Що таке політичний успіх? Чи потрібно задля нього партіям об’єднуватися? Чи готові правоцентристські сили України домовитися, щоб створити свою коаліцію? Чого вони добиватимуться разом? Усі ці питання стали темою гострої дискусії під час міжнародного семінару «Побудова правоцентристської коаліції», який відбувся нещодавно в Києві.
Для представників українського правого центру зібратися разом — це доволі серйозна заявка після численних розколів у їхніх рядах та поступової втрати ними політичного впливу в державі. Або залишитися поза політикою, або об’єднатися — саме так жорстко було поставлено питання під час дискусії українських націонал-демократів та їхніх зарубіжних колег із «Модеративної партії Швеції», польської «Унії Вольності», британських консерваторів, а також представників Міжнародного республіканського інституту та Національного демократичного інституту.
Здавалося б, що зібрало за одним столом переговорів британських консерваторів та модеративних шведів, якщо в методах їхньої роботи так багато відмінного, часом навіть протилежного? І тим паче, як це все можна пов’язати з українською ПРП чи, приміром, із Християнсько-народним союзом? «Усі ми представляємо одну ідеологічну родину, — зазначила Елізабет Роузмонт, координатор роботи зі Східною Європою офісу Консервативної партії Великої Британії. — Такий семінар для нас — це партнерство, нагода обмінятися досвідом». «Ми із задоволенням працюємо з правоцентристськими силами в усьому світі, — розповів Брайєн Меффорд, керівник програм в Україні Міжнародного республіканського інституту. — Спостерігаємо за виборами, проводимо навчання політичних партій, надаємо гранти під політичні проекти».
У Польщі тільки після того, як правоцентристські сили згуртувалися в «Солідарність», вони зуміли перемогти, нагадав про досвід поляків Артур Смолко з «Унії Вольності». Пройшовши через гіркий досвід постійного програшу, там малочисельні партії зрозуміли, що ефективний контроль над політичним життям країни, успіх політичної партії настає тільки тоді, коли діють спільно, згуртовано. На думку Томаса Корміє з Національного демократичного інституту, в Україні сьогодні настав час для великих коаліцій. «Ми маємо дати українським політикам знаряддя для цього», — зазначив він.
Нинішній політичний спектр України справді являє собою незбагненне розмаїття партій: їх зареєстровано вже більше сотні. Є партії з найнеймовірнішими як для політичних утворень назвами: «За красиву Україну!», «Партія реабілітації тяжкохворих», «Партія обманутих вкладників», «Партія підтримки вітчизняних виробників», «Партія шанувальників жінок». Яка наступна? «Шанувальників чоловіків»? Звісно, що всі вони боротимуться на майбутніх виборах. Однак чи зможе пересічний українець збагнути, що це за партії і на чому вони базуються?
«Проблемою демократії в Україні є проблема особистих амбіцій», — поділився своїми враженнями д-р Джуліан Луїс, член британського парламенту від Консервативної партії. — В Україні є занадто велика кількість людей із надмірним почуттям власного «я», і якщо комусь не вдається стати лідером партії, то він, не вагаючись, створює свою власну партію і стає її лідером».
Навряд чи політики в Британії менш амбітні, аніж їхні тутешні колеги. Вони так само хочуть бути лідерами, так само прагнуть влади і також засмучуються, коли зазнають поразки. Однак у британську виборчу систему закладено механізм, що застерігає політиків у хвилини їхніх особистих розчарувань від формування нових політичних партій: там, якщо партія почне дробитися, вона не зможе сформувати уряд. В Україні цього немає. Наші партії не беруть участі у формуванні уряду, більше того, коли їхніх членів — діючих парламентаріїв — вводять до складу уряду, ті мають вийти із Верховної Ради.
Отже, саме виборча система, за досвідом британців, має стати тим запобіжником, завдяки якому політики змушені будуть поєднувати свою відповідальність за державу і вміння працювати в межах групи. Утім, навряд чи хтось сподівається, що виборча система в Україні зміниться одразу. Проте вже сьогодні спільними зусиллями можна ініціювати якнайскоріше прийняття закону про партії, який був би на руку партіям, а не супроти них. Згуртувавшись у коаліції, партії вже тепер могли б перетворитися на більш потужний політичний фактор і — разом із Президентом — бути керівною силою в країні, а не залишатися тільки строкатим об’єднанням парламентських фракцій. «Час перестати бути дрібними величинами, — влучно зазначили британці, — слід ставати цілими числами».
Щодо принципового питання, винесеного на обговорення учасниками семінару — «Чи згодні правоцентристи об’єднатися?», — непорозумінь, здавалося, не було. «Це потрібно робити негайно. — наголошував Валерій Бабич (Всеукраїнське об’єднання християн). — Кожна з партій уже розпочала підготовку до парламентських виборів, і потім буде дуже важко змінювати плани і здійснювати об’єднавчі процеси». Однак за цим питанням поставало наступне. Як, яким чином об’єднатися? Тут думки розходилися на абсолютно протилежні.
На думку Сергія Соболєва (ПРП), «сьогодні в правому центрі чітко вирізняються два блоки партій. Один із них представляють ПРП, НРУ (Удовенко), КУН. Другий блок складається з УНР (Костенко) і партії «Батьківщина». Власне, пошук єдиної коаліції між цими двома політичними силами і буде визначальним на наступних парламентських виборах... Я одразу хотів би відкинути будь-яку можливість участі в цій коаліції партій, утворених на фінансовій і політичній основі, де саме фінансова основа є домінуючою, маю на увазі блок СДПУ(о) і Демократичного Союзу)», — зазначив пан Сергій (що за цих умов виглядає дещо ідеалістично).
В основі створення коаліції правоцентристів, на переконання пані Слави Стецько (КУН), має обов’язково бути висока національна ідея, наприклад: захист суверенітету України від зовнішнього ворога чи боротьба проти будь-якої форми тоталітаризму (хоч комуністичної, хоч іншої), чи виведення України із кризи. Суголосно з нею висловилася Олена Бондаренко (НРУ): «Ті партії, котрі мають гроші, але не мають ідеї, не вирішуватимуть найближче майбутнє України».
Та невже нічому не навчили попередні вибори? Адже гроші є обов’язковим інструментарієм у політичній боротьбі, і хай там що, але націонал- демократам доведеться добряче поламати голову і знайти спосіб, як своїми ідеями схилити до себе вітчизняних бізнесменів, щоб ті захотіли задля них розщедритися. «Не маючи достатньої фінансової підтримки, наші партії на наступних виборах зможуть претендувати лише на дуже скромний відсоток, — наголосив Василь Костицький (Християнсько-народний союз). — Провідну роль в українській політиці, подобається це комусь чи ні, тепер відіграють партії, в яких політичний капітал злився із фінансовим. Гадаю, що саме ці партії вирішуватимуть як долю майбутнього виборчого законодавства, так і долю наступних виборів».
Окрім проблеми фінансів, є багато чого іншого, що може завадити правоцентристам. «Мені здається, що ми не готові сьогодні до створення коаліції не лише тому, що в нас є проблема з об’єднанням зусиль, — продовжував свій аналіз Василь Костицький, — а й тому, що сьогодні праві центристи перестали бути впливовою силою в державі. Один із парадоксів полягає в тому, що ми не можемо об’єднатися навколо платформи нинішнього уряду: ми його не формували. Інша наша біда в тому, що ми не впливаємо нині на перебіг подій у парламенті, зокрема, на кінцеву редакцію закону про вибори. Мені здається, що правий центризм, в тому вигляді, як він сьогодні представлений, дещо звужується, і до нього поступово додаються інші партії, над котрими нависла серйозна загроза, а саме: ухвалення нового закону про партії. Цілком імовірно, що після ухвалення такого закону багато партій просто зникне, якщо буде запроваджено їхню перереєстрацію, либонь, через свою недостатньо розгорнуту структуру в регіонах».
На думку Андрія Странникова із Християнсько-народного союзу, партії знайдуть можливість перереєструватися. Однак загрозу для об’єднання правого центру він вбачає в тому, що колишнє протистояння між правими і лівими нині змістилося: «Сьогодні цей вододіл проходить між демократією і тоталітаризмом, який може бути як лівим, так і правим. Події останніх місяців — президентські вибори та референдум — продемонстрували, що влада користується арсеналом абсолютно недемократичних методів, які свого часу були в розпорядженні комуністичної системи. Проблема в тому, що правоцентристські сили представлені по обидва боки барикад. А схема, нав’язана системою, не передбачає думки, що тоталітаризм може бути також і правим. Це дезорієнтує виборців, симпатії котрих на боці націонал-демократів. Тому на минулих президентських виборах людина, яка не голосувала за комуніста, була переконана, що вона голосує за демократа».
Один із факторів, який був означений учасниками семінару як загрозливий для формування коаліцій, є фактор призначень і роздачі портфелів у політичному процесі. «Ми можемо багато місяців вести важкі, виснажливі переговори про утворення об’єднання, — звучало у виступах, — але варто потім в якийсь момент запропонувати комусь із нас посаду міністра, і, на жаль, дев’ять із десяти клюнуть на цей гачок».
Крім того, зазначалося, сам політичний процес в Україні відбувається сьогодні під постійним фокусом ставлення до Президента. Політичні сили дедалі очевидніше починають поділятися на тих, хто може дозволити собі покритикувати Президента, і тих, хто не може. А це, знову ж таки, позначається на об’єднавчих процесах. Не кожен почуватиметься комфортно в такому об’єднанні, де його будуть постійно сіпати, мовляв: «Ти правильно думаєш, але притримай язика». Натомість навіть у країнах найпоказовішого політичного компромісу бувають такі ситуації, коли не можна не відстоювати своєї точки зору, своєї позиції, — в цьому і проявляється сила партії.
«Українська дорога до демократії виявилася більш вибоїстою, аніж можна було очікувати, — поділився своїми думками Пітер Луксеп із «Модеративної партії Швеції». — Однак уже те, що представники націонал-демократичного блоку почали збиратися за «круглим столом», посилило мою впевненість щодо майбутнього України». Сподівання пана Пітера базуються на досвіді Естонії, де націонал-демократам вдалося не лише заснувати «круглий стіл», але й перебрати владу від старої номенклатури. Подібні уроки успіху в результаті створення коаліцій демонструють і Угорщина, і Болгарія. Натомість Швеція, де потужна соціал-демократична партія утримує владу ось уже протягом 59 років, є прикладом поразок кількох тамтешніх правоцентристських партій, котрі як були роз’єднаними та нечисленними, так і залишилися ними.
«Безумовно, в цій ситуації радше критикувати не ту партію, котра при владі, а ті, котрі поза владою, за невміння об’єднатися, за нездатність завоювати довіру виборців, — зазначив Пітер Луксеп. — Вони так і не зрозуміли, що можливість занадто широкого вибору між партіями відлякує, відбиває бажання несоціалістично налаштованих виборців брати участь у голосуванні. Бо коли є три-чотири партії, відносно однакових, схожих в очах виборців, то завжди важко зробити вибір, за яку партію віддати свій голос. Це — як просити в матері назвати із чотирьох її синів найулюбленішого».
Проте світовий досвід українців мало чіпає: тенденція до появи нових партій у нас посилюється. Їхня кількість збільшується також і за рахунок розколу вже існуючих. Розколовся Рух, а два місяці тому — соціалісти. Характерно, що у своїх розколах, без будь-якої самокритики, вони вбачають лише руку недругів. «Влада своїми політологами і розумними головами працює, щоб той, хто стає впливовим, не перетворювався на монолітну потужну силу», — зауважив Володимир Стретович (ХНР). «Протягом тривалого часу політика виконавчої влади була антипартійною», — переконана Олена Бондаренко (НРУ). «Влада готова робити все, аби націонал- демократія ще довго «сиділа в окопах», — зазначив Юрій Костенко (УНР). — За цих умов набагато важче формувати будь- яку коаліцію аж до коаліції в уряді. Однак політична структуризація суспільства і роль партій зростає. Політична конкуренція між партіями обов’язково спричинить укрупнення і зміцнення партій, ліквідації, відмирання дрібних партій». А як щодо лідерів? Чи мають право ті, котрі нищівно програли вибори, залишатися на керівних постах у партіях?
Закінчився семінар навіть серйознішою дискусією, аніж починався. Бо вести мову про свої наміри чи про те, що їм заважає, — то одне, а конкретні спільні дії — це те, що досі українським правоцентристам не вдавалося. Недаремно організатори семінару приділили особливу увагу обговоренню конкретних спільних кроків. Від партій вимагалася щирість, зрілість і рішучість. І вже 25 червня на довиборах до парламенту вони матимуть змогу пройти своєрідний тренінг і довести, що чогось навчилися.
