17 — 18 лютого в Будинку вчителя в Києві відбувся 1-й з’їзд Української народної партії «Собор». Партія була зареєстрована 9 березня 2000 року. Почався він досить нестандартно. Колона делегатів партійного форуму з прапорами і плакатами прийшли із парку Шевченка. Всього в роботі з’їзду взяло участь більше 200 осіб.
Із народних депутатів присутніми були Г. Омельченко, А. Єрмак, В. Шишкін, В. Пинзеник. З’їзд привітали Л. Лук’яненко, О. Сергієнко, В. Стретович.
Досить емоційною була доповідь голови УНП «Собор» О. Матвієнка. Крім інформації про те, що «Собор» не підтримуватиме О. Мороза на президентських виборах й обережно ставиться до партії «Батьківщина», тому що вона допускає присутність лівих, виступ дав можливість для роздумів про ситуацію взагалі.
У техногенному суспільстві для відчуженої «творчої частини», мозку людини будь-який інформаційний вплив ззовні потенційно ворожий. Перебуваючи постiйно в інформаційному полі млявого зомбування різними засобами впливу на свідомість, переконаність особистості перетворюється на екстракт технологічних ідей, стандартних емоцій, програмованих вчинків. Збанкрутіла індивідуальність нівелюється і, якщо не «відривається» в агресивних формах самознищення, знаходить намагнічений центр і починає обертатися, у зручному полі знайомих речей, уже засвоєних організмом.
Одноманітність схем поведінки лише доводить розширення завантаженого простору. Поведінка політиків нагадує поведінку естрадних зірок з обопільноперетікаючими методами завоювання рейтингів. Існують єдині для всіх «правила розкрутки» і, врахувавши деякі особливості» місцевості, можна далі робити політичний бізнес, який, доведено, один iз найприбутковіших. Моральна незручність поступово перейде в переконану ідейність, тим більше, що цілі обрано найгуманніші, щоб не було зле, а було добре — хотіти добра людям не шкідливо для рейтингу партії.
Скандальна самодемонстрація, досягнувши певної мети, заповнивши нішу свідомості, поінформувавши якнайширший загал про своє існування, поступово переходить у фазу створення законного передвиборчого плацдарму, доводячи, що так звичніше йти до влади, вже торованим шляхом і без зайвих ексцесів. Український народ, дивно, як і більшість народів, уперто займається власним, хоч і збіднілим, господарством і не займається політикою, яка як може шкодить його «дрібновласницьким» інтересам . Тому від ігор на свіжому повітрі час переходити до серйозних міркувань про кількісний склад нового парламенту «реальному шматку пирога, «на який можна твердо розраховувати, а не лише сподіватись, як на журавля в небі, на імпічмент, тим часом відстоюючи і цей, красивий за крайністю, хід боротьби за владу».
Приблизно таку позицію досить багатьох партій і рухів продемонстрував 1 й з’їзд Українськоїнародної партії «Собор». Шлях партією обрано і цілі якнайкращі, але з огляду на перспективи ситуація ускладнюється дуже вже великою кількістю собі подібних. Таку хитру гру з необмеженою кількістю фігур витримає далеко не кожен малосвідомий виборець. Коли вокзальний «катала» пропонує три склянки, під однією з яких лежить кулька, — правила всім зрозумілі — інстинкт глядачів візьме своє, і гра без сумніву матиме прибуток. Щоб достойно організувати гру у вибори, бажаючим доведеться попітніти. Спостерігаючи перерозподіл партій на блоки, коаліції, приєднання, розмежування є час послухати багаті демагогічні аргументи, майже однакові для всіх учасників процесу. Теза, що десять років незалежності розвалили економіку, викривили політику, загострили соціальні проблеми, не викликає заперечення. Звичайно, винна влада, і сама влада цього не заперечу б, вона навіть не заперечує, щоб її змінили в установлений термін. Справа тут у характері влади. Можливо зараз й існує яскраво проанансований злочинний режим і диктатура, якщо так скрутно жити . Та дивно вони виглядають — дозволяючи лити на себе море бруду, а диктаторів, як доводить історія, сучасники на всі боки прославляють, тому, хто реальне утворює сьогоднішню диктатуру — визначити важко. Можливо, обмеженість розуму.
Щодо зовнішньополітичного вибору, яким він може бути — в силу рівня життя, багатьом хотілося б перенести Україну на Африканський континент, щоб не соромно було. «Але від своїх кордонів ніде не подітись. Щоб ми не говорили про європейський вибір, ми живемо в Європі і вибираємо ми її чи ні — нікуди не переїдемо. Зводити стіни такі, як Китайська чи Берлінська коштів не вистачить, тому Європа нас обрала, а не ми її. Рiч у тому, що місцеві «буржуа» на 5 сотках, не виразно уявляють собі Брюссель, хіба що у вигляді капустини, варто лише звестись до рівня господаря або депутата —горизонти значно розширюються. Щоб гiдно жити, існують однакові правила взаємовигідних стосунків і будь-яка країна розвиватиме ситуацію, насамперед, на свою власну користь. Тому коли чуємо гасло О. Бендера: «Захід нам допоможе», політичним кредом відповідно є «Завжди». Якби не хотілося українським солдатам мати НАТОвські вовняні шкарпетки, до війська беруть вбивати і вмирати, а коли такої потреби немає, то й запрошувати до свого табору не поспішають. На війні закони гуманізму не діють. І якщо в тій же Європі показились корови, то їстимемо ми їх м’ясо через бідність і злочинне шахрайство, а не європейський вибір України.
Патріархальність уявлень про світ людських стосунків часто дуже шкодить у політиці. Глибоко поважаючи першого президента України — Грушевського чи голову Центрального Секретаріату Винниченка, мусимо визнати, що їм бракувало твердості характеру Манергейма чи хоча б Пілсудського, відповідно і в оточенні вони не змогли віднайти потрібної ясності засобів обстоювання незалежності. Трагедія України не тільки лихо народу, а й вина політиків. Гучна зовнішня привабливість назв на кшталт «Форуму національного спасіння» чи «Ради старійшин» iз довічним обиранням, заслуженість наукових і творчих здобутків ще не показник політичної якості партії, спроможності конструктивно змінювати існуючі реалії. Опозиція не виконує своїх функцій, «стимулювання» ефективності влади своїми програмами, тому що не хоче бути опозицією, погоджуючись лише на керівну роль у суспільстві, а коли це не вдається, створює істерію, як жінка від якої йде коханець.
Масові акції вельми корисні для завоювання голосів, їх ще «невмирущий» Володимир Ілліч Ленін визначив як «кіно та цирк», як найпопулярніші серед народу, ми ще побачимо, їх планують і регулярно демонструватимуть численні партії і об’єднання «Ще до «Собору», то ця партія на сьогодні входить до блоку націонал-демократичних партій УНП «Собор», УРП та УХДП, налічує 7 700 членів та приєднується до об’єднання партій та громадських організацій «Українська правиця».
