Що чекає Україну навесні: довгоочікувані проліски чи хвиля соціальних протестів? Це питання актуалізувалося після того, як минулого тижня опоненти уряду не зуміли перевести Кабмін у статус «в.о» і, по суті, дали карт-бланш до осені. Позбувшись законодавчої можливості усунути від влади Юлію Тимошенко, регіонали готуються до контрнаступу. На березневому партійному з’їзді соратники Віктора Януковича планують продублювати дії дворічної давності представників БЮТ та «Нашої України» — скласти депутатські мандати і спровокувати дострокові вибори до Верховної Ради. Крім того, навесні закінчується сто днів, які «синьо-білі» давали виконавчій владі якщо не для подолання, то для мінімізації економічного удару по українських позиціях. В іншому випадку, заявляли регіонали, — своє слово скаже вулиця.
Українці — нація більш ніж терпляча, однак, як свідчать усілякі соціологічні дослідження, рівень протестних настроїв у країні зростає. Так, згідно з опитуванням, проведеним нещодавно компанією Research & Branding Group, понад третина населення країни (36,5%) готові взяти участь у вуличних акціях протесту.
26,3% українців — у випадку нестачі засобів для існування вдадуться до мітингів і демонстрацій. 3,9% — готові до блокади транспортних сполучень, заняття приміщень, а 2,9% — висловлюють готовність, увага (!) — взяти участь в озброєних зіткненнях. «Ці цифри не є критичними, однак вони явно показують, що існує невдоволення нинішньою владою», — зазначає керівник Research & Branding Group Євген Копатько.
Чи розуміють політики, які затівають «великий весняний похід», що гра на протестних настроях — це гра з вогнем, поцікавився «День» в політолога, директора Школи політичної аналітики НаУКМА Олексія ГАРАНЯ.
— Пане Олексію, спікер Володимир Литвин днями заявив, що якби в парламенті була підтримана постанова про висловлення вотуму недовіри уряду, в Україні матір’ю порядку стала б анархія. Як, на вашу думку, складалися б подальші події у країні, якби мінімальні 226 голосів за відставку Кабміну таки знайшлися?
— Давайте припустимо, що вотум недовіри підтриманий. У такому випадку Партії регіонів не вистачило б голосів для того, щоб оформити переформатування коаліції. Це дуже вірогідно, оскільки голосів ПР і комуністів недостатньо, а «Наша Україна» навряд чи пішла б на такий крок. Що далі? Залишається Кабінет Міністрів Тимошенко у статусі «в.о», і вплив уряду на прийняття низки рішень зменшується. При цьому Тимошенко отримує можливість звинувачувати Партію регіонів у тому, що та ускладнює й без того складну ситуацію. Разом із тим, якщо не буде створена нова коаліція, Президент отримує право розпуску парламенту. Я гадаю, що в цьому-то й полягав розрахунок Партії регіонів. І цей сценарій, судячи з усього, збігався із планами президентської сторони.
— Чому в такому випадку група «За Україну», яка, як відомо, дуже близька до Банкової і позиція якої під час голосування за відставку уряду могла б відіграти вирішальну роль, усе ж проголосувала проти?
— Тут є дві версії. Перша полягає в тому, що голосів для відставки все одно могло не вистачити, оскільки від фракції Компартії «за» були не всі голоси. Тому, ймовірно, президентська сторона вирішила не дуже тиснути на групу «За Україну». Друга версія полягає в тому, що все-таки в групі «За Україну» достатньо осіб (наприклад, той же Кириленко), які чудово розуміють, якщо уряд був би знятий у тому числі за допомогою їхніх голосів, то багато виборців, м’яко кажучи, цього б не зрозуміли.
— Тоді б група автоматично брала на себе відповідальність не лише за відставку Кабінету Міністрів, але й за повернення Партії регіонів до влади. Особисто я вважаю, що вони вирішили не ризикувати й не підставляти свою репутацію під удар. Зрештою, вони хочуть бути в політиці і після нинішніх президентських виборів. До речі, позиція групи «За Україну» вкотре підтверджує той факт, що в нашій країні громадська думка все-таки має значення, оскільки перш ніж приймати рішення, політики думають про те, як відреагує на той або інший крок електорат — і думають, підкреслюю, представники всіх політичних сил.
— Як ви оцінюєте репліку Віктора Януковича про достроковий парламентсько-президентський виборчий «пакет»? Це декларація чи все-таки реальне керівництво до дій ПР?
— Знаєте, днями я почув фактичний публічний виклад плану від політолога, «близького до Секретаріату Президента». Суть полягає в тому, що так, за певних умов Віктор Ющенко може піти на дострокові парламентські й президентські вибори, що будуть трохи розрізнені в часі. Спочатку вибори до ВР, а потім, скажімо, через два місяці, — президентські. До речі, аналогія з 1994 роком. Була й відповідна заява Єдиного центру, що співпадає із заявою Януковича. На що робиться розрахунок? Вочевидь, на те, що після дострокових парламентських виборів створюється коаліція за участю Партії регіонів, Янукович отримує посаду прем’єр-міністра, а Ющенко в обмін, очевидно, отримує підтримку з боку Партії регіонів на президентських виборах. Однак, на мій погляд, такий сценарій розіграти буде досить складно. Першу частину не так, а ось другу... Але такі варіанти підкидаються Президенту, а він у них хоче вірити.
— Тобто навіть якщо розглядати ситуацію на президентських виборах так: тандем Ющенко — Янукович проти Тимошенко, то сили все одно нерівні.
— Звичайно. Янукович на президентських виборах — це реальний противник Тимошенко, хоча я не думаю, що він, внаслідок багатьох чинників, зможе перемогти. Знову ж це означатиме поляризацію електорату, також для більшості громадян України фігура Януковича-президента не буде прийнятною, враховуючи в тому числі факти його біографії. Проте боротьба Тимошенко та Януковича — це буде боротьба. А якщо ми уявимо ситуацію Ющенко — Тимошенко... За нинішнього рейтингу діючого Президента, навіть якщо Банковою будуть запущені сценарії зі звинуваченнями в «зраді» Тимошенко і щось подібне, навряд чи це принесе відчутні плоди.
— Які очікування від грядущих президентських виборів ззовні? Тобто кого на чолі України бачить Захід, кого — Росія?
— Це тема для окремої розмови. Але якщо лаконічно, вважаю, у нас існує безліч стереотипів, один з яких — переоцінка зовнішніх чинників. Зовнішній чинник важливий, але основне — це розставляння сил всередині країни. Так, Росія і Захід можуть певним чином вплинути на хід подій, але їхня підтримка не може бути вирішальною, і я в цьому абсолютно впевнений. 2004 року ми бачили, що абсолютна підтримка Росії була контрпродуктивною.
Якщо говорити схематично про позицію Російської Федерації, то Ющенко для Кремля неприйнятний внаслідок символічних міркувань. Янукович? Позиція стосовно нього може бути доброзичливою, але не однозначною. Щодо Тимошенко, я гадаю, Москва виходитиме з того, що вона — досить прагматичний політик, проте однозначної підтримки її кандидатури, швидше за все, не буде. Адже все-таки в Кремлі до Тимошенко так само зберігається досить насторожене ставлення. Напевно, Росія придивлятиметься до Литвина, однак не вважаю, що він може реально претендувати на найвищу посаду в державі.
Якщо говорити про позиції Заходу, то, на мій погляд, ставка також не буде персоніфікована. На Заході вже розуміють, що Ющенко — неефективний. Практика показала, що з Януковичем-прем’єром можна мати справу, але все-таки навряд чи його на Заході асоціюють з поняттям «сучасний політик». Тимошенко? Її політика багатовекторна, їй вдається лавірувати. Близько двох років тому була опублікована її стаття «Стримуючи Росію». Проте очевидно, що на російському напрямі вона позиціонується набагато прагматичніше, ніж Ющенко. І на Заході, до речі, також.
Разом із тим, на Заході придивлятимуться й до нових політиків, наприклад, до Яценюка, до Гриценка. Але наскільки ці політики зможуть заявити про себе до президентських виборів — велике питання. Скажімо, в Гриценка зараз рейтинги невисокі (люди забувають після відставки), в Яценюка вони вищі і є резерв зростання. Однак часу до виборів залишилося мало, а питань —багато. Його «Фронт змін» (назва, до речі, невдала) задекларований, але політичних структур на місцях усе ще немає.
— Як ви вважаєте, а чому Віктор Ющенко не прийшов минулого тижня в парламент? Нехай не з доповіддю — зі зверненням.
— Гадаю, він вірно вчинив.
— Чому?
— Бо якби Ющенко з’явився в сесійній залі, його опоненти — не лише БЮТ, але й Партія регіонів і, звичайно ж, комуністи, скористалися б випадком для того, щоб атакувати Президента. Щоб на всю країну заявити про те, що багато його дій — протиправні, що потрібно починати процедуру імпічменту тощо.
У цьому випадку Ющенку підставився б. Із цього погляду він правильно зробив, що не прийшов до Верховної Ради.
— Тимошенко в парламенті також, м’яко кажучи, не хвалили...
— По-перше, в Тимошенко все-таки була міцніша підтримка. Це БЮТ + блок Литвина + офіційне нове керівництво фракції НУ-НС.
По-друге, виступ у парламенті мав для неї сенс, оскільки вона в результаті перемогла символічно. Як цю перемогу можна потім буде конвертувати в практичні кроки з утримання рейтингу в умовах економічної кризи — це інше питання. А що отримав би Ющенко, якби з’явився в залі? Йому в такому випадку, вочевидь, довелося б прямо з трибуни закликати до відставки уряду. А як би відреагувало на це суспільство?
Узагалі, на мій погляд, основний опонент Тимошенко сьогодні — не Ющенко і не Партія регіонів, а економічна ситуація в країні. Від того, як ситуація в економіці країни складатиметься до осені, залежатиме дуже багато.
— Чи реалістичні, на ваш погляд, плани регіоналів спровокувати дострокові парламентські вибори за допомогою відмови від депутатських мандатів?
— З юридичного погляду за сьогоднішніх умов це зробити набагато складніше, ніж 2007 року. Ще один момент — іміджевий. У нас економічна криза — і в цей час регіонали складають повноваження. У такому випадку БЮТ отримує додаткову можливість критикувати представників Партії регіонів за дестабілізацію. Ну і, нарешті, третій момент. Я вважаю, що всередині фракції ПР далеко не всі готові скласти з себе депутатські повноваження, в тому числі й кандидати в депутати, які знаходяться в «хвості» їхнього виборчого списку. Тому, на мій погляд, довести цей сценарій до логічного завершення буде дуже складно.
— У Кабміні, про що заявляла публічно й прем’єр-міністр, незабаром можливі серйозні міністерські ротації. До речі, очікується, що кадрове питання розглядатиметься Радою коаліції в дуже символічний день — грядущу п’ятницю 13-го...
— Усе залежить від того, яку точку відліку ми візьмемо: нашу чи західну. У нашому випадку, це повинен бути понеділок 13-го, адже ми пам’ятаємо Миронова: «Видно в понедельник их мама родила» (сміється. — Авт.).
— Але все ж таки, як ви вважаєте, можна чекати якісного поліпшення в складі уряду чи нові міністри підбиратимуться за принципом відданості?
— За принципом відданості, кому? Необхідно враховувати той факт, що нових претендентів на міністерські посади висуватимуть коаліціянти, тому, можливо, йтиметься про відданість їм, а не Тимошенко. Тут палиця з двома кінцями. З одного боку, об’єктивно Тимошенко зацікавлена в тому, щоб посилився професійний склад Кабінету Міністрів. З іншого — напевно, дотримуватиметься й політична логіка. Тобто їй потрібно буде забезпечити собі підтримку з боку представників інших політичних сил, які представляють нині коаліцію, що розширить парламентську підтримку.
Про професійний чинник: якщо в уряд прийде Гайдук — це, безумовно, добре (Віталія Гайдука називають претендентом на посаду віце-прем’єра з питань ТЕК. — Авт.). Якщо прийде Тігіпко (йому пророчать крісло віце-прем’єра, який займається економічним блоком. — Авт.), це, напевно, також добре. Але політичні компроміси, швидше за все, також будуть. Наприклад, Луценко заявив про кандидатуру Донія на посаду міністра культури, а Шемчука або Мусіяки — на посаду міністра юстиції. Гадаю, Мусіяка, це цікаво, оскільки він займає принципову позицію й прагне слідувати праву, а не духу політичної боротьби. Він неодноразово виступав із заявами, які з політичного погляду можна розцінювати як рівновіддалені. Доній? Можливо, не безсумнівно (молодий, хоч у політиці ветеран), але також цікаво, по-модерному, як і українське мистецтво, яке він вдало пропагує.
— І ще про вірогідні кадрові перестановки, щоправда, вже не в уряді, а в парламенті. Днями представники БЮТ зареєстрували в парламенті проект постанови про звільнення першого віце-спікера Олександра Лавриновича. На це місце, що ще не звільнилося, експерти пророчать комуніста Мартинюка. Що це — розплата БЮТ за ювелірну точність КПУ під час голосування за відставку Кабміну?
— Я гадаю, це, швидше, інвестиція в майбутнє. Відправити уряд у відставку не вдалося, однак для того, щоб провести через парламент закони Кабінету Міністрів, необхідно мати дієздатну більшість. Коли комуністи ситуативно підтримують урядові ініціативи — це вже страховка для Тимошенко.
— Згідно з Конституцією, питання про висловлення вотуму недовіри уряду тепер не піднімуть аж до осені. Тобто, можна сказати, що подальші сили ключових гравців будуть направлені виключно на боротьбу за президентство?
— Давайте не будемо також забувати й про те, що регіонали збираються скористатися соціальними протестними настроями, розгойдати човен і таким чином спровокувати дострокові парламентські вибори. Мені здається, ставка зараз зроблена саме на цей варіант. Питання, наскільки добре це вийде? Складається стійке враження, що Янукович втратив драйв і, загалом, становище лідера. Так, за інерцією він залишається свого роду знаменом партії, але його позиції відверто слабшають. Уже, до речі, є сигнали, що група Ахметова хоче відновити контакти з Тимошенко як з потенційним переможцем. Загалом, якщо повернутися до розгойдування соціального човна, вважаю, в умовах економічної кризи цей план небезпечний для всіх гравців і всього суспільства.
