Відбувся перший тур виборів президента України. Загалом як голосування, так і підбиття його результатів пройшло у доволі спокійній обстановці, яка різко контрастувала із песимістичними прогнозами. Попри численні порушення, пов’язані насамперед із технічною неготовністю виборчих дільниць, жахливим станом підготовки списків виборців тощо, не було зафіксовано масових фальсифікацій, які б могли суттєво вплинути на результати народного волевиявлення. Усі основні політичні сили продемонстрували розуміння реальної загрози дестабілізації політичної ситуації. Особливе значення для майбутнього матиме надзвичайно складне й відповідальне рішення лідера опозиції щодо скасування масових акцій у ніч виборів на майдані перед Центрвиборчкомом. Не менш важливим і позитивним виглядає й виявлена владою, й у першу чергу правоохоронними органами, витримка та спроможність не піддаватися на можливі провокації. Саме політична зрілість, виявлена як фаворитами президентських перегонів, так і їхніми командами загалом, стала основним позитивним результатом першого туру виборів.
Дані всіх без винятку exit- polls і оголошені ЦВК попередні підсумки голосування виборців 31 жовтня 2004 року засвідчили, що і В.Ющенко, і В.Янукович користуються приблизно однаковою підтримкою населення на рівні близько 40% виборців, які взяли участь у голосуванні. На відміну від президентських виборів 1994 і 1999 років, третій за електоральною підтримкою кандидат, а ним нині виявився лідер СПУ О.Мороз, не набрав і 6% голосів. Таким чином, вже перший тур виборів продемонстрував безпрецедентну концентрацію електорату навколо фаворитів виборчих перегонів, яка зазвичай характерна лише для другого туру виборів. Обидва переможці для мобілізації виборців використали переважну частину своїх основних козирів. Зокрема, і В.Ющенко, і В.Янукович уже в вересні- жовтні запропонували створення широкої коаліції «народної довіри» — інструмент, який зазвичай використовують виключно в другому турі. Таким чином, 21 листопада фактично йтиметься про повторний другий тур із усіма відповідними наслідками.
На цих виборах ліві кандидати зазнали найбільшої поразки за новітню історію України. Сумарний результат О.Мороза, П.Симоненка і Н.Вітренко не дотягнув і до 12%. Проте такі дані жодним чином не свідчать про остаточний занепад соціалістичних і комуністичних ідей в Україні. Йдеться, з одного боку, про майже повну вичерпаність ресурсів моделі пострадянських ностальгічних лівих. Таким чином, слід очікувати на активізацію процесів трансформації руху українських прихильників великої ідеї соціальної справедливості. Усвідомленню необхідності перетворень керівництвом провідної лівої партії України — КПУ — сприятиме й те, що лідер СПУ випередив першого секретаря Компартії, хоча й лише на символічні 0,5%.
З другого боку, поразка лівих продемонструвала переважно неідеологічний характер президентських виборів 2004 року. Побудова кампанії на зіткненні політичних міфів «надії» та «стабільності», уособлених основними кандидатами, суттєвим чином нівелювала всі інші чинники електорального вибору, такі важливі за інших умов. Активізація найдавніших бінарних архетипів суспільної свідомості, яка була здійснена в цій кампанії, визначила надто високу вагу ірраціональних чинників у процесі прийняття виборцем свого остаточного рішення.
Одним із наслідків такого сценарію перегонів стала штучна активізація історичних соціокультурних відмінностей між регіонами України. Результати недільного голосування яскраво засвідчили: якщо В.Ющенко здобув беззаперечну перемогу на Заході та в Центрі України, то на Півдні та Сході виборці не менш активно підтримали В.Януковича. За цих умов використання мовних, етнонаціональних, релігійних та інших подібних чинників у кампанії потребує надто високої обережності й відповідальності. Причому при побудові стратегії й тактики дій двох успішних прем’єрів на три перші листопадові тижні слід враховувати надзвичайно високу активність зовнішніх сил, спрямовану на поглиблення регіональних, насамперед соціокультурних протиріч у нашій державі.
Іншим наслідком міфологічного сценарію кампанії стала її надзвичайно висока конфліктність. Усім відомо, що Добро та Зло не можуть домовитися в принципі. Загалом не заперечуючи цю аксіому, нагадаємо про іншу незаперечну політичну істину: самому повірити у створені власноруч міфи та почати сприймати світ через їхню призму — одна із найбільших загроз для політика. Водночас чи не основною ознакою відповідальних політичних еліт визнається спроможність до компромісу заради майбутнього країни, а отже, і власного.
Визнаючи складність досягнення публічних домовленостей між турами виборів, вважаємо, однак, що найближчі три тижні повинні бути використані не лише для вирішення короткострокових завдань передвиборної боротьби, а й для проведення переговорів щодо знаходження взаємоприйнятних домовленостей. Такий компроміс може бути легалізований після виборів через процедуру створення коаліційного уряду національної довіри. Не слід також остаточно відкидати й можливості швидкого ухвалення конституційної реформи або її паліативу у вигляді комплексу законів «Про Кабінет Міністрів України», «Про Президента України», «Про Верховну Раду України».
Основним змістом нинішнього політичного порядку денного повинно стати досягнення реального пакту еліт щодо найближчих 1,5 року, тобто періоду до парламентських виборів 2006 року. До основних завдань такого пакту слід віднести забезпечення керованості суспільно-політичними процесами в Україні, підтримання позитивних тенденцій у соціально-економічній сфері, реалізацію стратегії європейського вибору та спрямованих на це життєво необхідних для успішного розвитку кардинальних реформ. Насамперед йдеться про здійснення судової реформи, тобто запровадження надійних і ефективних механізмів забезпечення прав і свобод людини та громадянина, гарантоване незалежним судочинством. По-друге, необхідно нарешті врегулювати відносини в політичній сфері, здійснивши до березня 2006 року необхідну політичну реформу. По-третє, необхідно сформулювати державну політику щодо великого національного бізнесу, передбачивши механізми регулювання його впливу на політичні процеси в країні. По-четверте, необхідно провести кардинальну адміністративну й адміністративно-територіальну реформу, спрямовану на формування відповідальної бюрократії як системного державного чинника. І, нарешті, по-п’яте, глибокої реформи потребує сфера національної безпеки, а саме збройні сили, правоохоронні органи та спецслужби.
У таборах обох переможців першого туру наявні потужні «партії війни», які вважають можливим та доцільним реалізацію формули «переможець отримує все». Але результати голосування 31 жовтня 2004 року переконливо свідчать: альтернативою пакту еліт буде безкомпромісне політичне зіткнення приблизно рівних за силою противників, наслідком якого може стати не лише самознищення політичного класу, а й загроза благополуччю та навіть життю для широких верств населення України. Переможців у такому конфлікті в Україні не буде, хіба що зовні...
Розсудливі політики, які складають переважну більшість як у коаліції «Сила народу», так і в таборі «єдиного кандидата», повинні переступити через амбіції. Політична еліта України має всі можливості, аби довести свою спроможність відповісти на виклики часу. Сподіваємося, що вона використає свій шанс. Підстави для таких надій надає продемонстрована 31 жовтня зваженість і відповідальність наших політиків, а також загалом сприятлива атмосфера в суспільстві, яке в переважній своїй більшості не сприймає штучної конфронтаційності.
