У свідомості середньостатистичного українця Чечня асоціюється з двома речами — війною й тероризмом. Можливо, за останні кілька років до цього образу додалася ще розтиражована картинка «міцної дружби» президента республіки Рамзана Кадирова з Володимиром Путіним. Хто бачить гарні фото відбудованого Грозного — столиці Чеченської Республіки, часто буває шокований. Але навряд чи від цього стає більш зрозуміло, що ж сьогодні відбувається в цьому регіоні. І вже точно мало хто думає про Чечню як про країну, яка прагне діалогу.
Проте саме про бажання налагодити діалог і співпрацю говорили представники урядової чеченської делегації, яка 21 травня відвідала Київ у рамках Днів чеченської культури в Україні.
Фактично цей культурний захід, який проводили в Україні вперше, було організовано громадською організацією «Діаспора чеченського народу» з двома цілями: змінити укорінений негативний образ чеченця і — що головне — налагодити економічні відносини. Як сказав міністр культури ЧР Дікалу Музакаєв, «ми зміцнюватимемо наші відносини за допомогою культури». Але про те, що йдеться також про економіку, свідчив той факт, що Дні чеченської культури в Україні проводили в рамках програми міжрегіональної співпраці Росії й України. Нагадаємо, йдеться про програму міжрегіональної і прикордонної співпраці двох країн на 2011—2016 роки, яку було прийнято у жовтні 2010 року в Геленджику.
Власне, на офіційну частину заходу було запрошено представників органів влади ЧР (зокрема, першого заступника глави парламенту республіки Ідріса Усманова, міністра освіти і науки Анзора Музаєва, ректора Чеченського державного університету Заурбека Саїдова), посла РФ в Україні Михайла Зурабова, керівника управління з гуманітарних і громадсько-політичних питань АП Ганну Герман. Їй передував круглий стіл «Чечня очима українців», а також паралельно діяли фотовиставки «Грозний: минуле і сьогодення», «Люди», «Природа Північного Кавказу».
«ДУЖЕ ХОЧЕТЬСЯ СВОЄЮ ПОВЕДІНКОЮ ПОКАЗАТИ ВСІМ, ЩО МИ — ЛЮДЯНІ»
За словами керівників Чеченської Республіки, цей регіон нині розвивається найбурхливіше у всій Російській Федерації. Та, як відомо, неможливо успішно розвиватися в ізоляції. Тому Чечня сьогодні так намагається сподобатися, змінити свій образ в очах інших, стати більш зрозумілою. Як сказав представник запорізького осередку організації «Діаспора чеченського народу» Дунай Куразов, «дуже хочеться своєю поведінкою показати всім, що ми — людяні». До речі, про людяність говорив і чеченський письменник і поет ХХ століття Магомет Мамакаєв: «За всю історію чеченського народу поняття «чеченськість» не домінувало над поняттям «людяність». Але після двох останніх воєн і нищівної інформаційної кампанії в російських ЗМІ Чечні треба доводити і свою толерантність щодо інших, і право на древню культуру, і здатність бути партнером.
Якщо говорити про культуру, то мене приємно здивували кілька моментів, озвучених під час круглого столу. По-перше, те, що в Чечні взагалі не було кріпосного права. По-друге, що ще в XIV столітті в країні діяла тейпово-тукхумна (родова) демократія і чеченський кодекс честі, куди було включено весь спектр моральних та етичних норм, зокрема сумнозвісна толерантність. І по-третє, чеченський поет Шайхі Арсанукаєв переклав своєю рідною мовою твори Тараса Шевченка і Лесі Українки.
А якщо говорити про партнерство, то неабияк йому перешкоджає неоднозначна інформація про внутрішню і зовнішню політику республіки. Наприклад, багато хто не розуміє, як любов до Чечні може поєднуватися з абсолютною підтримкою Володимира Путіна. Але, як ставало зрозуміло в ході спілкування з представниками ЧР, влада республіки вирішила грати за імперськими правилами. Щоб наблизити розуміння сучасної Чечні, під час зустрічі «День» поспілкувався з міністром освіти і науки ЧР Анзором МУЗАЄВИМ і доктором технічних наук, членом НАН України Абді НУРАДІНОВИМ.
АНЗОР МУЗАЄВ: «У ПОДАЛЬШОМУ РОЗВИТКУ ЧЕЧНІ МИ РОБИМО СТАВКУ НА ОСВІТУ»
— Упродовж тисячоліть чеченський народ пройшов гордо через усі випробування завдяки тому, що він зберіг рідну чеченську мову, танець, звичай. Це було певним цементуючим чинником. У нас немає самоцілі шукати щось негативне в історії. Це був учорашній день і інші політики, — говорить Анзор МУЗАЄВ. — Смакуючи ці негативні факти, просування вперед не досягти. Тому ми не акцентуємо уваги на негативі, ми закрили всі сторінки і намагаємося йти вперед. Головний момент, який ми розвиваємо сьогодні, — це толерантність до будь-якої національності, до будь-якого віросповідання.
— До початку двох останніх воєн про чеченську націю відгукувалися як про послідовників мирного ісламу. Чому стали можливими ідеологічні маніпуляції, які призвели до сплеску екстремізму? І як не допустити цього ще раз, адже інколи просто перегорнути якусь сторінку історії — недостатньо?
— Розвал СРСР призвів до конфліктів не лише на нашій території. Досі існує багато невирішених конфліктів. Але багатовікова мудрість нашого народу і російського народу зумовила те, що картина змінилася буквально за кілька років. Політика, взята федеральним центром, була для багатьох у світі незрозумілою, але завдяки їй ми прийшли до того, що сьогодні ЧР — це один із регіонів, що найдинамічніше розвивається у всій Російській Федерації. Сьогодні від відновлення соціальної сфери ми перейшли до відновлення промисловості, освіти тощо. У нас діє безліч програм, які буквально через кілька років дадуть такий крок уперед, який безперечно виведе нас на провідні позиції в РФ.
— Як ви далі бачите свій розвиток?
— Якщо кілька років тому президентом було зроблено ставку на відновлення соціальної сфери, то наразі змінюються пріоритети і робиться ставка на освіту. Створено багато програм. Це цільовий набір до російських вишів, окрім наших трьох, які ідеально відновлені, а найближчим часом буде побудовано кампус Чеченського державного університету. Діє програма глави ЧР, в рамках якої 240 студентів із Чечні навчаються в Німеччині й Англії. Ця програма спрямована на підготовку фахівців у сфері фізики, хімії, біології, медицини. У британських і німецьких вишах наші студенти повинні пройти повний цикл освіти, захистити докторську дисертацію, а далі за договором вони зобов’язані будуть відпрацювати три роки викладачами в чеченських вишах. Також зроблено ставку на промисловість. Але її відновлення неможливе без кваліфікованих фахівців. Тож усе взаємопов’язано. Якщо говорити про промисловість, то найближчим часом буде відновлено нафтопереробний завод, цементний завод, який раніше забезпечував своєю продукцією весь Північний Кавказ. Розвиток сільського господарства неможливий без переробної галузі. У всій республіці відновлюються консервні заводи. Ось такі основні пріоритетні напрями.
АБДІ НУРАДІНОВ: «ЯКЩО ПУТІН ДУМАЄ ПРО ПОДАЛЬШІ ПЕРСПЕКТИВИ ПРЕЗИДЕНТСТВА ЩЕ НА ОДИН ТЕРМІН, ВІН ПОДОВЖУВАТИМЕ КАРТ-БЛАНШ КАДИРОВУ ДО НЕСКІНЧЕННОСТІ»
— Тільки в Грозному до воєнних подій було три нафтопереробні заводи, два хімзаводи, не говорячи вже про нафтове машинобудування, сільське господарство, інфраструктуру тощо. Ні в Росії, ні в Україні немає жодного регіону з таким промисловим потенціалом. Обидві чеченські війни, на мій погляд, стали можливими і з геополітичних, і з комерційних причин. Штучно вирішуючи якісь геополітичні питання, усували потенційних конкурентів із нафтовидобування і нафтопереробки, — говорить Абді НУРАДІНОВ. — Чечня, яка за площею — як чверть Київської області, видобувала 22 мільйони тонн нафти на рік. Уся Україна сьогодні споживає близько 40 мільйонів тонн. І весь цей потенціал одним ударом знищили і поставили народ у таке залежне становище. Але сподіватимемося, що настане час — і все це відродиться.
— Керівники Чечні говорять про те, що країна відбудовується. Та чи вдалося нації зберегти свій духовний, культурний потенціал, який був до війни? Яка ситуація зі збереженням історичної пам’яті і наскільки сильний вплив імперії?
— Щодо культурного потенціалу, звісно, не можна стверджувати, що він збережений, хоча б через суто фізичні втрати. Але сьогодні створено всі умови, щоб досягти тих висот, які були до воєнних подій. Як сторонній спостерігач я можу сказати, що культурі, літературі приділяється стільки уваги, як у ті старі добрі часи й не снилося. Також я думаю, що ніякого імперського втручання немає. Проблеми чеченської культури — це проблеми малих народів.
— А якщо говорити про Чечню як чинник у російському розвитку...
— Може, це дещо занадто сказано, але, з іншого боку, якоюсь мірою можна й так сказати, тому що всі політичні експерименти всеросійського масштабу спочатку обкатували на Чечні. Можна пригадати, як Дудаєв розганяв наш міський парламент, а після цього Єльцин розігнав Російську думу в жовтні 1993 року. Всі російські політики, чиновники нечеченського походження, які займали відповідальні пости в Чечні, використовували їх як трамплін для подальшого політичного зростання. І, як правило, вони посідали теплі місця в російській політиці. А взагалі якщо Росія і чеченці будуть мудрими, то події 1990-х повинні стати хорошим уроком для майбутньої історичної дійсності. Тому що якоюсь мірою провина чеченського керівництва у двох останніх трагедіях теж є.
— Зараз Кадиров і Путін публічно демонструють, що їхні відносини чи не ідеальні. Чи тривала ця «політична любов»?
— Я думаю, що хороші взаємини Путіна з Кадировим пов’язані з тим, що Кадиров справді навів у Чечні жорсткий порядок, який 15 років не могли навести російські спецслужби, армія тощо. Ви ж розумієте: якщо ви самі у своєму будинку не наведете лад, добрий дядя вам не допоможе. Тому якщо Путін думає про подальші перспективи президентства ще на один термін, він подовжуватиме карт-бланш Кадирову до нескінченності, поки це йому потрібно. А взагалі Кадирову треба віддати належне. Не все ідеально, але, втім, порядок він навів.
— Я ніколи не була в Чечні, та коли дивилася фотографії відбудованого Грозного, мене збентежили плакати Кадирова молодшого та його батька мало не на кожному будинку, школі. Абсолютно радянська спадщина. Якщо система заснована тільки на впливі однієї людини...
— ...вона може зруйнуватись. Тут однозначно стверджувати не можна. Адже все-таки Путін — людина спецслужб і знає, чого хоче. А те, що в Чечні на кшталт радянських часів висять де треба і де не треба плакати керівників — це перегини тієї чиновницької команди, яка намагається сподобатися, зберегти свої місця тощо. В історії чеченців ніколи не було князів, тому це, напевно, більше ініціатива чиновників.
— Чи можлива в Чечні класична демократія?
— Це відносне поняття. У Чечні, починаючи із сім’ї, відбувається жорстке виховання підкорення батькам, потім — керівникові. Проте класична європейська демократія неможлива не лише в Чечні, але, як мені здається, і в Росії, і в Україні.
— Яким має бути оптимальний розвиток Чечні надалі, щоб він сприяв збереженню і виживанню чеченської нації саме як чеченської?
— Говорячи звичною мовою, треба навчитись не лізти на рожен. Імперська політика Росії триває споконвіку. Вона втручається і втручатиметься у справи геополітично сильніших держав, то що їй там малі народи. Тому я вважаю, що треба бути більш дипломатичними у відносинах із центром, якщо так виходить, що ми географічно розташовані там, де розташовані. Ілюзії щодо незалежності — це утопія. У принципі, хто й не хотів, щоб Чечня в 1990-ті відокремилась від РФ. Це був черговий дерибан ресурсів. Економічна перспектива у Чечні зберігається, тому що існують нерозвідані запаси вуглеводневих ресурсів. Але наскільки потенціалом скористається керівництво республіки, найближчий час покаже. Якщо відбір керівників для відомств, підприємств базуватиметься на професійних критеріях, то я думаю, результат буде.
— А існуюча система, створена Кадировим, дозволяє ефективно управляти країною і здійснювати відбір на основі професіоналізму?
— Якщо за існуючої жорсткої управлінської вертикалі будуть призначені професіонали на відповідні місця, це на певний час дасть результат.
