Глобалізація економічних процесів стала символом вступу людства в постіндустріальну стадію розвитку. Тим часом, суперечки навколо неї стають все більш запеклими, а розрахунки багатьох аналітиків показують, що з кожним днем доводиться визнавати, що не враховувалося вельми багато негативних явищ, які стали наслідком вільної торгівлі і глобалізації. Автор даної статті цілком обгрунтовано доводить, що не варто зводити поняття загального стратегічного розвитку лише до торгових процесів і рухів капіталу — це має бути частиною загальної стратегії.
Представник державного казначейства США нещодавно порекомендував уряду Мексики більш старанно працювати над скороченням числа злочинів, пов’язаних iз насильством, стверджуючи, що високий рівень злочинності в країні може злякати всіх зарубіжних інвесторів. Можливо, це — імпровізоване зауваження, але воно демонструє ставлення до зарубіжної торгівлі та інвестицій як до критеріїв для оцінки країн, що розвиваються. Стратегія розвитку, насправді, стає заручницею ідеї інтеграції у світову економіку.
Ця паралель є надто поверхневою. Відкритість для торгівлі представляється найважливішим критерієм для потенціалу економічного росту, хоч інтеграція у світову економіку вимагає наявності інституційних передумов, створення яких обходиться недешево. Проведення реформ, необхідних згідно з угодами Всесвітньої торгової організації, обійдеться типовій країні, що розвивається, в 150 мільйонів доларів — суму, рівну річному бюджету в багатьох бідних країнах.
Хоча держави отримують вигоду від посилення своїх інститутів у відповідних галузях, реальність, згідно з думкою Майкла Фінгера, який зробив ці підрахунки, полягає в тому, що «зобов’язання ВТО відображають слабку стурбованість проблемами розвитку». Інтеграція також має свої інституційні передумови, але інші, менш вловимі. Відкритість передбачає підвищення схильності до зовнішнього ризику і, звідси, велику потребу в соціальній безпеці. Таким чином, у реальному світі, «перехід до відкритості» не є питанням тільки усунення торгових бар’єрів. Необхідно забезпечити відповідність міжнародним правилам власності, покриваючи внутрішні джерела слабкості й захищаючи себе від природних стихій.
Жодна з інституційних реформ, необхідних для залучення до світової економіки, не є поганою: насправді, багато з них незалежно одна від одної бажані. Реформи можуть «просочитися», а можуть і не «просочитися». Навіть якщо вони «просочуються», вони рідко стають найбільш ефективним способом досягнення бажаних цілей (байдуже, чи є ті цілі законодавчою реформою, чи дотриманням прав людини, чи скороченням корупції).
Інвестиції в передумови для відкритості торгівлі й фінансової відкритості як перша вимога бізнесу в розвитку не тільки виключають альтернативи, вони витісняють, можливо, термінові пріоритети шляхом відхилення людських ресурсів, адміністративних можливостей і політичного капіталу. Розглянемо деякі зустрічні можливості.
Освіта. Якими мають бути пріоритети уряду в бюджеті на освіту? Чи має він провести навчання більшої кількості банківських аудиторів і бухгалтерів, навіть якщо це означає меншу кількість вчителів для середньої школи?
Корупція. На що уряд повинен спрямувати свою антикорупційну стратегію? Чи має його метою стати «гранд» корупція, на яку скаржаться зарубіжні інвестори, або дрібна корупція, яка найбільше відбивається на звичайних людях?
Законодавча реформа. Уряд повинен направиляти свою енергію на «імпортування» законодавчих кодексів і стандартів чи на поліпшення наявних внутрішніх правових інститутів?
Суспільна охорона здоров’я. Чи повинен уряд переслідувати жорстку політику щодо обов’язкового ліцензування і/чи паралельне імпортування основних медикаментів, навіть якщо це означає порушення правил ВТО?
Промислова стратегія. Чи повинен уряд просто відкритися і пустити все на самоплив, чи він має відтворити досвід Східної Азії до 1990-х, підтримуючи промисловість шляхом експортних субсидій, прямого кредитування й цільової підтримки?
Соціальний захист і мережі безпеки. Як багато може уряд дозволити собі витрачати на такі програми з погляду грошових обмежень, що накладаються «дисципліною» ринку?
У кожній сфері стратегія, орієнтована на глобальну інтеграцію, усуває інші шляхи, які могли б більше сприяти розвитку. Звичайно, ніщо iз цього не було б негативним, якби відвертість була ключем до росту. Однак, докази зв’язку між торговими бар’єрами країни й рівнем росту вельми слабкі. Відповідний висновок не полягає в тому, що для лібералізації торгівлі бажаний захист торгівлі, оскільки немає доказів, що захист торгівлі систематично обумовлює більш високі темпи росту. Але не можна переоцінювати й вигоди відкритості для торгівлі.
Коли корисні цілі проведення політики вступають у конкуренцію за обмежені адміністративні ресурси й політичний капітал, часто торгова лібералізація не заслуговує пріоритету, який вона звичайно отримує в стратегіях розвитку. Цей урок представляє дійсну значущість для країн на ранніх стадіях проведення реформ (таких, як в Африці). Мій висновок полягає в тому, що відкритість не є адекватною підміною стратегії розвитку. Політичні діячі повинні оцінювати глобалізацію в рамках потреб в розвитку, а не навпаки.
Економісти, які публічно оспорюють вигоди відкритості торгівлі, ризикують потрапити в немилість, тому дозвольте мені зробити уточнення: я не піддаю сумніву стандартну версію теорії про прибуток від торгівлі, але ставлю під питання крайні безпідставні твердження з приводу наслідків відкритості. Адже такі твердження ставлять під небезпеку суспільне визнання реальної статті, оскільки вона розвінчує очікування, які навряд чи будуть реалізовані.
У реальному світі, перехід до відкритості є не просто питанням перегляду кодексу транспортування й зняття бар’єрів для іноземних інвестицій. Він вимагає проведення інституційної реформи в значному масштабі, що поглине фінансові, бюрократичні й політичні ресурси. У той час, як багато інституційних реформ сприяють розвитку, їх також не можна розглядати як ключові цілі розвитку — економічне зростання, поліпшення правління, промислові й технологічні можливості, пом’якшення бідняцтва — і часом відволікати від них увагу. Інституційні реформи, направлені на максимізацію торгівлі й потоків капіталу можуть принести велику користь, але вони не обов’язково є самим ефективним способом сприяння розвитку.
Стратегічне використання міжнародної торгівлі й потоків капіталу є частиною стратегії розвитку, але вони не повинні ставати її підміною.
Проект Синдикат для «Дня»
P.S. Дені РОДРИК, професор політичної економіки в школі уряду ім. Джона Ф. Кеннеді при Гарвардському університеті.
