Людина звикає до всього, каже народна мудрість. Але чи можна звикнути до кризи й усього, що її супроводжує? Відповідь на це питання шукав відомий соціолог Євген Копатько й доповів про моніторингові дослідження компанії Research&Branding Group «Українці та криза» на круглому столі в Центрі соціально-консервативних досліджень (Київ). Картина вийшла доволі строката. Так, відповідаючи на запитання про те, чи входить Україна в кризу, чи перебуває в її розпалі, зараз про початкову його стадію говорять 22% респондентів, тоді як наприкінці минулого й початку цього року — 56%. Ба більше, як показали дослідження, в країні з’являються оптимісти. У липні вважали, що Україна виходить із кризи, 13%, а в листопаді — 12%. Можна говорити, що це їхня стала кількість. А 3% опитаних узагалі вважають, що кризи в країні немає. Копатько звертає на це особливу увагу... Проте підкреслює, що в регіонах відповіді на це запитання відрізняються.
В розпалі кризи бачать себе українці з південно-східних, тобто промислових регіонів, і найменше дотримуються такої думки в центральній Україні, де переважає сільське населення.
На запитання «Чи відчули ви вплив економічної кризи?» в січні позитивно відповідали 72% (Копатько: тоді відбувався процес адаптації, й було багато критики влади й, зокрема, уряду). Не відчули кризи рік тому 10%, та й тепер 9% вважають, що кризи немає. Щоправда, найбільше тих, кого криза не оминула. На південному сході — 68%, а на заході України — 56%. Частина респондентів навіть сприйняла кризовий рік відповідно до приказки «Не такий страшний чорт, як його малюють». Таких виявилося 10%. Але все ж 47% вважають, що криза вдарила по них сильніше, ніж вони очікували. І знову істотна різниця в регіонах. У центрі й на заході менш як половина людей відчули збільшену силу кризи, тоді як на південному сході — навпаки: більш як половина зустрілися з труднощами, яких не чекали.
Якою ж була модель поведінки людей, котрі опинилися у кризовій ситуації? Запитання звучало так: чи стали ви економнішими? 65 — 67% відповіли ствердно й лише 9% сказали, що й далі могли ні в чому собі не відмовляти. Копатько зазначає, що більшість опитаних змінили в умовах кризи модель поведінки. На чому вони економили? Це продукти харчування, одяг і взуття, відповідає на підставі отриманих відомостей соціолог і додає: а ще — на відпочинку. За підсумками кризового року (з листопада по листопад) «працювали, як і раніше» близько 40% респондентів, але 46% — на заході та 36% — на південному сході. Зробили спробу шукати додатковий заробіток не 35%, як було зафіксовано рік тому, а 27%. (Копатько: цей рік показав, що це, можливо, не так і потрібно або не так уже й просто.) Рік тому дуже багато хто планував «перечекати й відсидітися». Але тоді таких було трохи більше 14%, а довелося дотримуватися такого рецепту 21% респондентів. На заході це вдалося зробити більшій кількості. Всього 4% мали намір спиратися на підтримку ззовні. Але просити про допомогу довелося 11%. У цьому захід і південний схід були на рівних.
Дослідження також показали, що в Україні, як каже Копатько, вельми скрутна ситуація з соціальною солідарністю. Якщо рік тому об’єднуватися в якісь групи, аби спільно протистояти кризі, мали намір 18%, то здійснили такий план лише 5%. Цікаві дані про довіру українців до різних валют. На заході більше довіряють гривні. Найменша довіра до національної валюти на південному сході. А євро майже однаково люблять усі, але на заході чомусь трохи менше. Довіра до долара падає, але приблизно однакова що на сході, що на заході. Ніяким банкам не довіряють понад 65% респондентів, але рік тому недовіра до них була на рівні 80%. Копатько називає цю динаміку «доволі цікавою для банківської системи»...
Як бачимо, загалом наш народ пережив перший рік економічної кризи достатньо спокійно. Хтось перечекав, хтось попросив про допомогу, хтось навчився економити, а хтось усе ж, як і раніше, працював...
Тим часом реакція на кризу експертної спільноти, що зібралася за круглим столом, була значно радикальнішою. Тон задавав директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін. Він стверджував, що «Україна вже перебуває у фазі економічного дефолту», оскільки її державний і корпоративний зовнішній борг уже перевищує 105 мільярдів дол., що більше, ніж ВВП країни. Соскін вважає, що в країні вже є революційна ситуація. Для вибуху їй бракує тільки політичної складової («2004 року була політична складова, але не було економічної»), яка, за його словами, все ж повинна з’явитися. «Коли почне рухатися з політичним протестом «біомаса»? — зппитує «революціонер» і відповідає: — Коли жерти нічого буде, коли світло згасне, коли тепла не буде». На думку Соскіна, це розуміє не лише він, а й «кланово-бюрократична буржуазія». «Тому вона йде на те, щоб не підвищувати ціну на газ, нафту, хліб та електроенергію», — говорить він і припускає, що під час встановлення обѓрунтованих цінових пропорцій влада відразу ж буде зметена. Вся проблема, згідно з Соскіним, полягає в тому, коли «люмпен» почне організовуватися в комітети... «Погляньте: Григорій Омельченко, Скипальський, Сбітнєв та інші — це і є прототипи революційних комітетів більшовиків», — чи то захоплюється, чи то повідомляє кому треба пан Соскін. І, схоже, якась частка істини в цих небезпечних пророцтвах є. На огорожі університетського Ботанічного саду ім. Фоміна можна побачити зроблені під трафарет чорною фарбою оголошення певного «Чорного комітету» про те, що «кризовий бунт, схоже, починається». Втім, експертна спільнота, яка палко обговорювала майбутнє країни у «Президент-готелі» після кризи, все ж дійшла спільної думки, що саме невеликі бунти в нас і можливі, але на що-небудь серйозніше ні наша нинішня, ні еліта, яка підростає, народ підняти не здатна. До речі, дуже багато хто з тих, хто виступав, про це жалкували...
