Час від часу повідомлення в ЗМІ про стан дитячих будинків та шкіл-інтернатів для дітей з різними вадами здоров'я змушують представників влади, крім публічного реагування, ще й розробляти всілякі плани щодо покращання змальованої журналістом ситуації. У цих планах передбачаються заходи від повної ліквідації дитячих будинків до створення дитячих будинків сімейного типу.
Відомо, що чинним законодавством України дозволено всиновлювати чи удочеряти дітей, які позбавлені батьківської опіки й перебувають у державних дитячих будинках та школах-інтернатах, із дотриманням встановленої процедури. Так, Сімейний кодекс України визначає, що усиновленням є прийняття всиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду й має провадитись у найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.
Закон, визначаючи порядок усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, зазначає, що ця процедура має відбуватись на загальних підставах, якщо дитина перебуває не менш як один рік на обліку в Центрі усиновлення дітей. Щоправда, передбачені й винятки із загального правила: якщо дитина страждає на хворобу, яка внесена до спеціального переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України, то усиновлення може здійснюватись і до закінчення цього терміну.
Далі — більше. Дитина може бути усиновлена іноземцем, якщо протягом одного року з моменту взяття її на облік не виявилося громадянина України, який бажав би її всиновити або взяти під опіку чи піклування до себе в сім'ю. На сьогодні, за словами міністра у справах сім'ї, молоді та спорту України Ю. Павленка, такими бажаючими в Україні є майже кожна п'ята сім'я, яка готова за підтримки держави взяти на виховання дітей, обділених батьківською турботою.
Але значно більшу зацікавленість у всиновленні українських дітей виявляють заможні громадяни Західної Європи та американського континенту. І в цьому випадку закон визначає переважне право іноземців лише в разі, коли вони є родичами дитини або громадянами держави, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги, гарантування прав дитини, рівних із визначеними українським законодавством. У всіх вищезазначених випадках за усиновленою дитиною зберігається громадянство України до досягнення нею 18 років.
І все начебто нормально. Адже якщо ставити за мету піклування про наших дітей, то їм, звичайно, краще буде в сім'ї, навіть іноземній, аніж в обшарпаному дитбудинку. Однак усе частіше ми чуємо та читаємо гучні викриття журналістських розслідувань, у результаті яких з'ясовувались факти незаконної торгівлі дітьми, в тому числі й з вадами здоров'я.
В одному зі звернень до заступника голови комітету Верховної Ради України IV скликання й нинішнього народного депутата України Григорія Омельченка мешканка м. Умані Черкаської області Оксана Коркіяйнен зазначила конкретно дії й рішення посадових і службових осіб органів державної влади в Україні стосовно усиновлення дітей іноземцями. Так, 19 вересня 2005 року першим заступником прокурора Черкаської області В.П. Комарчуком була порушена кримінальна справа відносно директора Уманського дитячого будинку для дітей дошкільного віку компенсуючого типу В.Г. Майданюк по факту незаконних дій з використанням службового становища щодо всиновлення (вдочеріння) малолітніх дітей за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.169 Кримінального кодексу України. За цією статтею кримінального закону передбачена відповідальність за вчинення незаконних дій щодо всиновлення (вдочеріння): винний карається штрафом від 50 до 120 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років. Якщо ж такі дії вчинені щодо кількох дітей повторно та за попередньою змовою групою осіб з використанням службового становища або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, то закон уже передбачає позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.
Отже, відповідальність за незаконні дії передбачена. Та чи застосовується ця стаття правоохоронними органами України?
Цей факт відомий і посадовим особам Генеральної прокуратури України, які у відповідь на запит громадянки Коркіяйнен сповістили, що «викладені у ваших зверненнях факти порушень знайшли своє підтвердження... директора дитячого будинку В.Г. Майданюк 23.11.2004 притягнуто до дисциплінарної відповідальності...».
Тобто чиновник найвищої наглядової інституції України, свідомо чи з необачності, наголошує на тому, що рік тому ця посадова особа була притягнута до дисциплінарної відповідальності. Але не сповіщає про те, чи підтверджуються Генпрокуратурою серед тих порушень факти посередницької діяльності або інших незаконних дій директора дитячого будинку щодо всиновлення (вдочеріння).
Далі у відповіді зазначено, що прокуратурою Черкаської області за незаконні дії щодо всиновлення утриманців дитячого будинку іноземними громадянами відносно В.Г. Майданюк порушено кримінальну справу.
Процесуальний закон (КПК України) для порушення чи відмови в порушенні кримінальної справи відводить 3 (три) дні! Але якщо для перевірки викладених у повідомленні про злочин відомостей потрібно більше часу, то закон трохи розширює часові рамки — до десяти днів і не більше.
Чому впродовж восьми місяців особа, проти якої за ознаками злочину порушена кримінальна справа, продовжує виконувати обов'язки керівника-вихователя? Чи, може, повідомлення не містило достатніх даних про вчинення злочину?
Тоді незрозуміло: чи-то перший заступник прокурора Черкаської області В.П. Комарчук безпідставно порушив кримінальну справу, чи-то дійсно брат і сестра О.В. Бричук та Ю.В. Бричук були всиновлені громадянами Іспанії та Канади на законних підставах, і гр. В.Г. Майданюк при підготовці документів на всиновлення не зазначала, що діти не усвідомлювали «родинних зв'язків між собою»?
Оскільки справа не передана до суду, директор дитячого будинку В.Г. Майданюк відбулась дисциплінарним стягненням, брат і сестра Бричуки, всупереч закону, роз'єднані й вивезені за межі України, то, таким чином, уже в діях посадових осіб прокуратури Черкаської області та Генеральної прокуратури вбачаються ознаки злочину — службової недбалості.
Хто має відповісти за роз'єднання дітей? Хто має відповісти за зволікання з розслідуванням кримінальної справи? І чи настане, взагалі, законна відповідальність особи, якій держава довірила долі дітей з особливими вадами?
Конституція України, визначивши людину, її життя й здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, зобов'язала державу в особі органів влади та чисельного апарату чиновників відповідати перед людиною за свою діяльність. Та тільки хто ж сьогодні представляє державу? Директор дитячого будинку, прокурор району, області, Генеральної прокуратури чи... громадянка України Оксана Коркіяйнен?
Очевидно одне: без громадського контролю за діями всіх органів державної влади в Україні, їхніх посадових і службових осіб не збудувати правову державу з верховенством права, про що так часто говорить Президент України Віктор Ющенко.
