Згідно з останніми даними фонду «Демократичні ініціативи», 51% українців не знають, хто є депутатом на їхньому окрузі. Очевидна наявність глибокої проблеми у ставленні громадян до політичної реальності. Якщо у Західній Європі люди можуть не знати своїх політиків через відносно стабільну роботу політико-економічної системи, то в нас причини інші.
51% українців, котрі не знають, хто є депутатом на їхньому окрузі, можна розділити на три групи: ті, що не ходили на вибори; ті, що голосували за того, хто програв; ті, що голосували за того, хто переміг, але не пам’ятають його імені. З першою та другою групами все начебто зрозуміло, а от на третій групі потрібно зупинитися детальніше. Чому громадяни не пам’ятають імені депутата-мажоритарника, за котрого віддали свої голоси?
Варіант перший: бо, роблячи власний вибір, звертали увагу, в першу чергу, на партійну приналежність кандидата. Варіант другий: бо просто забули його ім’я на тлі несерйозного ставлення до політиків і політики в цілому. Перший варіант спеціального розбору не потребує, а щодо другого — варто дати відповідь на питання, чому серед українців поширене несерйозне ставлення до політиків і політичної сфери в цілому?
«Неполітична» версія: оскільки політика для багатьох людей не цікава в суспільно-культурному плані. «Політична» версія: глибоке розчарування в політичній системі та не покладання на неї особливих надій. З другої версії випливає коренева образа українських громадян на багатьох, хто стояв біля керма держави за роки незалежності та «нічого не зробив». Необхідно зазначити, що ця образа часом переноситься «завтрашнім числом» і на тих, хто поки що не стояв біля керма держави, але проявляє відповідні амбіції...
Окрім того, що 51% українців не знають, хто є депутатом на їхньому окрузі, 60% громадян України не знають, до складу якої фракції входить депутат від округу.
Ці 60% треба також розділити на три групи: ті, що не ходили на вибори; ті, що голосували за того, хто програв; ті, що голосували за того, хто переміг, але не пам’ятають його партійної приналежності. Чому не пам’ятають? Знову ж таки два варіанти. Перший: бо, голосуючи за кандидата, звертали увагу, насамперед, на його особистість. Другий варіант: бо просто забули (чи взагалі не помітили) його партійну приналежність.
А забули чи не помітили або через те, що вважали, що у мажоритарному голосуванні головним є постать кандидата, а партійна приналежність — це другорядне; або через те, що довірилися конкретній особі, котра може щось зробити для округу та його громадян, відкинувши партійну площину через негативне ставлення до всіх політичних сил. Коренева причина цього негативного ставлення аналогічна, як у випадку з 51% українців, котрі не знають, хто є депутатом на їхньому окрузі. Це — реакція людей на не втішливі результати політичної діяльності партій, що сиділи в стінах парламенту протягом багатьох років.
До речі, тези про підхід громадян до мажоритарного голосування підкріплюється іншими соціологічними даними. Більшість українського населення (53%) вважає, що для депутата-мажоритарника найбільш важливим є займатися справами свого округу. Ще 21% українців певні, що він повинен насамперед допомагати людям у своєму окрузі. І лише 19% громадян дотримуються думки, що його першочергове завдання — ухвалювати закони.
Але що ми, як правило, спостерігаємо в реальній практиці? Кандидат потрапляє до парламенту і пріоритети його діяльності часто перетворюються на «криве дзеркало»...
На першому місці — «для депутата-мажоритарника найбільш важливим є займатися справами свого округу» замінюється на «для представника політичної еліти найбільш важливим є займатися справами збереження влади своєї політичної сили та накопичення капіталів бізнес-групи, до якої він прив’язаний».
На другом місці — «він повинен насамперед допомагати людям у своєму окрузі» замінюється на «він повинен насамперед допомагати людям зі свого оточення».
І лише на третьому місці стоїть виконання своїх обов’язків перед народом (і це добре, якщо на третьому).
До слова, голова фракції Партії регіонів у Верховній Раді Олександр Єфремов нещодавно заявив, що якщо будуть нові вибори, вони будуть повністю мажоритарними. «Це не наша позиція, нас на неї штовхають. Якщо така необхідність виникне, то ми це забезпечимо», — зазначив депутат. Відповідаючи ж на запитання журналістів про те, що мажоритарна система може спричинити ще більшої кількості порушень у ході виборів, він відповів: «Коли депутат приходить до парламенту через мажоритарний округ, то він живе інтересами своїх виборців. Щодо порушень, то це мінуси в нашій політичній культурі. Так, у межах цієї виборчої системи були й підкупи та інші неприпустимі речі. Думаю, що в іншому законодавстві ці можливості будуть усунені».
Як би там не було, найголовніше полягає не в самій системі виборів і навіть не в депутатах або партіях. Так, з одного боку, наші політики та політичні сили багато років здебільшого займалися різними технологіями отримання та збереження влади, а не підвищенням добробуту населення. Але, з іншого боку, чи можемо ми ігнорувати той факт, що ми на горі отримуємо тих політиків, на яких заслуговуємо з погляду нашого морально-політичного стану?
Результати березневого соцопитування Центру Разумкова показали, що 42,3% громадян України скептично оцінюють моральні якості як провладних, так і опозиційних політиків, даючи відповідь: «І у провладних, і в опозиційних політиків високі моральні якості практично відсутні». Але проблема в тому, що, оцінюючі моральні якості політиків, ми часто не помічаємо власної морально-політичної недосконалості, а потім повністю списуємо критичну ситуацію в країні на неморальних політиків. А звідки в нас візьмуться високоморальні політики, коли ми так часто вбачаємо в особі політичного лідера «свого месію», котрий повинен врятувати малу та велику батьківщину, чи ставимо себе вище та принижуємо в різний спосіб гідність громадян з інших регіонів чи соціальних груп?..
