Останнім часом українці стали свідками безпрецедентної в історії нашої держави ситуації: Київ та Чернівці фактично залишилися без своїх мерів. Якщо столиця України менше року не має міського голови, то політичний центр Буковини — уже майже два роки. У Києві розпоряджається усім призначений Президентом голова міськадміністрації Олександр Попов, а після відставки Леоніда Чернівецького обов’язки мера виконує секретар міської ради Галина Герега. У Чернівцях же п’ять разів поспіль обраного містянами мера Миколу Федорука відправили у відставку депутати міськради, а на його місце поставили секретаря чернівецької ради Віталія Михайлішина. Зокрема, особу останнього представники місцевих медіа пов’язують з іменем відомого бізнесмена Дмитра Фірташа.
Відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», дату нових виборів мера Чернівців Верховна Рада мала призначити чи не одразу після усунення від влади Федорука, проте парламент і досі зволікає з ухваленням такого рішення. Низка фахівців по-різному коментують становище, що склалася в двох містах: дехто каже про аналогічність ситуацій, інші — про схожість, ще хтось закликає не забувати прикладу Кам’янця-Подільського, звідки фактично й розпочався процес відсторонення міських голів в Україні. Однак попри це більшість експертів погоджується з необхідністю проведення виборів мерів обох міст найближчим часом. Про актуальны питання місцевого самоврядування та способи їх розв’язання, майбутні президентські вибори й питання української євроінтеграції ведемо розмову з чернівецьким політологом, кандидатом історичних наук Ігорем БУРКУТОМ.
«ЧЕРНІВЦІ — СВОЄРІДНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ МАЙДАНЧИК ДЛЯ ПАРТІЇ РЕГІОНІВ»
— Ігорю Григоровичу, як відомо, в Чернівцях уже доволі довго немає мера. Як ви вважаєте, чому ситуація з виборами міського голови так затягнулася?
— На мою думку, Чернівці — ніби своєрідний експериментальний майданчик для Партії регіонів у тому, як можна виборців позбавити їхнього права на обрання міського голови. Ми багато разів поспіль обирали Миколу Федорука мером Чернівців, але за допомогою певних технологій депутати міськради зуміли його усунути від виконання обов’язків. Натомість цими повноваженнями наділив себе секретар міської ради Віталій Михайлішин. Тепер же експериментують, як громадська думка реагуватиме на те, що в місті немає мера. І треба сказати, що чим далі, тим дедалі менше громадськість цікавиться цим питанням. Якщо раніше у нас функціонував ініціативний комітет за право мешканців міста обирати голову ради, то нині люди зневірилися, бо всі рішення органу блокували в судовому порядку. Незважаючи на те, що Закон України «Про місцеве самоврядування» давав їм таке право, усі побачили, як його можна легко проігнорувати за допомогою судів. Тим паче — на сучасному етапі, коли в Україні депутатів Верховної Ради суд позбавляє мандату, то про що вже говорити... Люди геть зовсім розчаровані, а ті, хто провів цю операцію, зараз роблять у місті, що хочуть.
— Тобто ситуація зі зволіканням виборів чернівецького мера вигідна насамперед представникам нинішньої влади міста?
— Фактично обласна рада перебуває в руках регіоналів. Однак я не сказав би, що такий стан справ вигідний лише їм. Проблема в тому, що містом керує група людей, серед яких є й колишні члени нинішніх опозиційних партій — ті, кого називають «тушками». Їх позбавили партійного членства, але вони голосують так, як того хоче влада, обласна передусім.
— Як ви гадаєте, чи вдасться цього разу ВРУ ухвалити постанову щодо призначення офіційної дати виборів міського голови?
— Я думаю, що коли вибори й призначать, то це буде в період студентських канікул та відпусток городян, аби їхні результати можна було з легкістю сфальсифікувати й поставити на керівну посаду того, кого треба. Але підготовка до виборів на стратегічних напрямках проводиться уже тепер. У Чернівцях є досить відомий приватний канал ТВА, за який нині розгорілася шалена боротьба між генеральним директором Василем Забродським і власниками, на чолі з народним депутатом від «Батьківщини» Андрієм Пишним. Останні зняли Забродського з посади, а замість нього призначили киянку Тату Кеплер. Однак гендиректор відмовився виконувати цей наказ. Він перереєстрував канал як ТВА+, забарикадувався у приміщенні та веде звідти свої передачі. Найголовніше в них — це нападки на екс-мера Федорука та опозицію. Так-от, із цього, журналісти зокрема, роблять висновок: за Забродським стоять серйозні політичні сили, хоч він і не є членом якої-небудь партії. Простіше кажучи, канал ТВА використовують для того, щоб «підмочити» репутацію опозиції в місті.
— Припустімо, що вибори мера все ж відбудуться. Хто, на вашу думку, може стати найбільш реальним кандидатом на цю посаду?
— По-перше, опозиція має висунути узгодженого кандидата, а я поки цього не бачу. Свободівці прямо заявляють, що вони мають свою людину на посаду мера, а це вже показує непрості речі. По-друге, у нас були довибори, в тому числі депутатів обласної ради, у зв’язку з тим, що кілька осіб потрапили до ВРУ. І от на тих виборах опозиція програла, а наперед «вискочила» майже нікому невідома постать представника непопулярної в Чернівцях партії «Молода Україна». Тому зараз дуже складно гадати, що буде далі. Проте в одному я переконаний точно: старого діда на посаду мера більше не хочуть. У суспільстві зараз є потреба висувати молодих людей з новими поглядами на справу.
«ПОЛІТИЧНА АПАТІЯ РАНО ЧИ ПІЗНО ЗАКІНЧИТЬСЯ ВИБУХОМ»
— Зараз багато фахівців кажуть про подібність ситуації, що склалася в Києві, з чернівецькою. Як ви вважаєте, з чим пов’язане таке затягування часу?
— Гадаю, Київ працює без голови тому, що ті, хто насправді визначає політику в Україні, хочуть показати, що демократія як така нашій державі не потрібна. Я маю на увазі виборчу демократію. Тобто можна просто призначити кого-небудь, і він виконуватиме всі функції, які повинен реалізовувати обранець народу. Але, бачите, тут Чернівці та Київ мають дещо спільне. Так, пані Герега, секретар Київради, програла вибори так само, як і наш секретар міської ради Михайлішин. Це свідчить про те, що частина виборців все ж розуміє, що відбувається насправді. А взагалі, місцеве самоврядування — це вже останній можливий острівець демократії в Україні, який залишався після створення вертикалі влади за російськими зразками. І тепер, мабуть, хочуть показати, що як за царя-батюшки призначали градоначальника, так і нині можна призначати городничих, які керуватимуть там, де їм накажуть. Проте це вкрай небезпечна практика, і вона не зважає на особливості українського менталітету. Українці все-таки мали у своїй історії століття самоврядування у вигляді магдебурзького права, а воно десь навіть на підсвідомому рівні позакладало певні стереотипи соціальної поведінки.
— Ви згадували про те, що люди звикли до думки про відсутність мера і не хочуть боротися за своє право на демократичне голосування. З чим пов’язана така апатія серед виборців?
— Втома і розчарування в несправджених сподіваннях. Спасибі «видатному» українському президентові Ющенку, котрий зумів вичерпати той могутній запал народної енергії. Тепер же доводиться чекати, доки підросте нове покоління українців, яке справді прагнутиме змін і досягатиме їх більш-менш адекватними методами. А як політолог, у цьому разі я можу сказати лише одне: влада не повинна радіти політичній апатії, бо вона рано чи пізно закінчиться вибухом. Після зневіри раптом приходять харизматичні лідери, котрі, як правило, висувають дуже радикальні ідеї. Ну, і потім багато кому може бути непереливки.
«ПОЗБАВЛЯТИ ДЕПУТАТСТВА МАЄ ПАРЛАМЕНТ»
— Нещодавно у Чернівцях, за прикладом ВРУ, оголосили війну «кнопкодавам». Як ви вважаєте, чи змінить запровадження системи поіменного голосування ситуацію з «піаністами» Буковини?
— Обласна рада вже ухвалила відповідний проект, а чи змінить він загальну ситуацію — це вже інша справа. Головним у цьому, як на мене, є контроль з боку громадськості. Важливо, щоб під час голосування за роботою в сесійній залі спостерігали представники громадських організацій і насамперед журналісти, які в критичній ситуації зуміли б показати широкому загалу, що насправді відбувається в сесійній залі. А причини такого явища в усіх радах одні й ті ж: найбагатші бізнесмени всієї України, окремого регіону чи міста просто не мають часу сидіти на засіданнях рад і вислуховувати ті проблеми, які не мають до них якогось стосунку. І тоді вони займаються бізнесом. Тому я думаю, що коли ми зуміємо подолати «кнопкодавство», то буде подолано і цю негативну рису нашої псевдодемократії.
— Ви уже мимоволі згадували про резонансне рішення щодо позбавлення мандата депутата Сергія Власенка. Однак відомо, що натомість опозиціонери висунули свій список порушників із числа нардепів-регіоналів. Прокоментуйте рішення ВАСУ щодо «справи Власенка» і можливість вилучення мандатів у депутатів зі списку опозиції.
— Я переконаний у тому, що позбавляти депутатського мандата потрібно лише згідно із законом, тобто за рішенням Верховної Ради України. Це тривала процедура. Згадати хоча б, як позбавляли депутатських повноважень Лозинського. Втім, чи вдасться позбавити депутатів-регіоналів їхніх повноважень, я маю величезний сумнів у цьому. Знаючи, скажімо, чернівчан Артема Семенюка та Геннадія Федоряка, які теж є в цьому списку порушників, я можу сказати лише, що їхні колеги і «брати по класу» не дадуть цього зробити.
«Я БОЮСЯ, ЩО ОДНОГО ДНЯ МИ ПРОКИНЕМОСЯ В МИТНОМУ СОЮЗІ»
— Нещодавно Президент Янукович повернувся із Брюсселя, де обговорювалися перспективи підписання угоди про асоціацію Україна — ЄС. На вашу думку, чи вплине ситуація з Власенком на можливість української євроінтеграції?
— А хіба в нас є якісь можливості підписання асоціації з ЄС? Як на мене, це просто якісь розмови. Це приблизно так само, як побудова комунізму 1980 року. Треба мати яку-небудь фішку, аби показувати простолюду, щоб він думав про те, що має якийсь вплив на певні політичні процеси. Насправді ж усе вирішується по-іншому. Я, наприклад, не думаю, що навколо Президента немає радників зі спеціальною освітою і досвідом роботи, які могли б йому пояснити, що коли Власенка позбавити мандата, то нас позбавлять будь-яких шансів на підписання таких документів. Ба більше, хто міг би попередити, що санкції можуть розпочатися й щодо тих, хто робить такі справи в Україні.
— Отже, ви песимістично ставитеся до нашого вступу в ЄС?
— Ні, наш із вами вступ у ЄС буде, але вже без Президента і його нинішньої команди.
— Євромайбутнє України — спільна справа всієї держави, у тому числі — влади й опозиції. Нещодавно вони висунули спільну заяву про європейську орієнтацію України, але чи здатні влада та опозиція підтримати це порозуміння заради приєднання держави до ЄС?
— Якщо Україна збережеться як єдина держава, а до влади прийде нова політична сила зі стратегічною програмою розвитку за європейськими стандартами, то, безумовно, рано чи пізно Україна увійде в загальноєвропейське об’єднання. Гадаю, це неминучий процес, бо ми ментально орієнтовані на Європу. Коли ж говорити про співпрацю влади й опозиції, то, знаєте, я інколи дивлюся і думаю, чи є в нас опозиція як така. Адже деякі лідери опозиції вже настільки у своїх словах і конкретних справах відірвалися одне від одного, що виникають певні сумніви. Далі, коли говорити про відповідну орієнтацію, то як влада зорієнтована на Європу: ті, хто тримає кошти в офшорах, ставитимуть гроші на рахунки європейських фінустанов, але аж ніяк не у «Сбербанк России», от і вся євроорієнтація. Та коли в Москві цим людям дадуть гарантії недоторканності їхнього майна, то вони, звичайно, побіжать туди — у місце, де немає прав людини, але де все таке знайоме з дитинства, наше, рідне, радянське, соціалістичне, комуністичне... Це нас зараз і заганяє бозна-куди.
— Якщо ми не підпишемо асоціації з ЄС цієї осені, то чи можливий, на вашу думку, сценарій членства України в Митному союзі?
— Знаєте, сьогодні я боюся тільки того, що одного дня ми прокинемося в Митному союзі. Ніхто ж із нами радитися не буде. Але, скоріш за все, отой медведчуківський референдум все-таки проведуть. Причому проведуть його влітку, коли значно легше крутити з цифрами, аніж тоді, коли всі на місцях. Іде агітація, причому агітація абсолютно дубова, і складно сказати, чим воно все закінчиться. Однак все ж, я думаю, українське керівництво розуміє, що Митний союз не є власне союзом у розумінні об’єднання рівноправних об’єктів. Бо насправді це господар, котрий має слуг, і той, хто сьогодні керує чималим шматком Європи під назвою «Україна», навряд чи схоче стати ще одним холопом у почті його величності російського царя.
«БУКОВИНЦІ НЕ ГОЛОСУВАТИМУТЬ ЗА ЗЕМЛЯЦТВО»
— Ви уже трохи порушили питання, що сьогодні всі ми фактично спостерігаємо підготовку до виборів 2015 року. Як ви гадаєте, яких кандидатів висунуть влада й опозиція на цих президентських перегонах?
— Якщо не станеться остаточного розколу в Партії регіонів, то влада висуне єдиного кандидата, скоріш за все, Януковича. Проте наскільки той кандидат буде популярним — інше питання. А взагалі складається враження, що, з точки зору політики, всі ми сьогодні живемо в якомусь неофеодалізмі. У нас створено правлячу касту. Це навіть не клас, а каста, де передається спадково все. І владу теж передаватимуть спадково, не лише капітали. Це варіант значно гірший, навіть аніж латиноамериканський, бо це варіант сивої давнини. А щодо кандидата від опозиції, то ми живемо не десь, а в Україні, і в нас кожен — гетьман, гетьманчик чи наказний отаман якого-небудь козацтва. Бажано, звичайно, щоб було висунуто узгодженого кандидата. У Кличка є певні шанси, бо його авторитет, якщо вірити соціологам, зростає. У Яценюка особливого зростання не відбувається. Про Юлію Володимирівну починають потроху забувати, та й навряд чи її випустять. І навіть якщо це станеться, то не думаю, що їй вистачить тієї пасіонарності, яку вже встигли успішно «вилікувати». Єдина кандидатура, яка точно братиме участь у виборах президента, — це Тягнибок, але малоймовірно, що опозиція висуватиме його як єдиного кандидата. Тож відповіді на це запитання наразі немає.
— На вашу думку, як можуть розділитися голоси на Буковині під час майбутніх президентських виборів?
— Наш край за самою своєю суттю дуже розмаїтий, тому тут голосування завжди було різне. Варто лише зазначити, що у нас немає голосування за принципом земляцтва, а має вагу насамперед те, наскільки людина відповідає сподіванням на майбутнє.
— Тобто якщо у виборах братиме участь Арсеній Яценюк, то немає певності, що буковинці за нього стовідсотково проголосують?
— Звісно. Тим більше, мені здається, що пік кар’єри Арсенія Яценюка вже пройдено. Тому тепер, аби завоювати прихильність виборців, йому довелося б зробити щось абсолютно несподіване, яскраве, чого від нього важко сподіватися, бо він — людина поміркована, спокійна. Проте висунути його все-таки можуть, адже він має чимало позитиву. Але, з іншого боку, Яценюка не сприймає значна кількість виборців, і це пов’язано з багатьма аспектами По-перше, його не так просто зрозуміти пересічній людині. Все-таки Арсеній Петрович не є професіональним демагогом, вождем мас на майдані. Коли він починає грати цю роль, то виглядає в ній дещо кумедно і після цього його починають малювати з великими вухами та морквинкою. А коли ж він звертається до інтелектуалів, то це все-таки невеликий відсоток. І потім його істотна проблема в тому, що він так і не зумів висунути якогось привабливого гасла, а без цього чинника виборці навряд чи голосуватимуть за його кандидатуру. Утім, це проблема не лише Яценюка, а й багатьох інших політиків.
