Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Чорнобильський вибух як крапка в ядерній війні

9 червня, 1999 - 00:00

Натомість мусимо зазначити, що низка аспектів цієї глобальної
катастрофи залишається невисвітленою і не усвідомленою. Наприклад, тема
«Вибух реактора Чорнобильської АЕС як фінальна стадія ядерної війни між
Заходом і Сходом» у пресі ще не обговорювалась. Ядерна зброя має одну цікаву
особливість: вона може служити парасолею, під захистом якої зручно вести
війни локального характеру. Але водночас вона потребує регулярних випробувань
на власній території. Отже, за право вести звичайні війни у В'єтнамі, Кореї,
Афганістані, Лаосі, Камбоджі, Нікарагуа, Анголі та в інших місцях земної
кулі дві ворогуючі наддержави мусили платити ядерну ціну. Це означає, що
ядерна зброя в період так званої «холодної війни» застосовувалася не безпосередньо,
а побічно. Якщо одна з ворогуючих сторін витрачає велетенські кошти й завдає
собі величезної екологічної шкоди, висаджуючи атомні та водневі бомби на
своїй території, а друга ворогуюча сторона, аби зберегти паритет, чинить
те саме на своїй, то чи не означає це, що обидві сторони обмінюються ядерними
ударами?

Так от, наприкінці гонки ядерних озброєнь, що сягнула за
своїми масштабами абсурдного рівня, коли вже назріла необхідність заборони
подальших випробувань, раптом, наче сам по собі, вибухає реактор атомної
електростанції на території однієї з ворогуючих сторін. Цей вибух за своєю
шкідливістю, тобто за кількістю викинутої радіоактивності, еквівалентний
дев'яноста хіросімським атомним бомбам. Інакше кажучи, наприкінці свого
існування Радянський Союз зазнав додаткового ядерного удару, еквівалентного
дев'яноста Хіросімам.

Зрозуміло, що після цього союзне керівництво, очолюване
Горбачовим, мусило заспівати мирних пісень. Невдовзі почалася капітуляція
на всіх напрямках, але вона йшла поступово й розтяглася у часі аж до Кемп-Девідської
декларації, підписаної Борисом Єльциним та Джорджем Бушем 1 лютого, і не
політв'язні, не імперіалісти і націоналісти, а Чорнобильський вулкан розбив
радянську імперію на друзки.

Вранці 26 квітня 1986 року ніхто в Москві такого розвитку
подій не передбачав. До Києва полетіли накази. Перш за все було наказано
встановити режим жорсткої цензури. Було вжито всіх необхідних заходів,
аби населення України не отримало адекватного уявлення про масштаби катастрофи
та її вплив на здоров'я людей. Дії центрального керівництва можна пояснити,
так само зрозумілою виглядає поведінка маріонеткової української номенклатури.
Річ у тім, що одночасно з проблемою гасіння пожежі на зруйнованому енергоблоці
перед партійним керівництвом постала проблема паніки. Усунути загрозу панічної
поведінки мільйонів киян, які під впливом правдивої інформації могли покинути
свої домівки й рушити геть із міста в пошуках порятунку, — така ймовірність
дамокловим мечем висіла над головами і кремлівських можновладців і їхніх
київських маріонеток. Через те питання про доцільність першотравневої демонстрації
у столиці України розглядалося на найвищому рівні.

Відміна Центральним Комітетом КПРС Першотравневої демонстрації
у Києві через чотири днi після вибуху Чорнобиля сприйнялася б населенням
як початок кінця світу. У будь-якому разі, дізнавшись про таке рішення
влади, сотні тисяч людей, прийшли б до висновку, що треба рятуватися хто
як може, і це призвело б до гуманітарної катастрофи, порівняно з якою трагедія
косовських біженців виглядала б дитячою забавкою. Існувала реальна загроза
апокаліпсичного розвитку подій, переростання ядерної катастрофи в катастрофу
соціальну, із фатальними наслідками для державних структур імперії. Аби
уникнути соціального хаосу партійна верхівка вирішила не порушувати традицію
і не скасовувати демонстрацію трудящих на Хрещатику 1 Травня. Фактично,
правляча верхівка вирішила пожертвувати здоров'ям десятків тисяч демонстрантів,
аби тимчасово заспокоїти всіх інших, придушити паніку, загальмувати втечу
населення з міста, уникнути масових неконтрольованих міграцій і таким чином
врятувати життя решти населення, а отже — політичну систему і свою владу.

До подібних рішень, коли життя меншості жертвують заради
життя більшості, уряди вдаються тільки під час воєн, коли вирішується доля
народів. Через те маємо усвідомити, що вибух Чорнобиля був фінальною стадією
термоядерної війни, програної Радянським Союзом, тому він і перестав невдовзі
існувати. Імперії завжди розвалюються внаслідок довготривалих воєн, а не
через діяльність купок екстремістів.

Гадаю, кияни вже забули, що тільки 5 травня того року о
19-й годині штаб цивільної оборони міста насмілився оприлюднити по радіо
і телебаченню правила поведінки мешканців в умовах підвищеної радіації.
Громадянам радили заклеювати вікна, ущільнювати двері, звести до мінімуму
перебування на відкритому повітрі, не випускати дітей на вулицю, не ходити
в ліс, не купатися в Дніпрі і т. ін.

На той час більшість населення вже примирилася з участю
жертви, хоча Центральний залізничний вокзал потопав у вируючих натовпах
киян, що прагнули будь- якою ціною виїхати з міста. Проте найстрашніший
психічний імпульс мас, який міг штовхнути сотні тисяч, а можливо, й мільйони
людей до втечі, залишився позаду. Процес масової міграції було загальмовано,
введення у більш-менш контрольовані береги.

Євген ЯЩЕНКО Коростень 
Газета: 
Рубрика: