Численні бігборди громадської організації «Український вибір» «Країною керуєш ТИ, а не ті кого ТИ обираєш» нагадали мені виборчу кампанію 2002 року під час якої я був кандидатом у народні депутати по мажоритарному округу з виборчою програмою «Український вибір», яка передбачала розбудову могутньої європейської держави з європейським рівнем життя і демократичних свобод. Пройшло десять років, але погляд на майбутнє своєї країни в мене не змінився і відрізняється від того українського вибору, який пропонує громадська організація Віктора Медведчука.
Що пропонує нам шановний пан Медведчук і його громадська організація? Митний союз із Росією, як порятунок української економіки? Я також прибічник якнайширшого співробітництва з усіма країнами колишнього союзу, але зараз я не бачу можливості для укладання митного союзу з двох причин.
По-перше, я не бачу жодних перешкод для розширення взаємовигідного співробітництва і без створення митного союзу. Що заважає Росії й Україні дружити сім’ями? Доводи, що дружити сім’ями можна тільки тоді, коли спати в одному ліжку під однією ковдрою, мене особисто не переконують. Той, хто бажає працювати, шукає можливості, а той хто не бажає, — причину. Всі складності, що виникають у відносинах України й Росії, на мій погляд, є наслідком небажання російської влади вести взаємовигідну співпрацю з Україною.
По-друге, укладання будь-якого союзу можливе лише в умовах мирної співпраці, а Росія вже багато років веде економічну війну проти України. Можна часто зустрічатися, посміхатися перед телекамерами і намагатися переконати всіх у дружніх взаємовигідних відносинах, але якщо українцям газ набагато вигідніше купувати в Німеччині, ніж у Росії, то економікою тут, вибачте, і не пахне. Якщо європейським країнам ціну на газ зменшили, а братній Україні продають по найвищим цінам, то про яке економічне співробітництво можна говорити, це брутальна економічна війна. Яке може бути підписання угоди про митний союз в умовах війни — в умовах війни можна підписувати тільки капітуляцію.
Я дуже високо ціную професійні якості пана Медведчука і тому хотів би як пересічний громадянин і виборець звернутися до Віктора Володимировича з двома проханнями.
1. Замість того, щоб переконувати громадян України і владу підписати акт капітуляції перед Росією в економічній війні у вигляді митного союзу, використати свої знання, досвід, вплив, щоб спробувати переконати свого кума в тому, що оголошення економічної війни Україні було великою стратегічною помилкою російського керівництва, і стратегічні втрати Росії від цієї війни будуть значно перевищувати тимчасові економічні здобутки. Російська влада має зрозуміти, що веде війну не з українською владою, а з українським народом. За будь-якої ціни на російський газ українським можновладцям завжди вистачить і на шикарні маєтки, і на найдорожчі годинники, і на золоту сантехніку, навпаки, чим дорожчий російський газ, тим більший прибуток українських олігархів — власників українських газових свердловин, а для пересічних українських громадян — пенсіонерів, вчителів, лікарів, такі ціни на газ справжня катастрофа. Мені дуже багато доводилося спільно працювати з росіянами, й я маю найкращі спогади від співпраці, тому дуже хочу, щоб візит російського президента сприймався громадянами як візит глави братньої сусідньої держави, а не як візит екзекутора, який приїхав здерти останню сорочку з найбідніших українських громадян.
2. Події останніх виборчих перегонів до Верховної Ради показали, що пересічні українці майже не мають впливу на владу. Виборці чесно виконали свою роботу — прийшли і проголосували за своїх обранців. А що було далі, ми всі були свідками: два тижні ганьби для країни. Якщо суддя може позбавити десятки тисяч виборців гарантованого Конституцією права голосу, бо знає, що йому за це нічого не буде, то про яку участь громадян в управлінні державою можна говорити. Якщо складені у присутності всіх членів виборчих комісій і спостерігачів протоколи замінюються на «уточнені», які суттєво відрізняються від першоджерел і при розгляді питання перевага віддається не першоджерелам, а сумнівним «уточненим», то як за таких умов виборець може керувати країною? За таких умов гасло «Країною керуєш ти, а не ті, кого ти обираєш» звучить як образа для пересічного виборця, який абсолютно беззахисний і нічого не може вдіяти проти беззаконня. Чи раціонально витрачати значні кошти на таку рекламу? На мій погляд, досвід юриста Медведчука, його фінансові можливості, авторитет і вплив у державі могли б надати неоціненну допомогу в притягненні до відповідальності не тільки всіх фальсифікаторів, а й замовників. Це дуже складно зробити, але це був би реальний внесок, щоб країною керували ми, а не ті, кого ми обираємо, бо український вибір — це сила для України і честь для влади.
