Уряд України посилив заходи щодо суб’єктів господарювання, які порушують правила оптової і роздрібної торгівлі аудіо- і відеозаписами. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів від 26 липня (№310) «Про деякі питання торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм», владним структурам доручено протягом трьох місяців створити робочі групи і провести комплексні перевірки щодо дотримання вимог нормативно- правових актів, які регламентують оптову і роздрібну торгівлю подібними товарами. За результатами цих перевірок вказані органи влади повинні вжити відповідні заходи із залученням до відповідальності у встановленому порядку суб’єктів підприємництва за порушення вимог законодавства, повідомляє Інтерфакс-Україна.
Однак боротьба з інтелектуальним піратством і порушенням авторських прав в Україні значно розширює свою територію — тепер до переліку об’єктів інтелектуальної власності включені також комп’ютерні програми, бази даних, топографія інтегральної мікросхеми. Тобто, все те, що пов’язано з комп’ютерною індустрією.
Нагадаємо, що 5 квітня цього року Верховна Рада одночасно прийняла доповнення до поки що чинного Кримінального кодексу і до Кодексу про адміністративні правопорушення, а також новий КК, передбачивши у них кримінальну і адміністративну відповідальність за незаконне використання об’єктів інтелектуальної власності. До 1 вересня — дати введення в дію нового КК — за таке правопорушення винним загрожує штраф у розмірі від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до двох років (якщо незаконне використання об’єкта інтелектуальної власності спричинило матеріальну шкоду — у розмірі понад 1700 гривень). За меншу шкоду настає адміністративна відповідальність у вигляді штрафу від 10 до 200 неоподатковуваних мінімумів.
Новий Кримінальний кодекс також містить статтю 176 «Порушення авторських і суміжних прав», за якою настає відповідальність за «незаконне відтворення, розповсюдження, а також інше використання комп’ютерних програм без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права». У залежності від розміру завданої матеріальної шкоди, повторного вчинення тих самих дій або дій, вчинених службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи, передбачено покарання від штрафу у 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до двох років позбавлення волі з конфіскацією матеріальних носіїв інформації та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення. Як бачимо, нове законодавство у галузі захисту об’єктів інтелектуальної власності торкнеться не тільки виробників і розповсюджувачів CD з комп’ютерними програмами, а й користувачів. Але виникає закономірне запитання: у що може обійтися його дотримання в умовах, які склалися в Україні?
Оскільки за орієнтовними підрахунками 90% програмного забезпечення використовується в Україні без ліцензій, то неухильне дотримання законодавства може призвести до того, що 95% комп’ютерів, які знаходяться в українських користувачів, перетворяться на нікому непотрібні «залізки», позбавлені програмного забезпечення. Хоча наша з вами провина тут чи не найменша. Так склалося, що з кінця 80-х років зарубіжні компанії — виробники комп’ютерів та програмного забезпечення, зацікавлені у розширенні ринків збуту за рахунок пострадянських країн, закривали очі на незаконне копіювання і використання комп’ютерних програм. Оскільки розуміли, що комп’ютери без програмного забезпечення нікому не потрібні, а сумарна вартість обох цих складових перевищувала фінансові можливості багатьох потенційних покупців. Внаслідок такої політики використання неліцензованого програмного забезпечення набуло в Україні масового характеру. Зараз же, коли Україна більш-менш насичена комп’ютерами і почала мало-помалу реалізовувати програму інформатизації, нас поставили перед вибором: або ми дотримуємось загальноприйнятих міжнародних норм у сфері охорони авторських прав, або проти нас будуть впроваджені з боку США торговельні санкції, питання про які США планують розглянути вже у липні.
Американців можна зрозуміти: вони звикли жити за законами цивілізованого світу, а внаслідок незаконного (без відповідної ліцензії) використання програмного забезпечення тільки в Україні американські власники авторських прав несуть щорічні збитки у $43 млн. Тож якщо Україна хоче бути повноправним членом світового співтовариства, то нам треба вчитися жити за його законами, хоч це і потребуватиме значних коштів.
Ліцензоване програмне забезпечення коштує недешево: вартість однієї копії широко використовуваних Ms Office та Ms Windows становить 100-200 доларів США, кілька сотень доларів коштують програмні системи для видавничої діяльності, комп’ютерної графіки та анімації, не кажучи вже про професійні системи розробки програмного забезпечення вартістю у тисячі й десятки тисяч доларів. Купувати їх зможуть дозволити собі лише фінансово сильні приватні структури. (Цікаво, що через практичну відсутність попиту на ліцензовані програмні продукти в Україні їх продажем займається лише декілька ділерів). Для органів державного управління кошти у бюджеті теж, без сумніву, знайдуться (адже йдеться про престиж країни). А ось що робити іншим установам і організаціям бюджетної сфери, окремим громадянам — невідомо. Аби не попасти під дію закону, треба стерти із пам’яті комп’ютера все програмне забезпечення, придбане незаконним шляхом. Тут уже впору казати не про інформатизацію, а про деінформатизацію країни.
Проте, враховуючи нашу ментальність і винахідливість, вихід, швидше за все, буде знайдено. Цілком вірогідно, що як виробництво компакт- дисків із піратським ПЗ, так і їхній продаж підуть у «тінь», що викличе підняття цін — за ризик буде платити споживач, який, втім, і сам ризикуватиме, адже закон поширюється й на нього. Поки що ж продавці компакт-дисків спрогнозувати розвиток подій відмовилися, зауваживши, що будуть торгувати своєю продукцією доки, доки це буде можливо, а далі — життя покаже. Охочих сплачувати великі штрафи, а то й сидіти у «місцях не дуже віддалених» серед них не виявилося. І якщо виробників і продавців піратського програмного забезпечення, як і організації, що його використовують, виявити не так уже й складно, то як бути із фізичними особами, що мають власні комп’ютери? Не звертатися ж до досвіду 30-х років минулого століття.
Але в усьому цьому є один позитивний момент: у країні з’явиться стимул для розвитку сфери розробки вітчизняного програмного забезпечення. Адже не секрет, що попит на нього зараз майже відсутній через легку доступність закордонних розробок. А про те, що ми маємо у цій сфері значний інтелектуальний потенціал, свідчить і попит на наших розробників за кордоном, і успішне зламування нашими «хакерами» захисту комп’ютерних програм, розроблених відомими софтверними корпораціями.
Зараз, після легкого переляку, викликаного рейдами податкової міліції по торгових точках, що реалізують компакт-диски, на ринку настало тимчасове затишшя. Хтось із покупців вже зараз скуповує «компакти», а хтось чекає, коли продавці будуть їх позбуватися по «бросовій» ціні. Але схоже, що і виробники, і продавці, і правоохоронці чекають 1 вересня, коли вступить у дію новий Кримінальний кодекс. Ось тоді й подивимось, який шлях обере влада, аби «й вовки були ситі, й вівці цілі», тобто, щоб і інформатизацію країни продовжувати, і на торговельні санкції не наразитися.
КОМЕНТАР
Пилип АНДОН, директор Інституту програмних систем НАНУ, член-кореспондент НАНУ:
— Проблема захисту авторських прав на об’єкти інтелектуальної власності, у тому числі і на програмне забезпечення, базується на двох аспектах. По-перше, красти чужу працю завжди погано, як би тобі не було важко. А по-друге, красти і використовувати піратським шляхом програмну продукцію невигідно у державному масштабі. Це може бути вигідно на якийсь момент часу для вирішення локального завдання. Але вже на рівні організації використання програмного продукту без ліцензії стає економічно невигідним, оскільки виводить користувача з усієї інфраструктури підтримки даного продукту. Інформатизація — це процес тривалий: зміна версій, поколінь продукту відбувається дуже швидко, і піратський продукт просто випадає з цієї лінії розвитку програмного засобу, а його користувач просто ізолюється і не може використовувати нові версії і підтримувати спадкоємність. Тому чим більші завдання ставить держава чи організація, тим більше вигідно використати легальний продукт. Хоч, на жаль, багато не поділяють цієї точки зору і вирішують миттєві завдання, купуючи піратську версію продукту.
Ще один негативний наслідок використання піратських копій — неможливість виходу на ринок зі своїм програмним продуктом. Щоб вивести програмний продукт на ринок, його необхідно забезпечити правами на використання програмних компонентів, що належать іншим розробникам.
Недотримання норм міжнародного права, у тому числі і в області захисту авторських прав, вселяє певну невпевненість і небажання іноземних інвесторів приходити до нас, оскільки у нас відсутній ефективний правовий захист і дуже великий рівень ризику. Це ж стримує і потенційних замовників, які могли б (і, дійсно, хочуть) використати могутній потенціал наших розробників програмного забезпечення. У свою чергу, держава, купуючи ліцензії, може легально здійснювати локалізацію програмних продуктів, розвивати ринок відповідних послуг, а господар продукту буде зацікавлений вкладати гроші у розвиток інфраструктури.
Щодо відсутності коштів на придбання ліцензійних програмних продуктів, то для науково-дослідних інститутів, вузів, деяких інших некомерційних організацій є різні способи отримання ліцензій. Ряд іноземних розробників програмного забезпечення безкоштовно передають свої продукти для проведення тестування, аналізу досвіду їх використання. Це їм вигідно, оскільки продукт «обкатується» з усіх боків. Ряд західних компаній надають ліцензії в порядку добродійності для використання програмного продукту в некомерційних цілях. Наприклад, наш інститут свого часу отримав через «Квазар-мікро» ліцензію на використання ряду програмних продуктів корпорації Microsoft.
Ефективність нового законодавства у сфері охорони авторських прав на об’єкти інтелектуальної власності багато в чому буде залежати від державної структури, яка буде відстежувати його дотримання, і від судової практики з таких справ. При цьому Україна матиме право вимагати аналогічного захисту авторських прав на свої програмні продукти, які все частіше виходять на світовий ринок.
Підготував Євген МОРЕНЦОВ, «День»
