У Києві два молодчики здійснили по відношенню Джорджа Сороса образу дією. Факт, звісно, неприємний. Особливо для тих інтелектуалів, які отримували, а деякі й тепер отримують відому підтримку від знаменитого філантропа. Є, проте, й такі, хто іменує Дж. Сороса не інакше як безсоромним спекулянтом і підступним призвідником політичної смути. Можливо тому, що їм відомою підтримкою скористатися не вдалося. Але хіба наявність у пресі настільки протилежних атестацій однієї людини не вказує на свободу? Мені приємно, що «День» акцію засудив. Але я не згоден з її оцінкою, з тим, що цей інцидент «продемонстрував відсутність в українському суспільстві чіткого кордону між свободою та свавіллям, між громадянською відповідальністю та безкарністю» («День», 8.04.04). Годі, панове, до чого ці абстрактні висновки. У жодній вільній країні омріяних «чітких кордонів» не існує. Знову ж таки, саме у вільних країнах давно вже обливають, а то й жбурляють у фізіономії тортом. Погодьтеся, запуск художнім витвором у вигляді торта має набагато естетичніший вигляд, ніж обливання гидотою на зразок клею. Отже, це, як і багато чого іншого, — жалюгідний плагіат, запозичення у вільного світу. Це нічогісінько, крім свободи обливання та жбурляння, не демонструє.
Є речі й серйозніші. Маленькі країни північної Європи значно випереджають за «індексом свободи» США — країну, яка піклується про свободу на всій планеті. Але саме там сталися інциденти, що приголомшили світ. Коли загинув прем’єр-міністр, котрий повертався ввечері з кінотеатру. І міністр закордонних справ, яка скуповувалася в супермаркеті.
Міркування про свободу в нашому суспільстві мають по-фарисейськи виховний характер. Тому що суб’єкти цих міркувань, як правило, — інтелігенти, взагалі, обличчя, які працюють у сфері духу. Нам усі намагаються вселити думку про «моральний закон у мені» (Кант). Переконати в тому, що головне життєве завдання індивіда — виробити внутрішні гальма, зжитися із заборонами на соціально несхвалювані форми поведінки. У широкому значенні така стратегія виховання призводить до тотальної творчої імпотенції, до філософії «хоч би чого не сталося». Адже свобода і творчість — у науці, мистецтві, техніці, взагалі, в житті, — це завжди виклик, замах на цінності звичної повсякденності. Я вважаю, що розпочати широку громадську дискусію про одностатеві шлюби в США, хоч як би до них не ставилися, можуть тільки вільні творчі люди. І ті, хто закликає ввести заборону на такі шлюби у вигляді поправки до конституції, — люди не менш вільні.
Так, свобода — там, де все можна. Але де будь-яку дію, що порушує закон, невідворотно карають. Так, ти — вільна людина, можеш і клеєм облити немолодого іноземця. Тільки знай, що тобі за це — буде! Адже щось повинно бути. До речі, мені так і не відомо, чи було покарано цих молодиків. Адже відповідь у пресі на це запитання, задля розвитку свободи, набагато корисніша за розлогі теоретичні міркування. Ось учора отримав листа зі США від нашої людини. Описує тамтешні порядки. «Багато що тут повторюється із практики нашої країни — і бюрократія, і проблеми з житлом, транспортом тощо. Єдине, що громадян напідпитку я на вулицях не бачу. Штрафи за це дуже великі, і крім того, якщо бартендер у барі відпустить спиртне людині, бачачи, що вона вже добряче хильнула, а потім із нею щось трапиться поза баром, то бартендера судитимуть» (Наталія Балабанова).
Якщо свобода — це коли все можна, і при цьому добре відомо, скільки коштує це «можна», то з багатьма з нас усе може трапитися. Тому що не виконується в нас природний, здавалося б, закон — закон відповідності між розширенням свободи й ефективністю каральної системи. Встановилася нерівність, що сягає небезпечної межі: вільніший той, хто сильніший. У всіх можливих значеннях. І громадяни влаштовуються за можливостями: одні заводять приватну охорону, інші вважають за краще не ходити темними вулицями і не говорити зайвого. А чому б владі, нездатній захистити громадян в умовах розширення свободи, не надати їм можливість захищати себе самих? У магазині зброї мені докладно роз’яснили можливості маленьких «бульдогів», які зручно і несмертельно уражають гумовими кулями надто завзятих любителів свободи. Але вільно купити не можна. Потрібно отримати дозвіл в органі МВС. — І кому такий дозвіл дають? — Працівникам МВС і членам їхніх сімей, а також журналістам. З журналістами — зрозуміло, з працівниками МВС — не зовсім. А як бути іншим громадянам? Хіба не зрозуміло, що заборона на ефективні засоби самозахисту є саме обмеженням свободи? Ось, у Москві минулого тижня Верховний суд РФ залишив у силі сенсаційний вирок. Один підприємець «замочив» чотирьох бандитів у своїй квартирі з їхньої зброї. Прокуратура обвинувачувала його в скоєнні вбивств і зберіганні зброї, а присяжні цілком виправдали.
Я думаю, що це — фарисейський заклик до морального закону в собі, до встановлення для себе чіткої межі між свободою і свавіллям є такий собі ідеологічний виверт. Один із наслідків теорії виховання, що має на меті фабрикувати слухняних громадян. Не слід теоретикам до цього закликати, це — пусте. Розрізнення добра та зла — плід інтуїції здорового глузду, плід доброго прикладу. І що, можливо, важливіше, — такої змолоду корекції поведінки, коли за будь-якою провиною неодмінно настає відповідне покарання. Тим часом філософи багато попрацювали на ниві словесного «формування». Вони вигадали два види свободи — негативну та позитивну. Перша, кажуть, — свобода ВІД, друга — свобода ДЛЯ. Коли ви стали незалежні (отримали свободу ВІД), ви вирішили тільки перше завдання. Далі слід досягти вищого рівня — вирішити, для чого свобода. І почати діяти. Мені не подобається це розрізнення. Я вважаю, що справжня свобода не може бути для чогось. Свобода — не засіб, не умова, не інструмент, а мета сама по собі. Свобода — спонтанна, невизначена, випадкова. До того ж, той, хто починає говорити вам про позитивну свободу, неодмінно закінчує розпорядженням, що ви повинні робити. Яка вже тут свобода!
Після цього пасажу нормальний філософ, тобто викладач філософії заперечить таким, приблизно, чином: заперечуючи позитивну свободу, ви не бачите різниці між свободою та свавіллям. На що я відповім: дуже навіть добре бачу, свавілля — це свобода, яка не подобається іншим. Нормальний філософ пирхне, знизає плечима і скаже: філософський фокус! Вони завжди так кажуть, коли нічим крити.
