Парламентська фракція «Лівий центр» виступила з різкою критикою указу Президента України Леоніда Кучми про прискорення реформування в аграрному секторі економіки.
«Президент, по суті, розрахувався з Міжнародним валютним фондом українською землею за підтримку на виборах, гарантії кредитування країни, а в результаті, за нарощування зовнішнього боргу», — говориться в заяві «Лівого центру». Фракція наполягає на тому, що своїм указом Л.Кучма перевищив свої конституційні повноваження й порушив низку законів України, в яких визначено види й організаційні форми підприємств, а також регулюються земельні й майнові правовідносини, повідомляє Інтерфакс-Україна.
Крім того, «Лівий центр» прогнозує негативні наслідки нової аграрної реформи, найважчим з яких, на його думку, стане розкол українського селянства. Фракція поспішила попередити українське суспільство й про небезпеку, котру несе реформа аграрного сектора економіки, що нав'язується зверху, як крок до розколу села за майновим принципом, до знищення соціальної єдності селянства й розвалу товарного виробництва. «Примусова деколективізація стане ще більшою трагедією, ніж колективізація», — підкреслюється в заяві.
А ось тут варто замислитися про соціальну єдність, про що йдеться, про кого більше піклуються ліві — про власну «нішу» на політичному ринку чи про багатостраждальних селян? Якщо про останніх, то варто було б спитати і тих, хто ближче до села.
Президент Ліги підприємців АПК «Украгробізнес» Леонід Козаченко виклав «Дню» своє бачення ситуації в аграрному секторі: «Питання власності на селі сьогодні далеко не найболючіше. Є й інші причини, вони банальні, але відіграють дуже важливу роль. Передусім те, що сьогодні керівники КСП не несуть відповідальності перед членами трудових колективів. Звідси всі зловживання й «індивідуальні» збагачення. Соціальна нерівність на селі сьогодні викликана відсутністю механізмів впливу на верхівку КСП. Раніше це був адміністративний вплив партійних органів, зараз же жодного замінника їм немає. А самі члени КСП не мають для цього достатньої влади.
Важливим є й віковий чинник, що визначає матеріальний стан окремо взятої родини на селі. Свій «посильний внесок» робить і закон про пенсії, що абсолютно не захищає селян. Політику держави не спрямовано на створення благ для сільського населення, адекватних тим, які отримують міські жителі. Держава просто звалила всі проблеми на плечі КСП, а їхній стан такий, що вони явно не сприяють забезпеченню необхідних гарантій».
До сказаного можна лише додати, що українському селу несе загрозу не майновий розкол, а інфраструктура, що деградувала, й придушення особистої ініціативи селян.
