Коаліції у нашій країні — це як чорно-біле кіно. На момент створення коаліційного шлюбу підписанти угоди як молодята: виглядають щасливими, утихомиреними, мило посміхаються на камери і публічно клянуться в політичній вірності один одному. Але минає деякий час і коаліційно-сімейна ідилія розбивається об гірку «побутову» парламентську дійсність. І що цікаво: хто б із фракцій не опинився в складі коаліції, дійсно чіткої і злагодженої роботи як не було, так і немає. Постійні розбрати, постійні походи «наліво» когось з учасників правлячої більшості, постійні сварки, а головне — тотальна недовіра одне до одного. На жаль, саме ці процеси є незмінними супутниками коаліціянтів. Відома антикризова коаліція в складі ПР, СПУ і Компартії у Раді минулого скликання не рахується. Стіни тогочасного коаліційного будинку були міцно зацементовані бажанням утриматися у владі Януковича, Мороза і Симоненка. У демократів із «цементом» дефіцит. Здавалося б, хіба можуть повторюватися знову й знову такі коаліційні потрясіння, що виникали між БЮТ і НУ-НС? Виявляється, можуть і, що головне, — вже без «Нашої України», на яку, як правило, і вішали всіх коаліційних собак. Мовляв, вічно «помаранчевим» щось не те, щось не так... Нині роль незадоволених і скривджених грають литвинівці. Поновлені чутки про таємні переговори Юлії Тимошенко і Віктора Януковича соратники спікера сприйняли в штики. Фракція БЮТ може вести переговори з Партією регіонів про розширення складу коаліції лише за дорученням ради коаліції, — заявляють представники найменшої фракції у Верховній Раді. Лідер фракції блоку Литвина Ігор Шаров напередодні заявив: «З юридичного погляду, і з погляду етики сьогодні якщо й може йтися про переговори, то виключно про переговори коаліції та Партії регіонів. Усе інше не називається переговорами». «Фракція БЮТ сама може вести переговори з фракцією Партії регіонів у тому випадку, якщо вона вийде з коаліції», — зауважує Шаров і закликає колег із коаліції «не піддаватися спокусі».
Директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик зазначає, що нині вже існують деякі лінії розлому в коаліції. «БЮТ намагається залишити Юлію Тимошенко на посаді прем’єр-міністра, блок Литвина намагається зберегти за своїм лідером посаду голови Верховної Ради, фракція НУ-НС також зацікавлена в отриманні низки посад», — зауважує експерт. Причиною можливого розвалу нинішньої коаліції Віталій Кулик називає питання грядущих міністерських ротацій в уряді. Але останній цвях у коаліційну труну може забити політика прем’єра Тимошенко, «що фактично веде до значних провалів в економічній сфері, і її партнери більше не хочуть нести політичну відповідальність за проколи». «Ближче до середини року можливий остаточний коаліційний розкол», — підсумовує політолог.
Кадрові міністерські ротації в уряді Юлії Тимошенко — це вже свого роду притча «во язицех». Їх анонсували ще два місяці тому, а кадровий віз, як то кажуть, і нині там. На думку директора Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна Костя Бондаренка, тема кадрових перестановок в уряді гостро постане вже після 14 травня. Дата — не випадкова. Саме цього дня, як очікується, Кабмін презентує в Раді свою антикризову програму, розгляд якої на минулому тижні був відкладений, по-перше, через необхідність термінового прийняття законів, пов’язаних з отриманням другого траншу МВФ, по-друге, через поправки регіоналів до антикризової програми КМУ.
«Виходячи з нинішньої кризової ситуації в економіці країни, для українців не є важливим «партійний колір» майбутніх нових членів уряду, для них головне, щоб ця людина була професіоналом», — зауважує президент Аналітичного центру «Відкрита політика» Ігор Жданов. «Я б сказав, що до 14 травня, до моменту, коли БЮТ сам переніс оголошення власної антикризової програми, — це саме час для того, щоб сформувати публічну думку і почати називати кандидатури міністрів для того, щоб повернути певну прихильність як всередині коаліції, так і в суспільстві», — підсумовує експерт.
Загалом же, політологи прогнозують два варіанти розвитку подій: або всередині коаліції буде знайдене взаєморозуміння для призначення нових міністрів, або може виникнути нова мегакоаліція за участю в ній Партії регіонів.
«Створення нинішньої коаліції було пов’язане з домовленостями щодо збереження діючого уряду. Коаліція не планувала формувати політику, а була створена лише для збереження статус-кво у виконавчій владі. У цьому і сила, і одночасно слабкість коаліції. Вона за визначенням не здатна на серйозні політичні кроки, а з іншого боку, дуже обмежене поле для прийняття рішень і нездатність відповідати за політику, яку проводить уряд, призводить до постійних внутрішніх сварок», — зазначає президент Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв.
До «букету» внутрішніх коаліційних проблем потрібно додати й позицію «ззовні». Президент Ющенко впевнений, що нинішня коаліція — нелегітимна, і якщо КС доведе це своєю постановою (відповідне подання глави держави, як відомо, Конституційний Суд уже розглядає), це поставить під удар не лише правлячий парламентський союз, але й долю Верховної Ради нинішнього скликання загалом.
У такій ситуації є два шляхи: створення нової коаліції або «перезавантаження» ВР. Але бютівець Микола Томенко бачить і третій сценарій: «14 травня може завершитися, як завжди, по-українськи — коли не пройде ні ідея створення нової коаліції, ні ідея дострокових виборів, і так ми мучитимемося до осені».
Президент Віктор Ющенко запевняє: дуже погано, що центр влади був перенесений у парламент, адже нині у ВР немає більшості, а значить — де-факто немає коаліції. Винен парламент, винна недокоаліція, і якщо не буде реальної більшості (нехай навіть і розширеної за рахунок ПР або КПУ), то «є інший шлях — проведення дострокових парламентських виборів».
Зауважимо, що глави різних держав у різний час висловлювали невдоволення своїми парламентами. До речі, 30 квітня людство відзначить 354 річницю розгону першого у світі парламенту. 1653 року один з організаторів англійської буржуазної революції Олівер Кромвель розпустив так званий Довгий парламент Англії. Кромвель був депутатом п’ять років, але вкотре почувши заперечення лордів, заявив їм: «Ви дуже довго засідали. Час покінчити з вами! В ім’я Бога, йдіть!»
Із Кромвелем прибув взвод вірних солдат — і депутати мирно розійшлися.
Розгін законодавчого органу у Франції в ніч з 1 на 2 грудня 1851 року, вчинений президентом Франції Луї-Наполеоном Бонапартом, був не таким мирним. Законодавчі збори розпустили, більшість депутатів зарештували. Повстання, що почалося після цього, було придушене, і президент став імператором.
Нинішнє покоління пам’ятає трагічний розпуск і розстріл російського парламенту, що стався після нього в жовтні 1993 року. Це одна з найгіркіших сторінок в історії Росії, що багато в чому намітила тенденції розвитку країни шляхом подальшого посилення президентської вертикалі.
У листопаді 1996 року Олександр Лукашенко фактично «закрив» Верховну раду Білорусі, пославшись на результати референдуму щодо проекту нової конституції. І неважливо, що вони носили рекомендаційний характер. Отримавши потрібний результат, президент розпустив парламент і оголосив вибори. Протести опозиції і «звільнених» депутатів нічого не дали, адже за кілька місяців вони могли оголосити Лукашенку імпічмент...
Тож, очевидно, що нелегкі взаємовідносини президента і депутатського корпусу — це не українське ноу-хау. Однак у нашому випадку є, як мінімум, одне «але». Президент, прем’єр і парламент так «загралися» в з’ясуванні того, хто правий, хто винен, що їхній авторитет не просто девальвував — 50,6% українців вважають свою ж владу головною загрозою національній безпеці. Про це свідчать результати дослідження, проведеного фахівцями Центру ім. О. Разумкова поточного місяця. Ця цифра, м’яко кажучи, насторожує. Але наші політики не змінюються: вони знову і знову займаються кулуарним коаліційним будівництвом. І це, нехай за крихкої, але все-таки існуючої у Верховній Раді більшості.
Практично всі експерти сходяться в одному — навіть негласний союз між БЮТ і ПР може бути лише короткостроковим для того, щоб вирішити їхні передвиборчі проблеми. «Альянс між Тимошенко і Януковичем має сенс лише в одному випадку — якщо вони домовляться про обрання президента в парламенті і поділять владу в країні на двох до виборів», — зазначає політолог Вадим Карасьов. А ось чи схвалює таку формулу виборів глави держави народ — ні Тимошенко, ні Янукович не поцікавилися, та й навряд чи поцікавляться...
