З теорії систем відомо, що поведінка складної системи визначається, насамперед, якістю мислення її домінантного рівня (хоча залежить і від організації системи, і від якості елементів, що складають систему). Цю думку в громадській свідомості ілюструє приказка: яке стадо сильніше — стадо левів, очолюване бараном.., чи стадо баранів, очолюване левом. У соціальних системах виконання цієї функції покладено на еліту.
Раніше верхній шар нашої еліти постійно вимивався, він був запитаний за межами країни. Україна була схожа на насичений розчин, який не мав своїх меж та підживлював чужі дерева. Велика текучка та постійна залежність від центру в кадрових питаннях призводила до того, що не утворювався той «перегній», з якого починають рости дерева, не було спадкоємності. (Згадаємо Ахматову: «когда б вы знали, из какого ссора растут стихи, не ведая стыда».) Сміття у нас вже досить, час починати вирощувати щось вартісне. Але бажаючих бути основою, на якій можна хіба що намагатися побудувати, — немає. Усі бажають піднестися на саму гору за життя і поставити собі (своїй незалежності) пам’ятник. Звертається увага на зовнішні, поверхневі сторони державності. Але верхній шар фарби найчастіше і знімають під час першого ремонту, а ось грунт може залишитися надовго.
Історія України — історія бездержавної нації. Україна майже ніколи не мала державності. Нинішній історичний момент в історії становлення українського суспільства та держави унікальний: сприятлива зовнішня ситуація для формування держави, де нас визнають як самостійний суб’єкт європейської політики. Вплив зовнішніх чинників на Україну завжди був істотним. А зараз все-таки вирішальну роль відіграють внутрішні політичні сили, і в цьому — принципова різниця.
А що може за таких умов еліта? Без важелів впливу — нічого, а їх основних всього три типи: батіг, пряник та авторитет. Треба віддати належне Адміністрації Президента — вона знайшла підхід до політично організованих сил і усіх їх взяла під контроль, включаючи і своїх «непримиренних» (і в той же час необхідних) опонентів — комуністів. Але вона так захопилася, що сама повірила в те, що усі незадоволені — це або комуністи або жертви їх ідеології. Тому влада виявилася не готовою до нинішнього повороту подій, коли комуністи залишилися збоку, а «опозицію» очолили інші сили.
Усі процеси, які протікають в політичній сфері, знаходяться під контролем Адміністрації: перерозподіл повноважень у Верховній Раді, народження нових партій, «народні ініціативи»... Але перемога на президентських виборах викликала ейфорію та переоцінку власних сил і можливостей.
Іноді наша влада нагадує замість лева незграбного та неповороткого ведмедя, який мав намір почивати на лаврах, але докучливий «комар» не дає спокою. Зігнати цього комара з насидженого місця ще можна, а от пристукнути і роздавити його не вдасться, а той кусає дошкульно. Але сила влади в демократичному суспільстві у тому і полягає, що вона може дозволити собі не реагувати «силою» на дратівливі моменти. Ну, подзижчить комар, але шкоди великої не принесе, крім душевних переживань. Зате і влада залежуватися не буде — їй весь час доведеться бути в русі, що тільки всім на користь.
Владі ні з ким вести діалог, тому що вона все зробила сама, щоб поруч з нею нікого не було, усі «конструктивні» сили всередині неї. Але за це доводиться розплачуватися — влада стала неповоротким мастодонтом, що не може реагувати на комарині укуси, яким важко знайти протиотруту, але які збоку всім помітні. І якщо народ може не робити ніяких дій проти влади, що в свою чергу може створювати ілюзію підтримки, то громадська думка може змінюватися досить швидко — від «всенародної любові» до ненависті не так вже і далеко. Якщо народні маси можна «організувати» на вибори та референдум, то їхнi думки та ставлення до влади залишаються некерованими. Що й не дивно, бо і попередній владі за більш сприятливих умов і більшої сили це не вдавалося повною мірою.
Проблема виникає і тоді, коли в сучасних умовах зростає складність та кількість завдань і керівнику потрібні помічники. Якщо це будуть барани, то барани над баранами занапастять будь-яку ініціативу лева, а якщо з’являться леви, то вони швидко зможуть претендувати на місце головного лева — знову проблема, але вже для самого лева. Помічників-левів не можна мати будь-якому керівнику — це для нього (і для них) небезпечно, про що свідчить весь наш досвід. В уряді потрібні люди, які не мають амбіцій і які не роблять замах на місце лева, інакше... Або необхідне терпіння з розрахунком на далекий приціл, проте тоді доводиться постійно йти на компроміси з власною совістю в ім’я бажаної мети, коли можна досягнути заповітної вершини, «Париж вартий меси».
За яких умов зможе лев вести баранів? Необхідно декілька умов, але кожна з них не завжди може бути достатньою. Лев щось зможе, якщо, по-перше, він не «баран», по- друге, якщо барани будуть діяти, як леви, і по-третє, можливо, найважливіше, якщо між ними буде взаєморозуміння, тобто вони будуть довіряти одне одному і діяти узгоджено, в унісон. Ось це взаєморозуміння і забезпечується в соціумі на певному рівні його розвитку, через механізм, який називається державою. Але воно є не завжди. Наприклад, у вузькому колі баранів лев спроможний сам контролювати все стадо. Так і відбувається на племінній стадії розвитку суспільства. Проте частина баранів зможе самостійно об’єднатися і відстоювати свої інтереси, які співпадають з інтересами всього стада, правда тоді їх важко буде називати «баранами».
У нас держава будується зверху на гроші олігархів, яким в майбутньому необхідна легітимація їх капіталів і загальні правила гри, щоб вони з’ясовували стосунки не прямо (силою та зброєю), а через посередника. Вона не може бути побудована на гроші дрібних чи середніх виробників і, відповідно, відбивати їх інтереси, тому що у народу капіталу немає. У фундамент побудови держави (системи влади) не закладено інтерес більшості громадян, тобто чекати саморозвитку цієї системи (через велику кількість рiзнонаправлених дій — своєрідний конструктивний хаос) проблематично — відсутня внутрішня мотивація у більшості індивідуальних суб’єктів. Державі ні на кого спиратися, крім як на олігархів (на їх кошти), саме тому для них вона і будується (або, якщо хочете, навпаки). Саме тому рівень довіри до будь-яких державних інститутів викликає подив у будь-яких дослідників із Заходу — як держава може існувати за такого до себе ставлення.
Зверху та силою — це початкові історичні етапи побудови практично будь-якого державного механізму. І ефективність побудованої на таких етапах держави визначається її елітою. «Баран» вона чи «лев» — цим і визначається успішність проекту «своя держава».
