На політичному рівні «тіньова» економіка породжує корупцію, злиття держапарату з криміналітетом. Наша економіка вже дуже близька до того рубежу, після якого «тіньова» й легальна економіки просто поміняються місцями щодо їхнього впливу на публічну політику. Коли «тіньова» економіка контролюватиме понад 50% національного капіталу, воля кількох олігархів буде набагато вагомішою від волі президента, його уряду, парламенту, будь-якого державного органу. Та як засвідчує Росія, режим олігархів дуже нестабільний і швидко закінчується різким крахом. А чи може в принципі «тіньова» економіка не деградувати, а розвиватися висхідною? Адже тіньовики часто виступають, власне, новаторами, першопрохідниками, розвідниками невідомих економічних шляхів!
Ще років десять тому ми всі вірили: життя стане заможнішим, варто лише в економіці дозволити все те, що раніше заборонялося. Дозволили. Одним — базари, закордонні вояжі з саквояжами мила на продаж, іншим — вивезення металів, нафтопродуктів, добрив цілими ешелонами. Україну було розпродано оптом і в роздріб. Лібералізація цін, страшна інфляція, яка 1993 року сягнула 10600% (світовий рекорд), знецінення заощаджень, постійні емісії, індексування зарплат і, нарешті, їх систематичні затримки. За рахунок збіднення одних казково збагатилися інші. Кожний отримав відповідно до його місця в ще комуністичній ієрархії. Причому шляхи й методи збагачення було суворо регламентовано посадовими кріслами. Ідея ж конкуренції, яка є ключовою для функціонування навіть дикого капіталізму, просто не могла спрацювати. Ні про який вільний ринок у посткомуністичному суспільстві не могло бути й мови. Таким чином, невиважені політичні гасла й непродумані політичні рішення дали кінець кінцем плачевний економічний результат. Звісно, при цьому порушувалися навіть ті нечисленні закони, які приймалися на ходу. Звичайно, урядовці це бачили, вносили додаткові зміни до законодавства, але якось вибірково — спрямовані не проти близьких до них бізнесменів, а проти їхніх конкурентів. Завдяки цьому «свої» змогли відійти в тінь і розбудувати там паралельну економіку.
Але «тіньова» економіка втрачає будь-які стимули для підвищення своєї ефективності. Прибуток від «тіньової» діяльності змушений переважно залишатися в тіні ж, оскільки для його легалізації потрібна дуже складна й украй неефективна процедура відмивання. Тому прибутки спрямовуються не на розширене відтворення виробництва, як у здоровій економіці, а на споживання. Відбувається дуже непродуктивне розтринькування коштів, які вилучаються з обігу і перестають бути капіталом. Якщо єгипетські фараони матеріалізували багаторічну працю цілої країни в піраміду, то наші здрібнілі фараони від економіки уречевлюють працю своїх рабів у мерседеси, швейцарські «хатиночки», багамські дачі тощо. Виробництво ж, з якого оце все витягується, стає все біднішим і біднішим, деградує. Рядові робітники, не отримуючи достатньої платнi, не відновлюють свою робочу силу. Нові технології не впроваджуються. Швидкі гроші швидко з’являються й швидко зникають, не залишаючи після себе тривалого сліду. Сховані в затінок від палючого сонця податків насінини прокльовуються, але нормально розвиватися в пітьмі вони не можуть. У результаті розвиваються анемічні безбарвні організми-одноденки. Український споживач вже по саму зав’язку ситий їхньою продукцією на кшталт «дібровської» горілки. Перспективу має лише легальна економіка, більшість прибутку якої йде на самовідтворення. Тільки вона дозволяє забезпечити таку корисну з погляду споживача конкуренцію між виробниками. Лише в ній розкривається вся багатобарвність виробничого процесу потенціалу.
