З фінансуванням цілої низки важливих соціальних сфер в Україні склалася вже знайома парадоксальна ситуація: держава не може забезпечити їх належними коштами, а бізнес — не особливо квапиться з цим, оскільки чинне законодавство не сприяє системній благодійній діяльності. У підсумку маємо наступну картину: якість освіти та медичних послуг — незадовільна, вітчизняна наука — потерпає від «фінансової дистрофії», розвиток культури та музейної справи відбувається лише на рівні Києва і т.д., що в свою чергу негативно позначається як на стані нашої держави, так і на стратегічних перспективах вітчизняного бізнесу. Адже за низький рівень освіти, культури і елементарної цивілізованності суспільства, в кінцевому рахунку, все одно розплачується бізнес: низьким рівнем якості кадрів; значними податками, які йдуть у тому числі й на утримання системи виправних закладів; високою вартістю сучасних технологій іноземного виробництва; врешті-решт, соціальним невдоволенням населення, яке під час чергових виборів підтримує політичні гасла в стилі «Шарикова, Швондера і К о ». То чому б не дати бізнесу можливість самому зайнятися вирішенням першочергових соціальних проблем, тим більше, що є не лише об’єктивна зацікавленість, а й кошти та бажання?..
Вихід із ситуації, яка склалася, полягає у принциповій зміні ставлення до соціальної сфери і до тих, хто бажає вкладати кошти у її розвиток. Треба чітко усвідомити, що благодійництво для підприємців, це не данина моді, не замолювання гріхів і не бездумне «кидання грошей на вітер». Це інвестиційний бізнес, але такий, що не приносить традиційного фінансового прибутку, натомість дає стратегічні непрямі дивіденди — підняття загального рівня якості життя, формування лояльного середовища, покращення іміджу країни у світі тощо. Простіше кажучи, якщо спорадична благочинність, яка набуває особливої популярності перед виборами, є «благодійністю для» (для того, щоб згладити на деякий час певні існуючі суспільні протиріччя), то системна політика соціальних інвестицій, є «благодійністю в ім’я» (в ім’я того, щоб протиріччя не виникали, або не були гострими у майбутньому).
Щоб поставити благодійну політику вітчизняного бізнесу на системні рейки, не варто винаходити велосипед, а треба лише скористатися досвідом розвинутих країн, які пішли шляхом створення ендаументів (endowments), тобто цільових фондів. Вони створюються для концентрації та інвестування коштів, дохід від яких iде виключно на фінансування конкретних соціальних програм. Відмінність цих фондів від традиційних полягає в тому, що вони мають можливість заробляти на власних активах (які їм передано) і що така діяльність має податкові стимули з боку держави, тобто держава не заробляє на оподаткуванні капіталів і прибутків благодійних фондів. Тож якщо хтось із успішних бізнесменів вирішив відчутно допомогти власній школі або інституту, улюбленому музею чи зоопарку, правозахисній організації або науковому колективу, то він має змогу не тільки зробити разові подарунки, а й передати кошти, нерухомі активи або акції до цільового соціального фонду, уповноважений орган якого буде керувати цими коштами і здійснювати контроль за їх використанням. Саме на аналогічних засадах побудовано систему фінансування більшості провідних американських і європейських університетів, чий бюджет, до речі, перевищує розмір Держбюджету України.
Такі організації дозволяють одночасно досягти кількох важливих цілей. По-перше, ендаументи гарантують стабільне і тривале фінансування конкретних напрямків. По-друге, вони можуть самостійно вирішувати, які саме соціальні проблеми слід вирішувати першочергово і в який саме спосіб. По-третє, цими коштами буде вкрай складно зловживати, або використовувати їх не за призначенням, адже представники донорів завжди входять в уповноважені органи фондів і як ніхто інший зацікавлені у ефективному соціальному інвестуванні. Про те, що благодійність — це особлива діяльність, що має на меті ефективне витрачання коштів і потребує певних професійних навичок, свідчить недавнє рішення одного з найбагатший людей планети — Уорена Баффета, передати у благодійний фонд Біла Гейтса близько 30 млрд. дол., майже 85% від свого статку. Благодійні фонди, що будуть управляти цими капіталами, привнесуть у соціальну сферу зовсім інші стандарти ефективності витрачання грошей та вибору проектів.
Крім того, в Україні постійно говориться про необхідність розвитку третього сектора та громадянського суспільства, проте далі розмов справа поки що не йде. Благодійні фонди, про які говорилося вище, є такими організаціями, які складають основу діяльності громадянського сектора і об’єднують його розрізнені елементи. Для певних різновидів громадянської політики ендаументи є чи не єдиним шансом на повноцінний розвиток, адже, наприклад, екологічні і правозахисні рухи, зазвичай є критично налаштованими як до політиків, так і до окремих сегментів бізнесу, у тому числі і глобального.
Отже, у створенні ендаументів начебто зацікавлені усі. Держава, яка отримує можливість розділити відповідальність за соціальну сферу з бізнесом. Соціально відповідальний бізнес, який в обмін на сприятливе відношення держави зможе ефективно фінансувати соціально значимі проекти. Та саме суспільство, яке нарешті отримає можливість визначати сфери, які потребують фінансування. Проте чи готова держава переглянути своє ставлення до бізнесу як до «дійної корови» і до соціальної сфери, як до «молодшої сестри» економіки?..
Адже бізнес, який має можливість брати участь у вирішенні соціальних питань без обтяжливого посередництва з боку держави, і суспільство, яке може звертатися до бізнесу за допомогою напряму — це будуть вже зовсім інший бізнес і зовсім інше суспільство. Як мінімум, більш вільні, незалежні і принципові у відстоюванні власних інтересів.
