В Україні на сьогодні не відомі випадки судових позовів з приводу існування політичної цензури в державi. Це підтвердив «Дню» міністр юстиції України Олександр Лавринович. Тема свободи слова зараз вже набула характеру політичного слогану і, схоже, стала одним з лозунгів майбутньої президентської кампанії. Але з правової точки зору проблема є, як мінімум, неоднозначною. Незалежний журналіст Андрій Шевченко, відповідаючи на запитання «Дня», чи подав би він судовий позов з цього приводу, сказав, що «треба дивитися конкретно по статтях Кримінального кодексу і шукати таку можливість». «Наскільки мені відомо, такої статті немає у Кримінальному кодексі...» — додав А. Шевченко. (Він, до речі, входив до складу групи українських журналістів, які нещодавно у Страсбурзі ініціювали внесення поправок до висновків ПАРЄ стосовно ситуації зі свободою слова в Україні). «День» звернувся до Олександра ЛАВРИНОВИЧА iз запитанням, чому все ж таки немає спроб вирішити проблему через суд.
— У жодному нормативному акті України ви не знайдете такої норми, як запровадження політичної цензури. Звичайно, що таких позовів не було і ніколи не буде в Україні, — наголосив міністр. — В Україні практично немає видань, про які можна сказати, що вони не працюють на певні політичні сили. Що, з моєї, дуже суб’єктивної, точки зору, сильно понижує статус цих видань, як інформаційних. І якщо хтось розповідає, що ми в Україні далеко зайшли в плані політичної цензури, то я хотів би побачити тих журналістів, які назвуть прізвище людини, яка вимагала від них щось робити або не робити, а вони відмовились і пішли з роботи. Я знаю приклади, коли про це з журналістами говорили ті, хто укладав з ними трудовий контракт. Але тут треба розрiзняти поняття цензури та редакційної політики. Тому, якщо ми будемо говорити про можливі юридичні аспекти цієї справи, то їх просто не існує. Зрозуміло, що не всі люди мають внутрішні потенції, щоб чинити спротив, тому вони сліпо виконують завдання, хоча і вважають це неправильним. І коли з’являються додаткові умови, то журналiсти перестають це робити і говорять про тиск та цензуру. Але не думаю, що є хоч один журналіст, який би міг сказати, що при цьому у нього не було вибору. При тому діапазоні ЗМІ, який існує сьогодні, кожний журналіст може реалізувати свої симпатії. Хоча тим, хто хоче працювати без жодних симпатій, складніше знайти, де б це можна було зробити. Тобто це — складнощі професії, а ніякою мірою не юридичні обмеження. Там, де є політична цензура, як це було у Радянському Союзі, її зазвичай просто не ховають — у цьому немає жодних потреб. А все інше — це є просто змагання фінансово-політичних груп за вплив на свідомість громадян, для чого використовується праця журналіста.
КОМЕНТАРІ
Ігор ЛУБЧЕНКО, голова Національної спілки журналістів України:
— Наскільки мені відомо, подібних позовів немає, як і немає позовів про те, що журналістам чинять перешкоду у професійній діяльності. На мою думку, це відбувається тому, що журналісти не звикли відстоювати свої права у судах, не готові до цього психологічно і часто вважають, що буде краще, якщо вони напишуть про це в газеті. Я вважаю, що це неправильно. Треба вміти відстоювати права згідно з чинними правилами. Небажання дійти до деталей — це вада нашої журналістики взагалі. Складається враження, що багато хто з наших журналістів як пішов на мітинг у 80-х, так і досі не може з нього вернутися. Замість того, щоб детально вивчити конфлікт і з фактами на руках довести свою правоту, вони надають перевагу розмовам взагалі. Тому, вважаю, нашій Спілці треба постійно розповідати своїм членам, як захищати свої права.
Хочу нагадати, що напередодні 2003-го ми з головою Верховного Суду України Василем Маляренко домовилися про проведення аналізу і направлення роз’яснення за його результатами на місця. Маляренко наголосив, що у цьому аналізі особливо буде зроблено акцент на моральній відповідальності. Бо, як виявляється, моральна відповідальність при розгляді кримінальних справ (якщо говорити про суми відшкодування) — на кілька порядків нижча, ніж у цивільних справах.
Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, директор компанії «Медіадім»:
— Мені особисто такі факти невідомі. Закон чітко визначає цензуру як втручання державних органів у роботу ЗМІ. Де у нас найчастіше можна зіткнутися з втручанням державних органів, так це у державних ЗМІ. У жодній з європейських країн державних ЗМІ немає. Є публічні ЗМІ, які так само незалежні від держави, як і комерційні. У нас тут суперечливе законодавство, тому що державні чиновники кажуть: у нас є своє телебачення, своє радіо, чому ми не можемо на них впливати, якщо це є наша власність. Тому сказати, цензура це чи ні — дуже складно. Що стосується комерційних ЗМІ, то вплив на них певних партій, політичних та фінансових груп, на жаль, теж фактично закріплений нашим законодавством. Оскільки ці фінансові та політичні групи залежать від держави або від державних чиновників, впливають на державу, і весь цей свій вплив партії і групи розповсюджують через ЗМІ — це, звичайно, неправильно, але це не є цензурою. Просто у нашому суспільстві не створені рівні й прозорі умови конкуренції. Відсутність цих умов породжена перш за все корупцією. Оскільки це стосується політики, економіки, то це стосується тих ЗМІ, які є частиною такого неправильно побудованого суспільства. Щоб вилікувати державу і систему стосунків в ній, треба перш за все зробити чіткий перерозподіл влади між її гілками, захистити громадський сектор (ЗМІ перш за все), не допустити монопольного впливу партій, груп на ЗМІ, і тільки після цього ми можемо говорити про те, щоб не було цензури у тому розумінні, в якому ми про це говоримо. Але наші політики, коли говорять про цензуру, мають на увазі не цензуру, а загалом свободу слова. Свобода слова у нас дійсно обмежена через те, що ЗМІ, які мають найбільший доступ до населення, так чи інакше монополізовані певними групами. Тому свобода слова обмежена: ці групи не допускають до широкої аудиторії інші групи. Але не можна також говорити, що її немає, тому що ці інші групи можуть створювати і створюють ЗМІ, особливо в регіонах — і вони там є впливовими. Тому говорити про відсутність свободи слова в державі не можна. Можна говорити про недостатній її розвиток або певні обмеження у деяких сферах.
