Анатолій СОЛОВ’ЯНЕНКО, співак, переможець премії «Людина року-98» в номінації «Діяч культури і мистецтв року»:
— Вважаю, що треба популяризувати наше мистецтво. Від політики всі вже втомилися. Економістів добрих також немає. Україна сильна спортсменами і діячами культури. Не приховуватиму, що було приємно почути своє ім’я як переможця. Хочеться співати, виступати і творити!
Дмитро ТАБАЧНИК, народний депутат Верховної Ради, член Вищої академічної ради програми «Людина року-98»:
— Програма «Людина року» робиться не на державні, а на спонсорські гроші. Розмови про її потрібність і непотрібність смішні. Квіти на вулицях міст також ні до чого: звужують проїжджу частину, доводиться прокладати ще один ряд. Проте до них всі ставляться з симпатією. Заборонити комусь робити те, що йому подобається за його гроші й навіть обговорювати таку можливість, — абсурдно. В усіх країнах світу існують програми, пов’язані з відзначенням заслуг перед країною в найвищих професійних досягненнях. Там главу держави не звеличують. Якщо акція «Людина року» розвиватиметься далі, то наступного року я запропоную такі номінації, як Президент країни, Голова Верховної Ради, Глава уряду, Верховного суду і Конституційного суду взагалі винести за рамки. Обговорювати їх професіоналізм некоректно. Тоді премія «Прометей-престиж» стане більш незалежною й менш прив’язаною до владних структур. Потрібно вже з політичної програми ставати більш гуманітарною.
Геннадій УДОВЕНКО, голова Комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, переможець програми «Людина року-98» в номінації «Дипломат року»:
— Програма «Людина року» — політичний і меценатський захід. «Герої капіталістичної праці» поступово спинаються на ноги, скоро запрацює наша економіка. Я багато років жив і працював у Америці. Там на різних будинках можна побачити табличку, що сповіщає, хто вклав гроші в їх будівництво. Непогано, що у нас народжується клас меценатів, які люблять Україну, хочуть, щоб життя стало цікавішим. Коли ж почнеться президентська гонка, виграє той, хто порозуміється з бізнесменами. На жаль, без грошей розраховувати на перемогу не доводиться.
Зиновій КУЛИК, президент Національної телекомпанії України:
— Вважаю акцію «Людина року» потрібною. Але мені здається, що її варто б було провести більш камерно. Не в помпезному Палаці «Україна». І якби «директором був я», то запросив би номінантів, академічне журі й зробив би телетрансляцію. Тоді б вона не виглядала як кіноконцертне шоу. Крім самого акту нагородження, глядачі повинні знати суть дискусії: чому перемога дісталася саме тому, а не іншому лауреатові. Абсолютно нових імен нинішня премія «Прометей-престиж» не відкрила. На жаль, ми молода держава, і широкого кола еліти ще не маємо. Років через 32, ми, як біблійний народ, будемо нормально ставитися до багатьох подій, які сьогодні нас дивують.
Володимир БИСТРЯКОВ, композитор, член Вищої
академічної ради програми «Людина року-98»:
— Я, як член ВАР, ніякого тиску на собі не відчував і ніким не ангажований. Однією з вад акції вважаю бажання нагородити «начальника». У попередні роки навіть перейменовували номінації. Тепер Президент України Л.Кучма отримав просто заохочувальний приз як державний діяч. Мені здається, що треба не лаяти організаторів, а їх підтримувати. Хоча б один раз на рік всі забувають розбрат і образи, тиснуть один одному руки, радіють успіхам не тільки окремих людей, але й цілих колективів.
Борис НIКОЛАЄВ, Київ:
— Це шоу, яке в сьогоднішній Україні просто недоречне. Такі акції можна проводити тільки в процвітаючій і респектабельній країні. Це те, що існує паралельно до реального життя й дуже мало цікавить людей.
Дмитро ХРИСТОВ, Полтава:
— Програма слабенько підготовлена. Щороку одні й ті ж особи. Медведчук знову. Кучмі, слава Богу, вже не «дали». Взагалі, я вважаю, участь Президента в таких акціях необов’язкова — не важливо, хто він — Кучма, Петров чи Сидоров. Президент повинен спостерігати за цим збоку.
Леонід ІВАНЕНКО, Київ:
— Ідея такої програми сама по собі дуже приваблива, і я вважаю, що її треба продовжувати. Але я дуже здивований перемогою Ткаченка. Якби організатори конкурсу ввели нагородження негативних суб’єктів політичної діяльності в плані служіння національній ідеї та інтересам суспільства, то перемога Ткаченка в такій номінації була б цілком справедливою.
