За статистикою, Україна посідає перше місце в Європі за кількістю арештів — щороку за рішенням судів заарештовується понад 60 тисяч людей. При цьому тільки 10 тисяч, або кожен шостий, надалі звільняються з-під варти. Нині українські суди завалені справами, розгляд яких затягується на роки. Причому останні не відрізняються особливою якістю та забезпеченням захисту прав особи, яка перебуває під слідством. Такий стан справ пояснюється, насамперед, недосконалістю системи кримінальної юстиції, яка лишається радянською по своїй суті, адже в Україні досі діє Кримінально-процесуальний кодекс 1960 року. Саме тому оприлюднений нещодавно новий проект Кримінально-процесуального кодексу викликав значний резонанс як серед експертів-криміналістів, так і серед широкого загалу.
Основна увага нового проекту КПК зосереджена на гарантуванні захисту прав і свобод громадян, адже він має діяти на засадах презумпції невинності. За своєю значимістю саме в цій царині КПК стоїть другим після Конституції. Як вдало сказав, один із дослідників, «якщо кримінальне право пишеться для негідників, то кримінальний процес пишеться для порядних». Ось чому саме зараз мають таке велике значення засоби кримінального процесу, кримінальної юстиції для захисту прав і свобод громадян.
Прогресивність запропонованого проекту полягає в першу чергу у забезпеченні змагальності та процесуальної рівності сторін звинувачення і захисту. Так, наприклад, у чинному КПК України до цього часу існує норма, яка дозволяє стороні звинувачення відводити адвоката. Але на підставі чого одна сторона отримує право визначати, хто може бути захисником обвинуваченого? Це в новому КПК виправляється. Йдеться і про те, що адвокат отримує доступ до матеріалів розслідування. Також захист, на відміну від сьогоднішніх положень, буде самостійно визначати своїх свідків, збирати докази тощо.
Запропоноване посилення рівня судового контролю й ролі слідчого судді за досудовим розслідуванням можна розцінювати як революційний крок на шляху до демократизації системи кримінальної юстиції. Мова — про те, що будь-які дії слідства, включаючи обрання міри запобіжного заходу, це — обмеження прав і свобод людини, і встановити його може лише суд. Таким чином, із повноважень сторони звинувачення вилучаються дії, які стосуються обмеження будь-яких прав обвинувачуваної особи. І подібна доктрина нормативно закріплюється. Коли ми говоримо про підвищення ролі суду, то йдеться також і про скасування положення щодо направлення справи на дослідування. Адже відомо, що будь-яке неякісне розслідування, недоведеність вини «закривалось» через процедуру повернення справи на додаткове розслідування. На сьогодні це дає змогу прокуратурі тримати людину і надалі під вартою, намагаючись довести її вину чи домогтися її визнання. У новому КПК цей інститут ліквідується та встановлюється граничний термін утримання заарештованої особи під вартою. Якщо вину особи не доведено, то має бути винесений виправдувальний вирок. Така норма дозволить вирішити проблему із переповненими СІЗО, яка нині склалась в Україні.
Крім того, проектом КПК функція проведення слідства знімається з прокуратури та передається безпосередньо кримінальній поліції, слідчим підрозділам Служби безпеки та фінансовій поліції. Так, принаймні, було передбачено концепцією реформування кримінально-процесуальної юстиції, яка знайшла свої позитивні відгуки в Раді Європи. Також важливим є те, що змінюється роль прокурора. Оскільки він тепер має зосереджуватися на нагляді та процесуальному керівництві розслідування, тому що саме він буде підтримувати обвинувачення у суді.
Надзвичайно важливим інструментом захисту прав особи є положення про те, що скасовується інститут порушення кримінальної справи. З моменту, коли до правоохоронних органів надходить інформація щодо скоєного злочину, в Державний реєстр кримінальних розслідувань вноситься відповідна інформація. Це не є обмеженням будь-якого права особи, а тільки тягне за собою початок кримінального розслідування. Тобто будь-яка процесуальна діяльність слідчого не завдає безпосередньої шкоди підозрюваному чи обвинувачуваному у вигляді обмеження його волі, пересування тощо. Останнє можливе лише за наявності відповідного рішення суду.
Незважаючи на прогресивність та революційність запропонованих новацій, залишається певний ряд положень у проекті КПК, які, очевидно, стануть об’єктом гострої дискусії та критики. Насамперед це стосується положення щодо суду присяжних. У новому законі вводиться досить нетрадиційне розуміння інституту присяжних як суду, який здійснюється двома кваліфікованими суддями та трьома присяжними. Є дещо дивним, що подібна схема взагалі була запропонована, оскільки добре відомо, що суд присяжних — це колегія (журі мале — із шести, чи велике — із дванадцяти осіб), яка приймає рішення щодо факту (тобто — чи було скоєно злочин, чи була вина особи), а вже власне рішення щодо права, тобто кваліфікації злочину та міри покарання, — це вже компетенція професійного суду. Тож якщо дивитись на запропоновану в новому КПК норму, то це той випадок, коли (повертаючись в історію) народних засідателів назвали присяжними. Такі норми працюватимуть за принципом радянської кримінальної практики, тому їхнє повернення в сучасну кримінальну доктрину виглядає невмотивованим. Не кажучи вже про те, що Конституція України гарантує право бути судимим судом присяжних кожному, а не лише тим, хто обвинувачується у скоєнні злочину, що передбачає довічне ув’язнення.
Також неприйнятною, з моєї точки зору, є норма щодо наділення керівників слідчого підрозділу повноваженнями, які стосуються безпосереднього розслідування. Насправді КПК мусив би ѓрунтуватись на концепції, яка передбачає, що саме слідчий, самостійно, під керівництвом прокурора, збирає інформацію, яка в суді може стати доказами. Але в новому КПК з’являється ще й фігура керівника слідчого підрозділу, який наділяється досить значними адміністративно-процесуальними повноваженнями. До того ж сама ідея підвищення ролі прокурора як процесуального керівника слідства девальвується, оскільки його повноваження починають конкурувати з повноваженнями керівника слідчого відділу. Завдання ж керівників слідчих підрозділів — забезпечити діяльність тих державних службовців — слідчих, які є в них у підпорядкуванні (насамперед — організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності слідчого). Тож введення подібної норми може призвести до плутанини в організації самого процесу та погіршення його якості, що, безумовно, відобразиться й на особі, яка перебуває під слідством.
Існує й ряд інших новел, які, очевидно, будуть піддані критиці під час доопрацювання закону. Втім, на мою думку, потенціал більшості нововведень КПК є суттєвим і може бути корисним для того, щоб кримінально-процесуальний закон, а також його норми стали більш дієвим механізмом захисту прав людини. Ухвалення нового КПК здатне перевести Українську державу із розряду пострадянської інквізиційної кримінальної системи до європейської системи змагальності.
