Новопризначений голова Львівської облдержадміністрації Михайло Гладій був ще в дорозі до Львова, а тут вже були оприлюднені десять запитань до нього від громадського комітету опору «За правду!» Серед них, зокрема, такі: чи визнаєте ви, що влада на всіх рівнях повинна демонструвати чесність, прозорість і моральність? Чи підтримуватимете ви свободу слова і чи збереже Львів за вашого керівництва неформальний статус «столиці вільного слова і вільної думки?» Ким ви будете на своїй посаді: батьком області чи васалом Президента?
Ну мало не проекція на десять заповідей… посадових! На прес-конференції, що відбулася у перші ж дні роботи на новій посаді, Михайло Гладій оприлюднив свої «квітневі тези». Так, влада буде прозорою, але хотілось би й опонента бачити прозорим. Львівщина у політичних питаннях має займати авангардні позиції. Влада запросила до політради — дорадчої структури при голові облдержадміністрації — усі партії й організації, опозиційні також, окрім антидержавних. Серед проголошених пріоритетів — розробка молодіжних програм, співпраця зі ЗМІ, бо «влада без преси — глуха, німа і сліпа».
Нині «столиця вільного слова і вільної думки» настирливо шукає позамітингові форми волевиявлення. Саме тут нещодавно відбулися громадські слухання «Суспільний діалог очима молоді» за участю 100 лідерів, що репрезентували понад 30 регіональних та всеукраїнських молодіжних організацій різного політичного спрямування. Учасники слухань звернулися до Президента та опозиційних об’єднань із закликом не застосовувати силу у вирішенні політичних конфліктів.
«Молодь не має права повторити минулі помилки, виступаючи в ролі бойового авангарду чи витратного ресурсу далеких від її реальних потреб політичних сил. Беручи участь у політичному процесі, ми маємо виступати із власних позицій з метою втілення свого реального бачення майбутнього України. Пошук спільних об’єднуючих ідей для молоді всієї держави та їхнє послідовне відстоювання мають стати нашим політичним кредо»,— йдеться у резолюції слухань. Однак ще ніхто не дошукався істини шляхом резолюцій і голосування. Суспільний діалог неможливий без нової політичної еліти з новим мисленням. Еліту не готують навіть в елітарних школах чи вузах. Нове мислення не формують по- справжньому й політичні організації, бо надто заангажовані виборюванням свого «місця під сонцем» у соціумі й політикумі. Та нові лідери вже визрівають у регіонах. Наприклад, у Львівській вищій школі громадського лідерства. Серед засновників школи, що діє як громадська інституція, тобто на ентузіазмі, — двоє «аксакалів» (понад 60 років) — доктор історичних наук професор Ярослав Дашкевич та кандидат філософських наук Борис Буйвол і двоє молодих (до 30 років) — аспірант Львівського національного університету Юрій Арабський та голова Комітету виборців України у Львівській області Роман Кошовий.
— Ми всі — і засновники, і викладачі, і слухачі — зорієнтовані на Захід, але свого не цураємося. Серед наших партнерів і консультантів — наукові та громадські діячі Німеччини, Польщі, Швейцарії, Канади: професори Єва Орлоф, Ганс Шауфельбергер, Христина Сохоцька, журналіст Сюзанна Бренайзен, громадський діяч Віллі Майєр. Вони підтримують нашу ідею — виховання та консолідації української еліти, залюбки спілкуються з нашими студентами, але мають лише дорадчий голос.
Програма школи розрахована на два семестри. Слухачів відбирають на конкурсних засадах із числа випускників вузів та студентів старших курсів за рекомендаціями партій чи громадських організацій. Нині 40 слухачів репрезентують майже весь політичний спектр — на жодну ідеологію немає табу. Заняття проводяться чотири рази на тиждень по три години. Що ж студіюють молоді лідери, які мають честолюбні наміри — формувати і консолідувати українську еліту? Відомі науковці Львова ведуть такі спецкурси: «Психологія лідерства», «Психологічна структура особистості і механізм впливу на неї»,«Конфліктологія», «Права людини та механізм їх захисту»,«Теорія і практика риторики» та інші. Неважко здогадатися, що тут навчаються не мітингові лідери для вуличних тусовок, а відтак школа має певні проблеми з лекторами. Слухачі хочуть спілкуватися із яскравою особистістю. Один із викладачів не витримав іспиту: «Хіба я Бог, щоб усе знати?» Не Бог, звісно, але напівбогом мусиш бути. Бо інакше тут тобі нема чого робити.
— Я завжди кажу своїм молодим колегам: у човні один має сидіти праворуч, другий — ліворуч, інший — у центрі. Тоді попливемо. У нас атмосфера дружня, толерантна, хоча партії, що їх репрезентують наші слухачі, ворогують між собою. Багатьох — і в Україні , і за кордоном — це дивує. Цікавляться, як це нам вдається, — розповідає Борис Буйвол. — Просто на арену вже виходить нова генерація, спроможна почути і побачити. Вона вже не сприймає аргументів на взірець «ганьба» чи «слава».
Щосереди, у день практики, слухачі мають можливість «наживо» вивчати нинішню політичну еліту — лідерів різних партій. Гості можуть виступати, дискутувати, але робити спроби підім’яти школу під партійні інтереси — зась! А у партійних лідерів, буває, розпалюється апетит, коли бачать такий благодатний «матеріал». Поточні політичні події «вплітаються» у навчальний процес і стають предметом докладного всебічного аналізу. Для цього групу розбивають на п’ятірки, кожна із котрих виробляє свою позицію і оприлюднює її через незалежного експерта. У п’ятірках можуть бути різні погляди, але треба досягти консенсусу. А якщо не досягли його, спробуйте з’ясувати: чому? Нещодавно професор політолог Антоніна Колодій поставила перед слухачами таке завдання: «Учора на телеканалі ICTV на голосування телеглядачів було поставлено запитання: що робити із заарештованими учасниками масових протестів у Києві, що відбулися 9 березня: відпустити чи вчинити згідно із законом? Відповіді поділилися відповідно 45:55. Проаналізувавши співвідношення громадянських і негромадянських організацій серед учасників демонстрації, громадянських і негромадянських дій під час сутички демонстрантів з міліцією, стан правової свідомості та правової практики в Україні, дайте пояснення саме такому співвідношенню голосуючих. Сформулюйте свою позицію з даного питання: затриманих відпустити чи вчинити відповідно до закону? Обгрунтуйте свою відповідь з позицій громадянського суспільства та правової держави».
Здавалось би, завдання — не для бліц-аналізу, а для об’ємного дослідження, але лідер із числа еліти має орієнтуватися швидко. Якого ж висновку дійшли слухачі?
— Майже всі погодилися з тим, що питання сформульовано провокативно — коментує Антоніна Колодій. — Хіба вчинити вiдповiдно до закону означає не відпустити? Я теж вчуся у своїх студентів, спостерігаючи їхнє реагування на події. Саме внаслідок спілкування з ними я дійшла висновку, що дарма нинішню ситуацію зображують як загрозливу. Це — не так. Життя дає прекрасні уроки для молодих людей. Вони починають розуміти, якими методами керуються нагорі. Скільки я говорила раніше: маємо три гілки влади, але не маємо правової держави. Що ж у нас не так? Звинувачують Верховну Раду. А третя гілка працює? Судова влада, прокуратура залишаються репресивними органами. Цьому буде покладено край. Тепер молодь починає цікавитися, як працюють правоохоронна та судова системи. Наші слухачі аналізують події з точки зору загальної політичної ерудиції і з точки зору правових знань. Вони налаштовані на те, що будуть активними громадянами. У тихому болоті жаби квакають, а в конфліктах люди вчаться громадянства. Якби це було в моїх силах, я б поставила в аудиторіях столи півколом, щоб студенти не ховалися за потилиці один одного і не боялися висловлюватися. У Львівській політехніці був такий випадок. Приїхав викладач із Австралії і розставив столи так, щоб студенти були співбесідниками. Потому прийшов наш викладач: «Що це таке? Вас уже зовсім розпустили! Ану поставте столи на місце! Ось вам і підхід! Нашим слухачам подобається те, що ми не розставляємо крапки над «і». Ми ставимо проблеми, а вони самі шукають відповіді.
До яких же роздумів і висновків спонукає вища школа громадського лідерства? Моя співрозмовниця — 27-річний викладач Української академії друкарства Марія Мартинюк.
— Маріє, що відбувається сьогодні в суспільстві — криза чи оздоровчий процес?
— Усі оздоровчі процеси проходять через кризу. Те, що відбувається нині, нагадує мені чиряк, який набирає гною. Є основне вогнище, біля нього — менші, а разом вони сигналізують про хворобливий процес усередині організму. Я беру участь в акціях протесту, але при цьому завжди замислююся: кому це буде вигідно? Я б не хотіла бачити лідером опозиції соціаліста. Мене це не влаштовує…
До речі, попри дуже демократичні принципи функціонування школи віковий ценз її слухачів обмежений — до 30 років. Чому ж так суворо? Бо старші, вважають засновники школи, по-рiзному співають одну й ту ж пісню: чому я не сокіл, чому не літаю? А хто заважає? Летіть!
