Парламентські вибори 2012 р. для України є особливими — від їх результату може залежати цивілізаційний напрям розвитку країни. Президент В.Янукович, інші чільні представники нинішньої влади неодноразово заявляли про те, що вибори пройдуть чесно й демократично. Проведення парламентських виборів відповідно до демократичних стандартів вимагає від української влади й міжнародне співтовариство. Більше того, подальший розвиток відносин України з ЄС поставлений у пряму залежність від демократичності майбутніх виборів.
Однак у міру розгортання виборчого процесу дедалі більше експертів і політиків схиляються до думки, що вибори не будуть ані чесними, ані демократичними. Звичайні громадяни ще до початку виборів оцінили їх дуже скептично. Так, лише 3% опитаних вірять, що вибори будуть чесними та демократичними, ще 12% вважають, що вибори будуть такими «в основному». Натомість, на думку більшості (54%) громадян, вибори не будуть чесними та демократичними або «переважно» (27%), або «зовсім» (27%)1.
Такі прогнози є, на жаль, обґрунтованими й закономірними, оскільки для вільних, чесних і конкурентних виборів в Україні не створено об’єктивних передумов. Вільні, чесні, демократичні вибори ставляться під сумнів такими обставинами: фактичною концентрацією всієї державної влади в руках Президента та нівелюванням принципу поділу влади; відсутністю незалежного суду та політизацією правоохоронних органів; ангажованістю та залежністю багатьох провідних ЗМІ; істотним звуженням конституційних свобод і згортанням демократичних процесів; високим рівнем тіньової економіки та корумпованості державного апарату; недостатнім рівнем правової та політичної культури суб’єктів виборчого процесу.
Зазначені чинники, в поєднані з неналежною якістю виборчого закону та явною технологічною запрограмованістю багатьох його положень, створюють широкі можливості для неправомірного впливу на виборчий процес і спотворення реального волевиявлення громадян.
Водночас негативні наслідки цих чинників можна суттєво зменшити, й досвід парламентських виборів 2006 р. є тому підтвердженням. Для цього потрібно небагато: справжнє бажання влади провести вибори за стандартами, наближеними до міжнародних. Виявом такого бажання було б, по-перше, визначення у виборчому законі чесних «правил гри», по-друге, відмова від використання адміністративного ресурсу у виборчій кампанії.
Однак зміст закону та характер кампанії свідчать не лише про відсутність такого бажання, а навпаки — про прагнення влади провести вибори за власним сценарієм та отримати потрібний результат.
ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ВИБОРЧОГО ПРОЦЕСУ: ПОЗИЦІЇ ВЛАДИ
Нинішній виборчий процес має кілька особливостей, які свідчать, з одного боку, про його адміністративне спрямування в потрібне русло, з іншого — про створення видимості чесних, прозорих та демократичних виборів.
Перша особливість полягає в тому, що системні порушення виборчого закону мають витончений і, так би мовити, цивілізований характер. Їх «цивілізованість» забезпечена тим, що під них завчасно підведена законодавча основа, їх «узаконено». Так, сьогодні не потрібно силовим способом брати під контроль виборчі комісії, як це відбувалося 2004 року. Досить скористатися завбачливо закріпленою в законі технологією формування окружних і дільничних виборчих комісій. Проведене жеребкування щодо визначення складу виборчих комісій підтвердило дієвість і «результативність» цієї технології. Але формально все зроблено за законом, потрібний результат забезпечено «у правовий спосіб».
Друга особливість — це відсутність належного правового реагування на порушення виборчого закону. Суди після «вдало» проведеної судової реформи 2010 р. функціонують у заданому режимі, й їхні рішення у виборчих спорах практично завжди збігаються з інтересами влади. Будь-яких несподіванок від них ні у процесі виборчої кампанії, ні під час розгляду можливого оспорювання результатів виборів годі й очікувати. Привертає увагу незвична стриманість реагування прокуратури та інших правоохоронних органів на порушення виборчого законодавства. Це стосується не лише повідомлень про такі порушення, оприлюднених ЗМІ, але й офіційних звернень суб’єктів виборчого процесу. Так, про відсутність належної реакції правоохоронних органів на звернення ЦВК щодо масових змін виборцями місця голосування та інших порушень виборчого закону неодноразово заявляли представники цієї комісії.
Така «правоохоронна стриманість» може свідчити про штучне створення видимості законності виборчого процесу — щоб після виборів суспільству та міжнародній спільноті продемонструвати незначну статистику виборчих порушень, порівняно з попередніми виборами.
Третя особливість — запровадження відеоспостереження на виборчих дільницях у день голосування. Ініціатори цієї виборчої новели вбачають у ній лише позитиви, здатні забезпечити чесність і прозорість виборів.
Однак багато експертів дотримуються думки, що в такий спосіб створюється ілюзія прозорості виборів. Сумніви в ефективності такого заходу (як з точки зору запобігання порушенням, так і з точки зору невиправданості фінансових витрат) публічно висловило й керівництво ЦВК (зокрема її голова В.Шаповал та заступник голови А.Магера). Адже, по-перше, невідомо, який ефект (якість) матиме зображення, що передаватиметься з дільниць у режимі он-лайн, по-друге, незрозуміло, чому під такий режим не потрапляє підрахунок голосів, який є найбільш потенційно криміногенним етапом виборів і потребує найвищого ступеня громадського контролю.
З урахуванням особливостей функціонування політичної й правової систем України встановлення відеокамер і здійснення відеоспостереження на виборчих дільницях у день голосування може мати негативні наслідки як для виборчого процесу загалом, так і в частині забезпечення вільного волевиявлення громадян. Це може бути використано, зокрема для:
— залякування виборців тим, що про їхнє голосування дізнаються сторонні особи;
— маніпулювання відеозображенням процесу голосування, зокрема штучного створення ситуацій зникнення «з технічних причин» зображення на певних («потрібних») виборчих дільницях;
— вибіркового використання матеріалів відеоспостереження (в т.ч. відеозапису) з метою: визнання голосування на виборчій дільниці недійсним, вирішення питання про порушення кримінальної справи за фактами підроблення виборчих документів чи інших протиправних діянь;
— формування відповідної («потрібної») громадської думки про перебіг голосування та його результати.
Якими будуть ефективність цієї норми та результат її запровадження у виборчий процес — покаже день голосування та наступні за ним події. Тоді ж стане зрозумілою й справжня мета цього заходу.
Тим часом ставлення громадян до запровадження нововведення є неоднозначним. Лише близько половини (48%) опитаних вважають, що камери спостереження на виборчих дільницях встановлюватимуться для того, щоб запобігти порушенням. Майже третина (31%) переконана, що на цьому хтось «добре заробить». На думку 15% громадян це робиться, щоб залякати виборців, що про їхнє голосування дізнаються, ще 13% — уже впевнені в тому, що камери встановлюються для того, щоб знати, як хто проголосував.
Четвертою особливістю цих виборів є широкомасштабний підкуп виборців. Він став не лише важливою частиною виборчих кампаній партій та окремих кандидатів, але й складовою державної політики. Вітчизняна влада завжди намагалася всіляко «підгодувати» електорат напередодні чергових виборів. Але на цей раз вона підійшла до цього «особливо відповідально». Виборча кампанія дуже точно збіглася в часі з підвищенням пенсій, збільшенням соціальних виплат різним категоріям громадян, підвищенням соціальних стандартів, компенсацією втрачених заощаджень Ощадбанку, активною реалізацією державних проектів соціальної спрямованості та обіцянками нових соціальних програм, щедрою роздачею державних нагород. Особливого поширення набула практика безпрецедентних бюджетних вливань у певні округи під конкретних кандидатів. Самі ж кандидати як ніколи щедрі на «благодійність», яка в багатьох випадках має всі ознаки підкупу. Вірус продажності, яким давно і сильно вражений вищий прошарок вітчизняного політикуму, активно насаджується звичайному виборцю, який, як свідчать соціологічні дослідження, далеко не завжди володіє належним імунітетом від нього.
Те, що підкуп виборців став характерною рисою цих виборів і поширений практично у всіх регіонах України, відзначають у своїх проміжних звітах міжнародні спостерігачі (зокрема представники Канадської місії спостереження — Mission Canada). Небувалий розмах цього явища також констатують «старожили» ЦВК, які провели не одні парламентські й президентські вибори.
ШАНСИ ДЕМОКРАТИЧНИХ СИЛ
Попри зазначені обставини, все ж залишаються можливості вплинути на перебіг виборчого процесу, забезпечити хоча б відносний рівень його демократичності й чесності. Такі можливості пов’язані з позицією суб’єктів виборчого процесу, які кровно зацікавлені у вільних і чесних виборах, — демократичної опозиції й виборців.
Звичайно, арсенал заходів опозиційних сил не можна порівняти з можливостями влади, але за правильного його використання він може бути досить ефективним. До таких заходів належать, зокрема, такі:
Припинення взаємопоборювання в одномандатних округах. На фінішну пряму має виходити лише той із кандидатів опозиційних (демократичних) сил, який сьогодні має найбільші шанси на перемогу. Всі інші мають поступитися йому, не припиняючи роботу в окрузі та використовуючи свій потенціал як для підтримки колеги по демократичному блоку, так і для збільшення числа прихильників своєї партії. Адже, якщо не помиляюся, саме так на початку виборчої кампанії обіцяли вчинити лідери ВО «Батьківщина», УДАРу та ВО «Свобода» в тих округах, де їм заздалегідь не вдалося узгодити єдиного кандидата. Тепер настав час діяти. Чи, як сказано в передвиборному гаслі однієї з цих політичних сил, «Настав час удару!» — головне, щоб за вказаної ситуації не вдарити по своїх.
Безперечно, таке рішення в більшості випадків буде складним, нерідко — дуже складним. Одна справа — задекларувати принцип, зовсім інша — його дотриматися. Отже, таке рішення потребує від його суб’єктів політичної зрілості (здатності піднятися над партійним та особистим) та щирого усвідомлення громадянської відповідальності.
Більше того, у деяких округах потрібно йти далі — забезпечувати солідарну підтримку кандидатів-самовисуванців, які є явними лідерами виборчих перегонів. Ідеться про тих кандидатів, які сповідують демократичні цінності та будуть відстоювати їх у парламенті. З якихось причин вони не «вписалися» в партійні розклади й пішли на вибори шляхом самовисування. Але цей «недолік» не має стати перешкодою для підтримки їх з боку партій, які іменують себе демократичними.
Від рішення про підтримку єдиного кандидата залежить доля не одного десятка депутатських мандатів, які можуть виявитися визначальними для політичної структури майбутнього парламенту і спрямованості його діяльності.
Об’єднання зусиль у протидії виборчим порушенням. Очевидним є те, що системним порушенням має бути вироблена системна протидія. Наразі реагування на такі порушення мають хаотичний характер, що не може бути ефективним.
Це досить просто зробити, забезпечивши відповідну координацію на рівні партійних виборчих штабів та окремих кандидатів у депутати. Потрібно лише розуміння партійними лідерами важливості спільних зусиль у цьому напрямі та бажання ці зусилля докласти.
Максимально повна фіксація виборчих порушень (особливо — проявів адмінресурсу) та їх широке оприлюднення. На це має спрямовуватися робота всіх задіяних у виборчій кампанії сил, головним чином — юридичних служб. Тільки повна фіксація порушень та їх оприлюднення можуть за нинішніх умов хоча б деякою мірою їх нейтралізувати.
Саме завдяки широкому висвітленню у ЗМІ було припинено масовий «виборчий туризм», який набирав обертів і вже встиг проявити себе, зокрема, у виборчих округах № 95 (м. Ірпінь), № 212, 221, 222 (Дарницький, Печерський та Солом’янський райони Києва). Саме через широкий суспільний і міжнародний резонанс цього «ноу-хау» влада змушена була спочатку публічно заявити про те, що штучну «міграцію» виборців буде зупинено, а потім вжити відповідних заходів до її припинення (ухвалення ЦВК постанови від 22 вересня 2012 р.).
Мотиви швидких і дієвих «антитуристичних» дій влади зрозумілі: репутаційні (передусім — у міжнародному плані) та електоральні втрати від такого «виборчого туризму» є значно більшими, ніж доля, хай і потрібних, але лише кількох своїх кандидатів. Тим більше, що допомогти їм можна буде і в інший спосіб.
Ініціювання правового реагування на порушення виборчого закону. Суб’єкти виборчого процесу (партії, кандидати в депутати, виборці) можуть звертатися з приводу порушення їхніх виборчих прав до суду, правоохоронних органів, виборчих комісій. Зрозуміло, що політична залежність адресатів таких звернень не дає підстав для великих сподівань на справедливий їх розгляд та адекватне правове рішення. Однак навіть сам факт таких звернень із констатацією зафіксованих належним чином порушень має позитивний вплив на виборчий процес.
Окреме місце належить зверненням народних депутатів України, більшість із яких сьогодні є кандидатами в депутати. Орган чи посадова особа, яким адресовані такі звернення, зобов’язані їх розглянути протягом 10 днів з моменту одержання та надати письмову відповідь. За правильного використання депутатське звернення може бути дуже ефективним засобом протидії зловживанням на виборах.
У поєднанні ці та інші заходи можуть якщо не переломити змодельований владою перебіг виборчого процесу, то щонайменше істотно його відкоригувати, не дати йому можливості на завершальній стадії піти найгіршим шляхом.
Однак найпотужнішим заходом, здатним нейтралізувати будь-які брудні виборчі технології, є позиція виборців. Вона охоплює три головні моменти. По-перше — обов’язково взяти участь у виборах і проголосувати. Таким чином не лише забезпечується максимально представницький характер майбутньої влади, а й мінімізуються можливості «крадіжки» голосів чи іншого їхнього неправомірного використання.
По-друге, попри всю спокусу, відмовитися від примітивного продажу того, що взагалі не продається, — свого голосу. Треба чітко усвідомити, що такий продаж — це дешевий продаж себе в політичне рабство щонайменше на п’ять років. Потрібно перестати «голосувати серцем», яке в такому політичному процесі, як вибори, є далеко не кращим порадником. Необхідно «проголосувати розумом», виходячи з раціональної оцінки суспільно-політичної ситуації. Насправді вибір, хоч і невеликий, але є. Правильний вибір дозволить щонайменше зупинити сповзання України у прірву, її відхід від права й демократії. Він дає шанс кожному зокрема і країні загалом. Натомість неправильний вибір позбавляє такого шансу.
По-третє, така позиція вимагає небайдужості й громадської активності, зокрема в частині реагування на виборчі порушення та захисту результатів волевиявлення. У нинішніх умовах дуже ефективною може бути реалізація громадянами конституційного права на мирні збори, мітинги, демонстрації. Вони є проявом сили права, чітким та однозначним нагадуванням владі, хто є її джерелом, від кого вона залежить і кому має служити. Такого роду суспільні сигнали будь-яка влада змушена сприймати серйозно і прислухатися до них.
Таким чином, навіть за наявної ситуації в Україні є реальні можливості для забезпечення нормального виборчого процесу, вільного волевиявлення громадян і захисту результатів виборів. Їх просто потрібно ефективно використати. Кожному — відповідно до його статусу й повноважень.
1 У статті наводяться результати соціологічних опитувань, проведених Центром ім. Разумкова спільно з Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва з 31 травня по 6 червня та з 10 по 15 серпня 2012 р. в усіх регіонах України. Опитано по 2009 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки обох опитувань не перевищує 2,3%.
