Не виключено, що скоро епіцентр політичної активності України переміститься в регіони. Глава президентської адміністрації Володимир Литвін на зустрічі з представниками регіональної преси зазначив, що червневі довибори до Верховної Ради і заплановані на той же час вибори міських голів деяких обласних центрів стануть одним з основних чинників, що визначають політичну ситуацію в країні. (Висунення кандидатів проводитиметься з 5 по 22 травня. — Ред. )
Незважаючи на те, що вибори пройдуть всього в 10 одномандатних округах, політичний і інформаційний ажіотаж, що виник навколо них, вражає вже зараз. Більшість експертів схильні вважати, що його може викликати як мінімум два моменти.
По-перше, це кількісний аспект. Незважаючи на те, що парламентська більшість все- таки організувалася, її внутрішня цілісність, як і похідна від цього — подальша перспектива — продовжує перебувати під великим знаком запитання. Хиткість еклектичного парламентського конструкту робить його заложником інтересів окремих складових: погрози виходу з більшості час від часу чути з боку лідерів різних фракцій і груп. У ситуації, коли перманентно виникає можливість відколу від парламентської більшості однієї-двох фракцій, на вагу золота починає цінуватися кожен депутатський мандат.
По-друге, не можна скидати з рахунків якісну сторону проблеми. Внаслідок певних обставин у політичному полі України є ряд найвпливовіших політиків, що не мають депутатських мандатів. Йдеться, передусім, про великих господарників, екс-чиновників і представників регіональних еліт, здатних спробувати продовжити свою політичну кар’єру в рамках Верховної Ради. Саме калібр персонального складу потенційних учасників виборчого забігу привносить особливу інтригу.
На підтвердження цього, в парламентських кулуарах вже зараз активно обговорюється, хто з «колишніх», куди і в якому окрузі обиратиметься. Відмашку офіційному «зайняттю» округів, як відомо, дав керівник Львівської облорганізації «Демократичного союзу» Орест Красівський, який ще на прес-конференції, що відбулася 20 березня, заявив про можливість висунення в Галицькому виборчому окрузі свого однопартійця, екс-міністра інформації Зіновія Кулика.
Незважаючи на те, що в тому ж окрузі № 115 розраховує поборотися екс-віце-спікер Верховної Ради Віктор Мусіяка, у Львові шанси обратися у пана Кулика досить-таки пристойні. Як-не-як його підтримає й обласна влада (переважно аграрна за своєю партійною приналежністю) і багато які з центральних ЗМІ. Спробують посприяти йому й місцеві організації ЛПУ і СДПУ(о). Не виключено допомогу і з боку мера — Василя Куйбіди, який до думки центру завжди прислухався.
Однак тут не все так просто: давній рухівець Куйбіда повинен буде рахуватися з думкою партії і її електорату. На думку багатьох спостерігачів найбільш реальною кандидатурою від НРУ є син В’ячеслава Чорновола — Тарас. Наявність такого прізвища і опора на могутній правий блок (НРУ-КУН-ПРП), що має найбільшу кількість шанувальників у місті, могли б зробити Тараса Чорновола однією з фаворитів кампанії. Тим більше, що раніше в цьому окрузі обирався член НРУ Роман Шмідт. Однак, традиційна для правих неузгодженість дій цілком імовірно може послабити його позиції. За однією з версій, до виборів посилено готується Андрій Садовий — директор фонду розвитку Львівщини, лідер фракції ПРП, в міській раді. Будучи одним із спонсорів ПРП, пан Садовий настроєний вельми рішуче, як говорять у місті, в перспективі його амбіції можуть поширитися на крісло міського голови.
Висунення від одного виборчого блоку відразу декількох кандидатів може послабити їх шанси на перемогу не так організаційно (ресурсна база у Т.Чорновола і А. Садового, судячи з усього, не перетинається), як іміджево — крах чергового міфу про об’єднання правих сил може зіграти проти тих, хто його створив. Благо, що від прямої участі у виборах у цьому окрузі поки що відмовляється КУН. Сили націоналістів, швидше за все, буде кинуто в Тернопільську область, де в зв’язку з призначенням Івана Драча на посаду голови Держкомітету з інформаційної політики звільнився 167 виборчий округ.
Як відомо, 1998 року І. Драчеві вдалося випередити активіста КУНу Сергія Жижка лише на 0,5% голосів. Позбавившись головного суперника, Жижко може розраховувати на успіх, тим більше, що «бронзовий» призер цього округу — глава Чортківської райради Мирончук відстав від цього дуету більш ніж удвічі. Порушити ці райдужні плани може втручання могутнього (в фінансово-організаційному розумінні) екс-керівника НАК «Нафтогаз» Ігоря Бакая. Уміння перемагати з великим рахунком він вже демонстрував у Київській області, б’ючись за мандат до свого переходу в систему виконавчої влади.
У той же час, не виключено, що Бакай може виявити цікавість і до іншого округу — №64, що в Житомирі. Цей округ, той, що звільнився після переходу на постійну роботу в уряд Юрія Єханурова, відомий щільністю результатів основних претендентів. На парламентських виборах відразу чотири кандидати набрали голоси в діапазоні від 11 до 17%. Серед них редактори двох обласних газет — член «Руху» Васильчук («Віче») і Яцкевич («Эхо»). Знов може спробувати поборотися за мандат у цьому окрузі і президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко.
Не менш цікавим для більшості політологів є й політична перспектива іншого «відставника» — Валерія Пустовойтенка. Незважаючи на те, що останнім часом Валерія Павловича, з чуток, посилено «сватають» на посаду керівника безхозного «Нафтогазу», поки що зберігається деяка невизначеність у його подальшому політичному майбутньому. І місце лідера «правлячої» парламентської фракції (Плющ, як-не-як, також член НДП) може виявитися гідним виходом.
З іншого боку, отримання мандата — справа не така вже й проста. Ім’я екс-прем’єра, що керував економікою країни в роки кризи навряд чи викликатиме радісне збудження у виборців. У зв’язку з цим правильний вибір округу має не менше значення аніж інші атрибути виборчих технологій. За останньою інформацією з кіл, близьких до керівництва НДП, пан Пустовойтенко може піти по 143 округу, що на Одещині. Якщо це дійсно так, то даний вибір можна пояснити — член НДП Сергій Гриневецький, що набрав тут аж 44% голосів, є главою Одеської обласної адміністрації.
Але довибори в парламент є лише одним із аспектів пристрастей, що розпалюються в регіонах. Ще більшого жару обіцяють додати вибори міських голів у Миколаєві, Запоріжжі та Вінниці. Лише в столиці суднобудівників їх призначено в зв’язку з неполітичними подіями (мер міста — Микола Олійник помер у лютому цього року). У двох же інших випадках причиною перевиборів стала запекла політична боротьба регіональних еліт. І якщо в Запоріжжі екс- мер капітулював після того, як програв затяжну сутичку з обласними силовиками, то вінничанин Дмитро Дворкіс, котрий вражав політологів своїм умінням балансувати на стикові інтересів різних, часом протилежних сил, виявився жертвою власних політичних комбінацій. Залишаючись протягом двох років одночасно і мером Вінниці, і народним депутатом, він ухитрився не лише змінити партквиток «Громади» на членство в СДПУ(о) та створити фракцію «Відродження регіонів» в облраді, але й покерувати областю в період президентських виборів.
Очікується, що боротьба за крісла міських голів буде ще жорсткішою, аніж за депутатські мандати. Враховуючи наближення парламентських виборів саме на регіони проектуватиметься увага найбільш впливових політичних угруповань. Регіонально-владна складова в технологічному плані є однією з найбільш значущих при проведенні загальнонаціональних політичних акцій (референдумів, виборів і под.). Таким чином, контроль за місцевими органами влади для центральних політичних структур набуває стратегічного значення. Можливо, це є одним із пояснень того, що лідери СДПУ(о) спробують зберегти за собою контроль над Вінницею. Як одного з фаворитів виборчої кампанії в цьому місті розглядається кандидатура заступника Дворкіса, об’єднаного соціал-демократа Бориса Ваховського.
Існує також ще один нюанс, на який варто звернути увагу. Багато які політичні партії, повіривши в безповоротність дострокових парламентських виборів, привели до стану бойової готовності свій виборчий ресурс. Деякі його навіть поспішили запустити в діло. Крім того, наступні парламентські вибори пройдуть при набагато більш серйозній конкуренції, що, безперечно спокушатиме багато політичних угруповань відпрацювати заготовані виборчі прийоми за «бойових» умов вже найближчим часом.
