Ті, що схиляються до першого варіанту, роблять це в ім’я короткотривалого «енергетичного реалізму», наполягаючи, що просто життєво необхідно досягти угоди з Росією, бо Європі не вистачає американського сланцевого газу та нафти. Згідно з цією ідеєю, Сполучені Штати можуть обійтися без Росії, а Європа — ні.
До того ж реалісти вважають, що зухвала поведінка Америки щодо її найдавніших і найвідданіших союзників (що знайшла відображення в останніх скандалах спостереження, які обвинувачують Агентство національної безпеки) дискредитувала саму ідею «співтовариства цінностей». Якщо Америка більше не поважає цінності, які вона сповідує, чому тоді Європейський Союз повинен втрачати добре ставлення Кремля заради їхнього дотримання?
Такі реалісти також заявляють, що, об’єднуючи свої позиції з позиціями НАТО, Європа необачно обрала шлях приниження Росії — марний і небезпечний шлях. Вони стверджують, що настав час політики, яка б примирила історичний та географічний здоровий глузд з потребами енергетики. Майбутнє Європи невблаганно пов’язане з майбутнім Росії, в той час, як Америка відвернулася від Європи через втрату інтересу чи ілюзій. Відзначення славетного минулого — сімдесятиріччя від дня перемоги над Німеччиною — не може приховати приниженої сучасності: хоч Європа і може спробувати знайти альтернативні енергоресурси, вона не може обійтися без Росії у найближчому майбутньому.
Реалісти запитують, чому слід помирати за українців, які ще більш корумповані та менш цивілізовані, ніж самі росіяни? Україна мала свій шанс, будучи незалежною державою, але не впоралася, ставши жертвою продажності своєї політичної еліти. Настав час закрити ці невдалі дужки.
Це бачення не теоретичне. Його можна почути у різних подобах усюди в ЄС, від правих і від лівих, від людей будь-якої професії. Сприйняття відносного занепаду США і подальшої втрати Євросоюзом упевненості у своїх цінностях і моделі існування, здається, легітимізує таку позицію, що будується, в багатьох випадках, на залишках старого антиамериканізму.
Інший шлях, який наголошує на перевагах «географії цінностей» над «цінностями географії», був обраний засновниками європейського проекту і НАТО. Згідно з цим поглядом, неспроможність визнати імперські наміри Путіна підвищить ризик Європи потрапити у немилосердну залежність.
Для Європи почути спів сирен зі Сходу — мелодію взаємодоповненості стратегічної сили Росії та економічної сили ЄС — прирівнюватимуть до платні мафії за захист. Як може клуб демократій бути повністю залежним у плані своєї безпеки від авторитарної держави, яка відкрито зневажає його «слабкі» політичні системи?
Не випадково цей російський дискурс, спрямований проти демократії, іммігрантів та гомосексуалістів, знайшов підтримку серед найбільш консервативних, екстремістських та націоналістичних партій Євросоюзу. На противагу — міць та привабливість моделі ЄС залежить від її демократичної природи. Європейці, які покинули свої мрії про Європу, які сприймають мир, примирення та (понад усе!) свободу як належне, не усвідомлюють, що стоїть на кону.
Обрати «національні інтереси», що роблять Європу залежною від Росії через третину її енергоресурсів, може означати самогубство. Альтернативи насправді є. Європа може сказати «ні» Кремлю та «Газпрому», якщо тільки матиме бажання це зробити.
Єдина можлива політика, яка буде водночас реалістичною і гідною, полягає у комбінації твердої позиції та рішучості визначити межі путінської Росії. Саме тому, що Америка вже не така, як була колись (адже за Джорджа В. Буша було зроблено дуже багато, і так мало зроблено за час президентства Барака Обами), оснований на цінностях Європейський альянс тепер більш необхідний, ніж будь-коли.
Саме ці цінності призвели до падіння Берлінської стіни і мотивували демонстрантів у Києві бути мужніми під час холодної української зими на Майдані. Від Азії до Африки, здається, люди краще за європейців розуміють важливість європейських цінностей. Треба лише почути, як вони возвеличують континент миру, примирення і навіть відносної рівності (порівняно зі США).
Для Євросоюзу вибір ще ніколи не був таким очевидним. Якщо ЄС прагне вижити і процвітати, то повинен поставити «географію цінностей» понад усе.
Проект Синдикат для «Дня»
Домінік МОЇЗІ — старший радник Французького інституту міжнародних відносин (ФІМВ) і професор Інституту політичних досліджень. Автор книжки «Геополітика емоцій. Як культури страху, приниження та надії змінюють світ»
