Уряд Юлії Тимошенко проігнорував вимогу РНБО й не виділив кошти з резервного фонду на проведення позачергових парламентських виборів. Нинішня позиція голови уряду, м’яко кажучи, дивує, оскільки в травні минулого року на той момент опозиціонер Тимошенко погрожувала кримінальною відповідальністю міністрам кабінету Януковича у випадку, якщо вони відмовляться фінансувати вибори. Архіви, як то кажуть, не горять. Ось що тоді заявляла лідер БЮТ: «Щодо окремих посадових осіб, які не збираються фінансувати виборчу кампанію всупереч указу Президента, — а добре відомо, що це міністр фінансів і керівник казначейства, — вони нестимуть відповідальність уже за Кримінальним кодексом. Бо непокора указу Президента є кримінальним злочином». Крім того, навесні минулого року Юлія Володимирівна стверджувала, що лише Конституційний Суд правомочний давати оцінку конституційності або не такої президентським указам, — а куди з позовом 2008 року звернулися бютівці? Словом, подвійні стандарти — в наявності. Проте про які стандарти й правила взагалі може йтися, коли в розпал внутрішньополітичної кризи Президент оповіщає українців про дострокове припинення повноважень парламенту, перебуваючи в Римі, а два прем’єри: колишній — Янукович та діючий — Тимошенко сперечаються про сукні та страусові туфлі?
Так, позачергові вибори, з огляду на короткий часовий термін, відведений на їхнє проведення, не вирішать проблему зміни еліт, та й навряд чи стануть щепленням від кризових бід. Разом із тим, зазначає міністр юстиції в уряді Януковича, віце-спікер Ради VI скликання Олександр Лавринович, президентський указ про розпуск парламенту відповідає букві Конституції України і його потрібно виконувати. Однак, схоже, не всі ключові політичні гравці збираються це робити. Наскільки реальний зрив виборів і чому щорічне волевиявлення може привести до запиту українського суспільства на диктатуру — в інтерв’ю Олександра Лавриновича «Дню».
— Олександре Володимировичу, наскільки юридично обгрунтованим є позов депутатів від БЮТ щодо спростування указу Президента про дострокове припинення повноважень Верховної Ради VI скликання?
— З юридичного погляду, в цьому випадку, не потрібно шукати жодної мотивації, оскільки вона відсутня. І, гадаю, всі чудово розуміють, що використовувати юриспруденцію як заручника в політичних бажаннях — це небезпечна практика і рішеннями або Мукачівського суду, або Київського окружного адміністративного зупиняти закони України або укази Президента, видані в межах його конституційних повноважень — це, загалом-то, замах на правові основи як такі.
У протистоянні зразка минулого року, коли абсолютно поза межами Конституції діяв Президент України, по суті, розваливши парламент у країні взагалі, було подане уявлення до Конституційного суду і чекали його рішення. На жаль, тоді Президент КС заблокував. Сьогодні ж наші опоненти раптом вирішили використати методи, які, скажімо м’яко, не відповідають розумінню правової держави.
Цікаво, до речі, подивитися на виступ Юлії Тимошенко третього квітня 2007 року перед послами країн ЄС та «Великої вісімки». Цитую: «Відповідно до Конституції ніхто не має права не підпорядковуватися указам, законам, а указ носить силу закону України. Конституційний Суд — єдина юрисдикція, яка має право тлумачити — конституційними є укази та закони, чи ні. Більше жоден суд в Україні не може розглядати будь-які звернення щодо указу Президента. Єдиний вихід із цієї ситуації, який існує на сьогодні, — це не боятися владної коаліції, а також уряду, піти на дострокові вибори й довести мандат своєї довіри». Це цитати з офіційного сайту Юлії Тимошенко.
— До речі, про правову державу. Як відомо, перша стаття Основного Закону нашої країни свідчить, що ми суверенна й незалежна, демократична, соціальна та правова держава. Дивлячись на нинішні «бойові дії» у судах, про яку правову державу де-факто можна вести мову? Що або хто заважає саме політикам виконувати цю норму?
— Ми можемо бути правовою державою, однак наші політичні й державні діячі не хочуть, щоб Україна була нею. Але це питання актуальне не лише сьогодні. Початок 2005 року — це початок шляху зі знищення права в Україні.
— Ви можете спрогнозувати, яке рішення винесе Апеляційний адміністративний суді Києва, де розглядається «виборче» питання?
— Я нічого не хочу прогнозувати в даному випадку. Єдине, що можу сказати щодо цього: питання однозначно не є компетенцією цього суду. І неважливо, якого: окружного, апеляційного або вищого адміністративного. Це питання в компетенції виключно Конституційного Суду України.
— Чому в такому випадку, як ви вважаєте, не було подання в КС?
— Бо цей указ — один із небагатьох, які Президент Ющенко підписав повністю відповідно до Конституції.
— Разом із тим глава держави, підписуючи указ про дострокове припинення повноважень ВР, скористався своїм правом, а не обов’язком. Чи адекватним, з погляду ситуації на світовій арені, а, передусім, ситуації на фінансовому ринку, було це рішення глави української держави? І могло б бути краще для України та її громадян, якби Віктор Андрійович правом розпуску не скористався?
— Краще для України та її громадян було б, якби не було указу, а перед цим не було всіх дій БЮТ. Іншими словами, якби 2 жовтня БЮТ не припинив співробітництво з нами з організації роботи Верховної Ради, то парламент працював би, що, звичайно ж, сприяло розв’язанню проблем, які існують в умовах світової фінансової кризи. Але БЮТ вчинив по-іншому, і після цього вся країна пересвідчилася: парламент узагалі не працював. А непрацюючий парламент, що є джерелом політичної дестабілізації в Україні в умовах кризи, вельми негативне явище. Тому потрібно, і якнайшвидше, отримати дієздатний парламент. А отримати дієздатний парламент можна лише за допомогою виборів. Так що дострокові вибори — це вибір Блоку Юлії Тимошенко.
— Проте сьогодні в інформаційному просторі країни найчастіше згадується словосполучення «зрив виборів». Чи існують правові механізми, які можуть використати окремі незацікавлені у виборах політичні сили для того, щоб у неділю 7 грудня українці, образно кажучи, сиділи на диванах, а не йшли на виборчі дільниці?
— За нинішніх українських реалій зірвати вибори можна. Однак зробити це можливо аж ніяк не за допомогою юридичних інструментів. Вибори можна зірвати суто політичними умисними діями всупереч праву. До речі, саме так діяв суддя, який взяв справу до виконання за позовом БЮТ. Якби цей суддя жив, скажімо, у Франції, він би більше ніколи не зміг працювати не лише суддею, але й прокурором, слідчим, нотаріусом, та ніким узагалі. Чому? Бо там до сьогодні діє закон «Про державну зраду», і суддя, який взяв би до виконання справу проти Національних зборів або президента Франції, яке знаходиться в компетенції Вищої ради магістратури, вже ніхто до кінця свого життя. В Україні все по-іншому: в Мукачеві зупиняють закони, в Києві зупиняють укази Президента, видані на виконання конституційних норм.
— Уточнююче запитання: на думку першого віце-спікера ВР VI скликання, 7 грудня дострокові вибори відбудуться чи ні?
— Це — рішення Президента України, і він його прийняв відповідно до Конституції. Чи зможуть усі державні установи, які зобов’язані організувати проведення цих виборів, провести їх у встановлені терміни, я прогнозувати не беруся.
— Сьогодні також мають місце дискусії, в тому числі між народними депутатами та експертами, на предмет легітимності чи ні Ради після указу Президента про дострокове припинення її повноважень...
— Знаєте, відверто кажучи, мені прикро, що такі питання сьогодні виникають в Україні. В жодній країні світу не буває так, щоб навіть протягом одного дня не працював або уряд, або парламент, або президент. Це принцип безперервності влади, що існує у всіх без виключення країнах, де люди мають право обирати. Цей принцип закладений і в українську Конституцію. У нас не може бути жодного дня, щоб не було уряду, президента або парламенту. Частина I статті 90 Конституції говорить, що повноваження народних депутатів України та парламенту загалом припиняються в момент прийняття присяги наступним скликанням. Далі, в частині II цієї ж статті говориться про право президента достроково припинити повноваження парламенту. Правильно все написано! Парламент VI скликання, обраний 2007 року, повинен працювати до 2012 року. Його повноваження припиняються достроково, це правда, бо вибори призначені на 7 грудня 2008 року, а не 2012-го. Тому повноваження парламенту VI скликання достроково припиняться після виборів, дата яких визначається указом Президента. І мені дуже сумно, що навіть Президенту не можуть нормально пояснити очевидні норми, адже потрібно розуміти, що парламент не може не існувати в країні, де є виборці, які цей парламент обрали.
— Під завісу минулого тижня, як відомо, депутати від пропрем’єрської фракції заблокували прийняття парламентом поправок до держбюджету, які передбачали б виділення коштів на позачергову виборчу кампанію. Президент у зв’язку з цим заявив, що гроші можна виділити з резервного фонду. Де, на ваш погляд, фінансово-виборча золота середина?
— Я вважаю, що гроші на вибори можна взяти з резервного фонду, оскільки вибори в Україні — це, звичайно ж, нещасливий випадок.
— Ще одна виборча «головна біль» — відсутність електронного реєстру виборців. Днями Президент та прем’єр практично синхронно висловилися щодо цього. Щоправда, думки Ющенка й Тимошенко вже традиційно останнім часом діаметрально протилежні. Глава держави каже, що, мовляв, і минулого року вибори проводилися без реєстру й були в результаті визнані суспільством як відкриті й демократичні, а голова уряду переконана, що відсутність реєстру — це відкритий шлях для фальсифікацій. Існує і третя думка — діючого міністра юстиції пана Онищука, яку він озвучив в інтерв’ю «Дзеркалу тижня». «Реєстр — важливий інструмент, але не панацея», — констатує голова Мін’юсту. Ваша думка щодо цього.
— Звичайно, можна обійтися без реєстру, і провести відкриті й демократичні вибори. Для цього досить волі політичних сил бути чесними та відкритими і надавати можливість без перешкод підводити підсумки волевиявлення громадян. Однак у країні, де має місце така палка боротьба між опонентами, бажано мати інструменти, які б унеможливлювали будь-яке спотворення виборчої волі громадян. Реєстр виборців у цьому контексті, звичайно ж, дійовий інструмент. Разом із тим слово «фальсифікація» я б не вживав. Фальсифікації — це дії окремих людей, для яких абсолютно неважливо, існує реєстр чи ні. Я розумію, звичайно, прем’єра, яка прагне будь-якою ціною зберегти свою владу, і, до речі, за відсутності дієздатного парламенту це влада, яка дуже небезпечна для держави. І вже тим більше в умовах протистояння з Президентом.
— Чим саме небезпечна, конкретизуйте.
— Ми можемо отримати негативні, скажімо так, тенденції як у суспільному житті, так і в економіці країни.
— Спільне голосування Партії регіонів та Блоку Юлії Тимошенко, що спровокувало вихід пропрезидентської фракції з коаліції...
— Давайте уточнимо: вихід із неіснуючої коаліції. Адже це юридичний факт, оскільки рішення Конституційного Суду засвідчує, що якщо чисельність депутатів правлячої коаліції менше 226 — коаліції немає. Тобто, в знаменнику ми отримали вихід із неіснуючої коаліції однієї з фракцій.
— Принаймні, хоч там як, саме дружнє голосування двох найбільших парламентських фракцій — ПР і БЮТ — стало свого роду детонатором, що підштовхнув Президента до видання указу про розпуск ВР...
— Це, швидше, підштовхнуло Президента до роз’яснення позиції тим депутатам із фракції «Наша Україна — Народна самооборона», які готові були прислухатися до його думки. Вони прислухалися, написали заяви, і вийшли з неіснуючої коаліції.
— Чи має Президент право називати ті або інші (йдеться зокрема про закони, прийняті спільним голосуванням бютівців та регіоналів) закони — антиконституційними без рішення КС?
— Президент України має право говорити те, що він говорив. Так, він має право на своє розуміння конституційних норм. Він не має права діяти, тобто ставити свій підпис під документами, які носять характер, що не відповідає Основному Закону країни. А своє розуміння він може мати й на основі свого внутрішнього розуміння, він має право накласти вето на будь-який із законів. Тут жодних претензій немає. Претензії політичні можуть бути іншого плану: сьогодні він називає антиконституційним закони, які свого часу вважав важливими й необхідними для України.
— Ви про процедуру імпічменту?
— У тому числі. Підніміть архіви, подивіться, що казав Віктор Ющенко, перебуваючи в опозиції. Він говорив, що без цих законів жити не можна, а сьогодні, виявляється, не просто можна, — потрібно без них жити, і, не приведи Господь, існуватиме норма, яка теоретично може надати можливість за дії, вчинені всупереч законам України, притягнути до відповідальності.
— Експерти кажуть, що дострокові вибори навряд чи стануть ліками від кризових бід, оскільки перед проведенням виборів необхідно було провести конституційну реформу. Ваша думка щодо цього.
— Є діюча Конституція, є закони, і зараз усе залежатиме переважно від волевиявлення громадян. Якщо волевиявлення дозволить отримати стабільну коаліцію в парламенті або, що ще краще, — однопартійне керівництво в парламенті та уряді...
— Ви вважаєте, що влада, сконцентрована в руках однієї політичної сили, — це краще для країни?
— Безумовно. До речі, це практика розвинених європейських країн, до якої, переконаний, прийде й Україна. Будь-яка коаліція гірша однопартійної коаліції. Гірше, передусім, для громадян. Якщо коаліція будується на базі кількох політичних сил — це світоглядні дискусії, це програмні розходження тощо. І якщо так трапиться, що одна з партій отримає на цих виборах 226 депутатських мандатів, тоді можна буде говорити про те, що кризовим бідам прийшов кінець.
— На початку поточного року Президент казав, що 2008 рік пройде під лозунгом конституційних змін. Сьогодні ж країна вступила у виборчу фазу: дострокові парламентські, потім чергові президентські, потім вибори до органів місцевого самоврядування. З урахуванням цього, як ви вважаєте, наскільки буде відстрочена в часі конституційна реформа, і коли саме назріла необхідність провести цю реформу?
— Ця необхідність назріла в той момент, коли були внесені перші зміни до Конституції, прийняту парламентом 28 червня 1996 року. Якби Конституцію не змінювали взагалі, можна було б жити за тією самою моделлю, яка була визначена. Однак після змін 2004 року необхідно обов’язкове продовження реформи, оскільки після внесення цих змін у нас з’явилася самостійна гілка виконавчої влади — державні адміністрації, які працюють паралельно з виконавчою владою, яку очолює Кабінет Міністрів. Тобто в нас Президент та прем’єр-міністр керують окремими гілками виконавчої влади. Це згубно для країни. Це несе за собою й іншу проблему: ми повинні були зробити наступні кроки із забезпечення реального місцевого самоврядування.
Так що проблема дійсно існує, в тому числі і в необхідності на зрозумілій для всіх, хто претендує на державні посади, мові розмежування повноважень між владними інститутами. Якщо виникають питання, наприклад, що таке контрасигнація, значить потрібно для українського керівництва виписати норми мовою чіткої інструкції.
Якщо говорити про тимчасові терміни, то, звичайно ж, вибори зроблять неможливими внесення змін до Конституції у найближчій перспективі. Загалом же щорічні вибори — це дискредитація взагалі такого поняття як демократія. Такі вибори працюють на те, щоб люди почали сумніватися, чи є для них сенс обирати, і чи впливають вони реально на процеси, що відбуваються в країні, на рішення представників державної влади, яку вони обирають. І як тільки ця дискредитація пройде певну точку, громадяни будуть готові до будь-якої диктатури. Можливо, саме цього хтось і хоче.
— Чи можна чекати політичного затишшя після закінчення президентських виборів?
— Усе залежатиме від результату цих виборів.
— Олександре Володимировичу, ви в політиці досить давно. Скажіть, український парламентаризм за своїм професіоналізмом йде в ногу з часом і рухається вперед?
— Назад. Це відбувається з багатьох причин, в тому числі через відсутність розуміння досить критичною кількістю відповідальних політиків того, що політична діяльність — це окремий рід діяльності і робота в державній владі вимагає окремої специфіки та професійного заняття як для парламентарія, так і для члена уряду. І до цього необхідно ставитися не як до нагороди або як до окремих можливостей — додаткових до основного місця роботи, — а як до спеціального роду занять, який вимагає певного рівня знань, підготовки та бажання. Відсутність цього і є причиною того, що ми отримуємо такі парламентські склади останніх років, які, м’яко кажучи, помітно поступаються попереднім скликанням.
