Історія україністики на Заході нерозривно пов’язана з ім’ям Джорджа Г. (Юрія Уляновича) Грабовича, першого і поки що єдиного професора української історії кафедри ім. Дмитра Чижевського у Гарвардському університеті. Пройшовши курс української мови в університеті штату Коннектикут, Джордж вступив до аспірантури в Гарварді, де навчався у найвідоміших славістів нашого часу, отримав кафедру, яку займає й нині, і став директором Українського науково- дослідного інституту при Гарвардському університеті. Його найвідоміші праці, «До історії української літератури» (1977) та «Поет як міфотворець: дослідження символічного значення творчості Тараса Шевченка» (1982; переклала Соломія Павличко під заголовком «Шевченко як міфотворець», Київ, 1991), вплинули на ціле покоління українських інтелектуалів. Учні Грабовича фактично домінують у сфері української мови та літератури в Північній Америці. Він продовжує впливати на інтелектуальне життя в Україні як головний редактор журналу «Критика» з допомогою свого талановитого заступника Миколи Рябчука.
Праці Грабовича суперечливі. «До історії української літератури» значною мірою є критикою книжки «Історія української літератури», написаної професором, чиїм iм’ям названо кафедру Грабовича. Його праці про Шевченка (головним чином примітки до статті у «Фестсшріфт» Омеляна Прицака, оскільки названа вище монографія належить швидше до традиції постструктуралізму) розкритикували за те, що автор на основі текстів Шевченка робить висновки про його сексуальну орієнтацію. Це більше відповідає існуючій в американських академічних колах моді шукати підтвердження тому, що всі істинно творчі особистості були щонайменше латентними гомосексуалістами, ніж справжній біографії Шевченка, що явно виявляє його схильність до прекрасної статі. Однак усе це розставить по місцях час та нові покоління вчених.
Проф. Грабович також зробив свій внесок у розвиток україністики в усьому світі, будучи одним із фундаторів Міжнародної асоціації Україністів (її головою його обрали на першому конгресі у 1990) та Американської асоціації україністів. Він був одним із перших україністів, які отримали запрошення приїхати у колишній СРСР у той час, коли більшість його колег були під забороною як «емігрантські націоналісти», і прочитав цикл лекцій про українську емігрантську літературу, явно пристосованих до вимог господарів. Що, втім, дозволило йому укласти необхідні угоди з потрібними «інстанціями» тогочасної Української СРСР. Його перебування на посаді президента МАУ позначилося тим, що більшу частину роботи було покладено на віце-президента Миколу Жулинського, а роль, яку відіграв Грабович в ААУ, призвела до розколу в цій організації та виключення з її лав прихильниками Грабовича її президента, проф. Джона Фізера (Рутгертського університету), якому проте вдалося заручитися підтримкою більшості американських учених-україністів. Розкол подолали, організація возз’єдналася, а головний урок, засвоєний із цієї історії, очевидно, такий: україністи схильні до фракціонізму не менше, ніж народ, який вони вивчають.
Суперечлива, але продуктивна особистість, Джордж Грабович мав свій вплив на світову україністику і, безсумнівно, робитиме це й надалі.
