Едуард БАГIРОВ зацікавив нас як правозахисник із великим досвідом спілкування зі скривдженими громадянами за часів різної влади. Лідеру Міжнародної ліги з питань захисту прав громадян України цього року пропонували місця в прохідних списках політичних партій, що сповідають різну ідеологію. Чому він відмовився від вигідних пропозицій стати депутатом — саме з цього запитання ми й розпочали наше інтерв’ю з Едуардом Садиховичем.
— У політичному середовищі побутують чутки, що вам на парламентських виборах-2006 багато партій пропонували стати депутатом. Чому ви відмовилися?
— Хочу одразу ж заявити, що Міжнародна ліга з питань захисту прав громадян аполітична. Мене досить часто звинувачували, що я дискредитую якихось політиків, захищаючи права громадян. Скажімо, коли Міжнародна ліга була створена в 2001 році, ми на той час виступали проти Кучми та його влади. І йшли в цьому паралельно з опозицією — Ющенком і Тимошенко. Правозахисні організації — це завжди опозиція, адже будь-яка влада в усьому світі порушує права громадян. Як у нас, так і в Європі, Америці, Росії. Різниця тут лише в кількості порушень. Будь-яка людина може звернутися в нашу організацію — ми надамо їй безплатні юридичні консультації в тих питаннях, коли порушують її права.
Так, мені справді пропонували співпрацю багато партій. Але ж якби я зараз пройшов до парламенту, то всі зрозуміли б, що я все роблю заради влади та грошей. Усі депутати зацікавлені, щоб у їхні списки потрапили правозахисники та голови тих організацій, які хоч щось роблять. Я ж знаю, що коли політики приходять до влади, то насамперед переймаються своїми інтересами, забуваючи про простих людей. Тому я відмовився і сказав, що більше користі принесу, якщо залишуся на своєму місці.
— І за рахунок чого ж нині виживають правозахисні організації?
— Ми виживаємо за рахунок того, що люди, які нам допомагають, на знак подяки надають нам допомогу. Власнику того ж офісу, в якому розташована організація, ми колись допомогли вирішити суперечку з владою. Юридичну допомогу по всій Україні надають нотаріальні контори, із якими існує домовленість, що один день у своїй повсякденній роботі вони виділяють на добродійність — приймають простих громадян, вирішують їхні питання. За це вони отримують звання уповноважених членів нашої організації. Для них це дає престиж, можливість кооперуватися з колегами.
Деякі правозахисні організації виживають за рахунок грандів, переважно іноземних. Я ж увесь час відмовлявся від грандів апріорі, бо коли ти отримуєш гранди, то стаєш залежним. Адже в тебе немає іншого джерела фінансування. І тобі диктують, які заходи ти за це повинен організовувати або підтримувати. Наприклад, виступати проти НАТО. Адже в тому ж Криму противників НАТО не так багато, як може здатися. До речі, навіть нашому кримському представництву пропонували підтримати виступи проти НАТО.
— Чи часто ви влаштовуєте протести?
— Якщо не можемо вирішити питання цивілізованим шляхом. Людина пише нам, підтверджує свої слова документами, а ми вивчаємо її звернення. Ведемо облік проблем. Коли нагромаджується багато звернень у нашу організацію на одну і ту ж тему, ми починаємо масові протести. Іноді тільки так чиновників можна примусити виконувати закон.
— А чи існує зараз узагалі на Україні дієвий механізм суспільного впливу на владу?
— Сам механізм — це закони, нормативні акти. Але на Україні немає таких законів, що дозволили б простим людям безпосередньо впливати на чиновників. Адже немає законодавчо прописаного зобов’язання влади виходити на публіку та радитися перед тим, як ухвалити будь-яке рішення. У цій ситуації все, що ми можемо зробити, — це через мас-медіа привертати увагу громадськості до тих або інших проблем.
В Україні дуже багато контролюючих органів. По суті, створювати нову структуру, навіть під виглядом громадської організації, немає сенсу. Але на практиці робота багатьох українських законів практично нульова. Люди пишуть безліч скарг у СБУ, в прокуратури, в суди. І попри те, що згідно з Конституцією суди зобов’язані захищати права громадян, вони часто працюють погано. Необхідна судова реформа. Суди повинні бути найелітнішою структурою, забезпеченою всім від початку і до кінця. Суддям треба підвищити зарплати.
— Але ж судді нині можуть заробляти мільйони...
— Повірте, є дуже багато чесних людей. До нашої організації зверталися судді, які просять захисту своїх прав. Без реформи тут не впоратися. Так само правоохоронна система в нас найбільш корумпована. «Золотий метод» вирішення проблеми там — це прийти та покласти в конверті. І в прокуратурі — те саме. Про це кажуть депутати, Президент — необхідна реформа судова, правоохоронних органів. А також створення Національного бюро розслідувань. І туди зібрати всі слідчі справи. А не так, як у нас — слідством займається СБУ окремо, прокуратура — окремо, МВС — окремо. Потрібна одна елітна структура — Національне бюро розслідувань.
— А нині незрозуміло — хто і що розслідує. То Луценко виступав і казав, що всіх злодіїв посадить, тепер, з’ясовується, ними Генпрокуратура займається.
— Треба прописати, якими справами може займатися Генпрокуратура, якими — МВС. У всьому світі Генпрокуратура зобов’язана захищати інтереси громадян і держави в судах. А ось, скажімо, розслідувати вбивства та тяжкі злочини — це не їхня функція. Вони повинні перевіряти відповідність рішень органів влади закону та нормативним актам — і вносити свої протести. Генпрокуратура повинна приймати звернення громадян і представляти їхні інтереси в судах. Скажімо, десь несанкціоновано почали вирубувати ліси — Генпрокуратура повинна подавати позов проти фірми, громадян. МВС повинне тільки провести оперативні розшукові заходи, здійснювати карний розшук. З’ясовувати, хто вбивця, та передавати його Національному бюро розслідувань. Але якщо в одній і тій же структурі знаходять, розслідують, а потім Генпрокуратура подає в суд, то на сьогодні виходить змішаність інтересів.
До речі, раніше, за Радянського Союзу, департаменти з питань слідства та покарань узагалі знаходилися в одній і тій же установі. Зараз у МВС залишилися тільки слідство й оперативна служба. Але треба було б забрати в МВС функції розслідування та залишити лише розшукові. А функції розслідування передати Національному бюро розслідувань, яке зробити підконтрольним Президенту. Зараз же міністр внутрішніх справ може наказати начальнику управління карного розшуку зробити так, начальнику слідчого управління — так. Коли ж міністр бачитиме, що його накази моніторитиме Національне бюро розслідувань, він уже буде обережніший. Треба створити працівникам цього бюро нормальні умови роботи, соціальні гарантії. Щоб СБУ, МВС, Генпрокуратура передали туди свої слідчі функції. Тоді СБУ займатиметься контррозвідкою та розвідкою, МВС — проводитиме оперативні заходи. Адже тільки в колишніх країнах СНД залишилося таке — слідство та розшук в одних і тих же структурах. У інших країнах існує патрульно-постова служба. Саме це забезпечує швидке розслідування справ. У багатьох країнах прокуратура навіть входить до складу міністерства юстиції.
