор України Михайло Потебенько, не велика кількість структур визначає ефективність цієї роботи. На його думку, і структур, і законодавчих норм у нас досить: чиновника за те, що йому подарували коробку цукерок, можна засадити на декілька років, але хоча це формально правильно, але, по суті, знущання, каже Михайло Потебенько. Бракує в Україні, вважає Генеральний прокурор, саме активності й професіоналізму працівників у тих структурах, які покликані боротися з корупцією. Може, саме із цього слід починати — але вже на основі світового досвіду, на основі довершеного законодавства, на основі багатогранної діяльності й держави, й усього суспільства. Інакше будемо тільки тупцювати на місці — дійшли висновку учасники міжнародного семінару.