Громадянин формується зі шкільної лави. Це засвідчила чергова сесія «Парламенту дітей міста Києва», яка відбулася днями у Києві, де молодь з багатьох регіонів України вирішувала зовсім недитячі питання.
Про те, що таке «дитячий парламент» і чим він цікавий старшокласникам, розповіли «Дню» самі учасники форуму. У своїх розповідях вони особливо підкреслювали, що ця організація, передусім, громадська, хоча у юних «парламентаріїв» є й свої політичні пристрасті. «Дитячий парламент» — це передусім відмінна школа самоврядування, де вирішуються питання дозвілля, екології, права й освіти.
Такі форми об’єднання дітей існують вже в багатьох містах і районах країни і підтримуються місцевими органами влади. Молоді політики успішно освоюють міжнародний досвід, налагоджуючи співпрацю зі своїми ровесниками з Росії, Канади та Білорусі.
Про те, що рухає підлітком при виборі подібного виду громадської діяльності, «День» попросив розповісти молодого парламентарія з Дніпропетровська Володимира Гризодуба. «На якомусь етапі підлітку стає тісно в трикутнику «школа- дім-секція», — говорить школяр. — Цей трикутник дає лише досвід накопичення. А хочеться вже віддавати й творити. Крім того, школа дитячого парламентаризму дає прекрасне психологічне загартування і базу для виховання рис лідера. Ми приходимо в «малу» політику, щоб виявити себе надалі у «великій».
«Ми абсолютно нове покоління, — говорить Володимир. — І те, що відбувається в дорослих, весь цей чорний піар, якого на цих виборах було дуже багато, нам не дуже подобається. Сподіваюся, коли ми прийдемо до великої політики, його там не буде взагалі».
Але від політичних пристрастей не застраховані навіть юні парламентарії. Що й продемонстрував «круглий стіл», який закривав форум. Поки розглядалися питання, які дійсно об’єднують суспільство (боротьба зі СНІДОМ, здоровий спосіб життя, екологічна безпека), все було спокійно. Абсолютно недитячий «вибух» стався, коли було підняте питання про надання російській мові статусу другої державної. Щойно представн ики молодіжного Блоку Литвина лише допустили можливість проведення мовного референдуму, молодий політикум закипів і зала відразу ж розділилася. Головний аргумент захисників референдуму полягав у тому, що, так, мовляв, у нас історично склалося, що половина населення говорить російською. Це викликало бурхливу реакцію україномовної аудиторії, яка вимагала спочатку відновлення історичної справедливості, а потім і зміни ситуації, що склалася, в якій захисту і розвитку вимагає якраз українська мова.
Цей приклад ще раз показав, що питанню мови дійсно час дати спокій, якщо воно розколює навіть дітей. А деяким великим політикам слід би давно вже зрозуміти, розв’язання яких проблем дійсно об’єднує Україну, а яких — роз’єднує. І якщо не вистачає свого досвіду, звернутися за цим досвідом до дітей.
