ОЧІКУВАННЯ І ЗАПИТАННЯ
Форум «Нашої України», який відбувся у Києві 29 березня, очікувався як подія-відповідь на запитання, від яких значною мірою залежить перебіг політичних подій на найближчий рік:
— Чи буде Форум самостійною акцією, чи черговим кроком у розвитку загальноукраїнського опозиційного руху?
— Чи підтримають Ющенка лідери об’єднаної опозиції?
— Наскільки визначиться лідер «Нашої України» стосовно «друзів та ворогів»?
— Який потенціал продемонструє Форум у політичному контексті сьогодення?
Матеріал для політико-психологічного аналізу Форум дав, хоча породив і деякі додаткові запитання.
«ВАМ З ІНШОГО БОКУ...»
Вже за двi години до початку роботи Форуму навколо палацу було багатолюдно. Потік учасників та гостей наростав, «сторонніх» бажаючих не пускали, навіть тих, хто показував серйозні посвідчення — тільки за запрошеннями. Охорона вміло «фільтрувала» натовп. Я побачив знайомі обличчя керівників охорони Верховної Ради. Професіонали спрацювали в цей день як завжди чітко.
Vip-персони проходили через боковий службовий вхід. Ось до нього підійшла вдова В.Чорновола Атена Пашко. Охоронець, щось спитавши, не пустив.
Спускаючись назад по сходах з палаючими щоками, пані Атена, спіймавши мій запитальний погляд, ніяково знизала плечима і якось винувато промовила: «Він сказав — вам з іншого боку».
Тут же до входу підійшла Оксана Білозір. Йшла впевнено, трималась прямо, з почуттям власної гідності, у супроводі атлетичного мужчини.
Той же охоронець, побачивши «співучу нардепку», завбачливо розкрив перед нею двері та широко усміхнувся: «Прошу!». Трохи згорблена, скромно одягнена пані Атена, звичайно, зовні програвала пані Оксані в усьому, і передовсім у манері поведінки. Але хто ж мав більше право на вхід для особливо важливих гостей — сімдесята за виборчим списком молода співачка чи «жива легенда» дисидентського Руху, найближчий друг загиблого героя?
Щоправда, пані Атена і сімдесятого місця у списку не удостоїлась. Може, не заслужила?
Етика ставлення до мертвих героїв обов’язково має включати в себе турботливо-поважальне ставлення до їхнiх близьких. І коли з трибуни Форуму Г.Удовенко поважно доповів залі, що тільки-но «за дорученням Віктора Ющенка» поклав квіти на могилу В.Чорновола, і «зірвав аплодисменти», далеко на верхотурі сиділа та найближча до покійного жінка, якій за 20 хвилин до цього, що називається, «плюнули в душу». Без зла, без умислу і, звичайно ж, «без доручення».
Може, організаторам подібних зібрань доручати прийом і «фільтрування» гостей не прапорщикам?
«ШОУ В АМЕРИКАНСЬКОМУ СТИЛІ»
Щільно забита зала напружено чекала. Були вже всі — Порошенко, Костенко, Удовенко, Безсмертний, Пинзеник, інші провідні фігури блоку. Але не було Його. І напружене очікування не спадало.
Ющенко під’їхав та з’явився у залі стрімко, несподівано. Пройшов одразу до першого ряду. Аплодисменти. «Бліци» фотокамер, телебачення. Вся увага — на нього. Всі об’єктиви — на нього. Віктор Андрійович, зібраний, усміхнений, вітально махає залі. Що ж, справдi симпатичний, привабливий, харизматичний. Один. Єдиний. Незамінний. Принаймні для свого блоку.
Сидячи у першому ряду серед його найближчих соратників я, що називається, «шкірою відчув» цей надзвичайно нерівномірний розподіл уваги. Чи справедливо те, що лідерові — 90%, а всім іншим — 10% «на круг»?
У харизматичності, як і у любові, марно шукати логіку, обґрунтованість, нарешті, справедливість. Як відомо, почуттю не накажеш. Люблять, довіряють — от і вся розмова.
Але фахівцю було помітно, що цю любов команда лідера підкріплює і набором організаційних факторів. У фойє палацу експонувалась фотовиставка — на добрих 90% фотографій був крупно відзнятий Віктор Андрійович, на інших інколи траплялись і соратники. Як тло. На сцені тлом слугував величезний передвиборчий банер з фотографією Віктора Андрійовича, по боках якого стояли два екрани. Коли з’їзд відкрив Ющенко (президії на сцені не було), вступне слово сказав Ющенко і першу доповідь одразу ж почав робити Ющенко і на двох бокових екранах одразу з’явилися ще два Ющенка — профіль і анфас — тобто всього чотири Ющенка, я відчув те, що назвав би ефектом мультиЮщенка. У психології сприйняття експериментально доведено, що мультиплікація (множення) об’єкта має навіюючу, майже гіпнотичну силу для того, хто цей об’єкт сприймає. Але до певної межі. Коли передати куті меду, підсвідомість, а за нею і свідомість починають відштовхувати цей об’єкт. Перевантаження сприйняття породжує відчуття нав’язливого зомбування.
Відбувалося те, що дало підставу Тарасу Чорноволу назвати Форум «шоу в американському стилі». Дійсно, молодий, привабливий претендент саме так діє у американській передвиборній гонці. Це часто спрацьовує. Але поправку на «українське сприйняття» робити потрібно. Бо ефект, якого досягли організатори цього цілеспрямованого мультиплікування образу лідера, можна передати словами жителя Крайньої Півночі, який повернувся з ХХV з’їзду КПРС і розповідав у чумі своїм соплемінникам: «Слысали — «все для целовека, все во имя целовека»? Так вот цукца видел этого целовека!..».
ТАБУ НА ІМ’Я, АБО «В ДЕРЖАВІ ЗАЛЯКАНИХ ЛЮДЕЙ»
Тема подолання страху на Форумі не акцентувалась, але була помітною для психолога.
— Не бійтеся, — закликав закадровий голос і переконувала біжуча стрічка на екрані.
У доповідях говорилося про залякування «нашоукраїнців» та їхнiх прихильників.
Той, хто страхав і залякував, неодноразово називався у залі. І назва йому була — «вони», або ж «влада».
Що стосується влади, то фахівцям добре відомо, що ніколи і ні при якому режимі влада не буває однорідною. Хрущов і Берія, Брежнєв і Косигін, Лігачов і Єльцин, Гуренко і Кравчук та багато інших уособлюють персональну неоднорідність влади одного і того ж ешелону та режиму.
І сьогодні Кучма і Литвин, Янукович і Медведчук, Азаров і Марчук і багато інших персоналій, працюючих у чинній владі (не кажучи про інші її гілки та статусні ешелони), є різними людьми — і особистiсно, і політично, і менеджерськи, і світоглядно...
Мазати їх «одним миром» — це відкидати історичний досвід, який свідчить, що реформатором попереднього режиму часто буває колись лояльний діяч цього ж режиму, якому обставини, розрахунок, почуття самозбереження, нарешті, той же страх, про який зізнався на Форумі І. Плющ, нібито заважали раніше зробити крок до критики чинної влади.
Та і для чого далеко ходити за прикладами — ще зовсім недавно владою були і Мороз, і Плющ, і Тимошенко, і сам Віктор Андрійович, та й більшість провідних діячів опозиції.
І коли Г.Удовенко, захопившись спогадами про боротьбу націонал-демократів проти комуністів на початку 90-х, обмовився: «Ми, тодішня фракція Руху...», то варто було нагадати, що для тодішньої фракції Руху Геннадій Йосипович був, мабуть не «ми», а «вони», оскільки старанно служив тодішній владі.
Такий же перехід з «вони» (тобто з влади) до «ми» (тобто опозиції) зробили (і не добровільно, а, як правило, через звільнення Президентом) багато тих, хто сидів у залі. Більше того, втаємничені знають, що майже до останнього часу дехто з них охоче відгукнувся б на заманливу пропозицію і граціозно «прослизнув» би знову до влади, влившись у ці самі «вони».
До речі, психологічний зміст поняття «вони» полягає в тому, щоб, по-перше, консолідувати «ми», тобто групу «своїх», по-друге — розв’язати собі руки по відношенню до тих, хто є «вони», оскільки щодо «чужих» діють правила «війни».
Тут діє так званий ефект гомогенності «чужих» (тобто чужі — всі однакові, більш того, однаково погані), на відміну від ефекту гетерогенності «своїх» (ми — різні, більш того, по-хорошому різні).
Коли деякі оратори з трибуни стверджували: «Вони готуються до війни з нами», мені згадалися слова одного з їхнiх високопосадових опонентів: «Они там вообще оборзели». Обидві сторони впевнені у своїй правоті і кожен, у свою чергу, не погодиться з оцінкою «тих».
Так спрацьовує добре відомий психологам ефект дзеркального сприйняття — взаємонегативне уявлення один про одного непримиренних опонентів.
Сам Віктор Андрійович, критикуючи чинну вищу владу, жодного разу не назвав ім’я президента, хоча щоразу мав його на увазі. Навіть, коли згадував вибори президента 1994 року, сказав, що через неузгодженість опозиції «ми обрали владу», хоча владою претендента-1994 Л. Кучму назвати складно, тоді він був президентом Спілки підприємців (УСПП) і відставним прем’єром — точно як зараз Ющенко — і до того ж в опозиції до президента Л. Кравчука. Тобто тоді якраз обрали не владу, а опозицію.
Що виходить з того, коли обирають опозицію, Віктор Андрійович і Ко гнівно розказували на Форумі.
Що ж стосується «неназивання» імені, то етнопсихологи давно дослідили: у багатьох племенах уникають називати якраз «Того, хто викликає страх», щоб зайвий раз його не прогнівати.
Відомо, що у стані страху, навіть витісненого у підсвідомість, людина діє нерішуче, змінює лінію поведінки, уникає чіткої позиції та своєчасності твердих рішень.
Якщо така людина — політик, то виникає небезпека, що вона не стільки буде йти сама, скільки її спробують «вести», причому різні сили та персони.
Чи не про це обмовився на Форумі один із лідерів «БЮТ» А.Матвієнко, говорячи про Ющенка як про «лідера, якого ми приведемо до влади»?
А може, Анатолію Сергійовичу, Ющенко стане лідером, якого (як у відомому радянському анекдоті) не треба «підтримувати» та «вести», а який сам піде? Думаю, що Віктор Андрійович в душі глибоко впевнений, що він і є таким, хто сам... Хоча помітно, як деякі соратники періодично пробують його «підперти».
Характеризуючи Україну як країну «заляканих людей», Віктор Андрійович, мабуть, мав на увазі інших...
Істина, може, в тому, що кожен має подолати свій страх. Хоча як психолог, ризикну стверджувати — абсолютна безстрашність є ознакою відносного ідіотизму.
КРИТИКА «З ВІДРА», АБО ЩО «НАСУНУЛОСЯ»
У більшості виступів на Форумі переважав достатньо стриманий критично-звинувачувальний тон. На відміну від радикальної риторики, яка панувала на акціях об’єднаної опозиції, більшість виступаючих «нашоукраїнців» прагнула внести у свої тексти аналіз, пропозиції, плани, зробити свої виступи неагітаційними, хоча емоцій і вистачало. Сам Віктор Андрійович позиціонував себе на Форумі як стримано-аналітичного критика, заявивши, що не хоче витрачати часу на критику «з відра», чим явно відмежувався від радикалів — і власних, і з сусідських опозиційних загонів.
Не знаю, чи з відра, чи з якоїсь іншої ємкості, але вилилося на голову влади достатньо.
Аудиторія почула (і схвально сприйняла), що влада розколює, переслідує, знищує, плюндрує... Політико-сексуальний мотив вніс О.Мороз, додавши, що влада гвалтує, причому «шляхом збирання протоколів про підтримку політреформи». (До речі, лідер соціалістів уже не вперше вдається до аргументації такого стилю. Згадаймо дискусії в парламенті з приводу відправки до Кувейту українського РХБ-батальйону. Тоді О. Мороз сказав: «Ми самі вийшли на панель і пропонуємо себе».)
Ех, Олександре Олександровичу! Хіба це гвалт? Ось у часи нашої з вами юності гвалтували так гвалтували! І протоколів не питали. І ваші колеги по райкому, і тогочасна вища влада. І нічого, вижили — і гвалтовані, і, що особливо цікаво, гвалтівники... А чому чесно не сказати, що будь-яка влада є, по суті, апаратом примусу, що вона псує своїх діячів, що будь-яку владу періодично потрібно змінювати, що спокуси владою не витримують і ті, хто років 15— 10 тому з усіх трибун не менш палко чехвостили владу, частиною якої згодом стали?
Сказати: «Я хочу влади» вважається поганим тоном, тому всі здобувачі влади говорять, що хочуть добра людям. Потім, ставши владою і не встигнувши толком ні зробити, ні заробити, здивовано чують за спиною вигуки «Геть!» від групи «нових голодних», які іменують себе «новими справедливими».
Пісня стара як світ. Демос в чергове вірить («какие старые слова, а как кружится голова!»), кратос, якого хочуть скинути, мудро усміхається, згадуючи свій «штурм вершин».
Тому, коли у залі прозвучало, що автократія в Україні «вже насунулася», подумалось: «Те, що «насунулось» — відоме. А от що суне?»
«Ю + Ю» = ?
Підкреслюючи необхідність об’єднання і порозуміння різних політичних сил, Ющенко наголосив: «Тільки вкупі ми досягнемо омріяної цілі». Яка ж купа вимальовується? Симоненко не прийшов. Це очікувалось. Незважаючи на палке гасло у залі «Ю+Ю», Юля не прийшла, як було сказано, «через родиннi причини». Прийшов О. Мороз, підтримав, але і попередив: «Якби замість Медведчука сидів хтось інший, навіть з ваших, почалося б те ж саме».
Додамо, що якби туди сів дехто з радикалів опозиції, почалося б ще не те...
Таким чином, на Форумі у статусі гостей «до купи» долучилися А.Матвієнко (БЮТ), О.Мороз (СПУ), Ю.Буздуган (СДПУ), В.Кононов (ПЗУ), С.Одарич («Яблуко»), С.Гавриш («Демініціативи»), І.Плющ (від себе?).
Інші виступаючі були з «НУ», свої. Хто складав оголошені на Форумі 52 партії та 118 громадських організацій, залишилося невідомим.
Отже, практично омріяну купу поки що складають споріднені «Нашій Україні» громадсько-політичні організації. Чи достатньо цього для перемоги? В.Пинзеник, наприклад, у виступі підкреслив, що блок «НУ» є завузьким для великих якісних змін.
«ЛАСКАВО ПРОСИМО»... АБО ХТО ДО КОГО?
Підкресливши, що з «БЮТ» у «НУ» нема стратегічних розбіжностей, В.Ющенко з трибуни закликав: «Юліє Володимирівно, Левку Григоровичу, Анатолію Сергійовичу, ласкаво просимо!». Окрім ласкавого прохання, Юлія Володимирівна, мабуть, чекає і більш істотної пропозиції. Може, це мав на увазі С.Одарич, заявивши з трибуни: мовляв, БЮТ, давайте припиняти торгуватись за посаду прем’єра!
На це згодом відповів мені один із провідних бютівців, депутат, який також принципово не пішов на Форум: «А за що ж торгуватися?». Політичні торги на етапі побудови коаліції — річ звичайна. Проторгуватися не хоче ніхто. А час спливає.
Можливо, щоб пришвидшити процес роздумів своїх союзників, найбільш нетерпляча група соратників Ющенка заявила з трибуни, що думати нічого, все ясно, майбутній президент сидить у залі.
Першим про це заявив Порошенко і радісно усміхнувся. Що ж, Петро Олексійович теж серйозна кандидатура на прем’єра, хоча заради зміцнення союзу може і галантно поступитися жінці. Врешті-решт, посад вистачить. Та і спеціальний статус «кум Ющенка» — теж не останнє місце під сонцем. З оголошенням про президента у залі виборчий потяг Ющенка повільно рушив, залишивши на пероні трохи розгублених союзників. Визначайтеся, панове, визначайтеся...
КОМУ Я ВИНЕН, ВСІМ ПРОЩАЮ?
Віктор Андрійович, згадавши про тих, хто покинув БЮТ і «НУ» «під тиском влади», закликає їх простити, сказавши, що і сам намагається це зробити. Що ж, політична зрада оцінюється морально однозначно, хоча процес переходу із фракції до фракції у ВР споконвіку існує і процвітає. Але, крім відповідальності депутатів та послідовників перед своїм лідером, існує і зворотна відповідальність лідера перед тими, хто йому довірив своє реноме, свій бізнес, свої можливості.
Якщо лідер не виправдовує тих сподівань та авансів, якщо своїми діями або бездіяльністю погіршує їхню особисту ситуацію, то у декого виникає проблема вибору з класичним питанням: «Що робити?»
«Потерпіть, — звернувся до послідовників на Форумі лідер, — це скоро пройде».
Хтось терпів і терпить. Хтось не зміг або не захотів. Але чи все зробили лідери, щоб своїми діями посилити позиції фракцій, їхнiх членів, захистити їх і від тиску, і від інших форм впливу? Правда це чи ні, але в кулуарах Верховної Ради вперто ходять чутки, що одним із мотивів виходу із фракцій БЮТ та «НУ» було розчарування у діях та позиціях лідерів, а також у ситуації, яка склалася у них, зокрема з боротьбою за такий ресурс, як «близькість до тіла». То, може, у кожного своя міра вини?
«СПРАВЖНЄ БОЛЮЧЕ ПИТАННЯ», АБО ХТО ЩО НАДБАВ?
Складною проблемою, попри всі заклики до об’єднання, залишаються амбіції лідерів як першого, так і інших ешелонів — те, що П.Порошенко у своєму виступі назвав справжньою болючою проблемою.
Немов би заспокоюючи ці амбіції, В.Пинзеник примирливо зауважив, що кожен із тих, хто приєднався, звичайно, немало втратив, але немало і надбав.
Не знаю, хто що втратив із лідерів «нашоукраїнського» табору, але надбали вони не більше не менше як політичного паровоза, який «привіз» їх до парламенту в максимально можливій «комплектації», а тепер повіз до президентської станції. Можливо.
В оточенні Ющенка панує думка, що іншого «паровоза» Україні не треба, і це повинні зрозуміти і ті «вагони», які сьогодні ще не входять до політичного поїзда Ющенка.
Про це ж твердив на Форумі й «голос мас» у вигляді поодинокого плаката, який стверджував, що добра слава оживе тільки тоді, коли у Ющенка опиниться булава. Але ж недаром Мороз цитував Кравчука про те, що і у янгола, якщо його обрати, почнуть рости роги.
Щоб цього не сталося, на Форумі неодноразово закликали «змінити систему» (популярний дисидентський лозунг 40-річної давності звучав тут як певне одкровення).
СИЛА... БЕЗ НАЗВИ
Ключовим моментом Форуму була ініціатива В.Ющенка про створення нової громадсько-політичної сили, яка має перерости у партію європейського зразка. Назви цієї нової сили В.Ющенко не сказав, хоча і цю ідею, і навіть назву мені довелося почути від Віктора Андрійовича рік тому. Тоді ж Р.Безсмертний показав проект розподілу вищих посадових осіб держави серед «нашоукраїнців».
І на Форумі Роман Петрович як керівник виборчого президентського штабу Ющенка знову ж таки роздавав завдання на період перегонів. Сила, поки що з назвою «Наша Україна», стартувала.
Із сусідніх колій стартували чи готуються до старту ще кілька політичних потягів. Хто залишиться на пероні, хто ще встигне встрибнути до останнього вагона — побачимо.
Форум завершився. Зал спустів. На сцені демонтували «наочність» з портретом В.Ющенка. Портрет усміхався. Його прихильники впевнені, що так само усміхатися Віктор Андрійович буде і у день президентських виборів і що його не вдасться «демонтувати» нікому і ні за яких обставин.
А що думають суперники?
ЦИТАТИ ФОРУМУ
В.Ющенко: «Проблема №1 в Україні – це проблема влади. Необхідно змінити не тільки портретний ряд, а й саму систему».
П.Порошенко: «Ви є прообраз майбутньої влади».
О.Мороз: «Завдання — не допустити проходження через парламент пропозицій Президента».
В.Пинзеник: «Наша Україна» як блок є завузьким для великих якісних змін».
С.Гавриш: «Блок «Наша Україна» — основний резонатор суспільних подій».
С.Одарич: «Звертаюсь до Блоку Юлії Тимошенко – давайте припиняти торгуватись за посаду прем’єра!»
Ю.Костенко: «На початку 90-х ліва більшість ухвалювала компромісні закони, які призвели до формування кланово-корумпованої влади».
А.Матвієнко: «Вважаю себе у цьому залі своїм».
Г.Удовенко: «У нас з Юрієм Івановичем Костенком є великий досвід об’єднувальної роботи. (Сміх в залі). О. Хмара аплодує, а Заєць — ні».
Г.Удовенко: «Люди добрі! Прошу особливо «лівих» товаришів — не паразитувати на пацифізмі українського народу».
І.Плющ: «Згадую, як мене вперше заставляли сказати: «Слава Україні!». А я ще боявся і сказав: «Слава нашій Україні!». Це було літом 91 року на могилі Сірка. Он Яворівський пам’ятає».
«ПЕРЛИ» ФОРУМУ
«Я буду короткий...»
« Те, що нам провокували... ой, пророкували...»
«Якби не обрали прокомуністичне керівництво, були б вже у великій сімці. А тепер — відомо де».
«А то як у народі кажуть: «Ой мамо, нас так хвалять, так хвалять!» — Хто, доню? — Та ви мене, а я вас».
«Вже створена така формула. Вікторе Андрійовичу, ми просимо вас її очолити».
«Я пішов у народ. Я спав по хатах з людьми, їв з ними, спав з ними. (Сміх у залі)».
«Зверніть увагу на нашу президію. Вона пуста».
«Шановні друзі! Відкрийте двері і вийдіть на вулицю. Це березень 2003 року».
«Але це я підняв тільки з одної сторони».
«Є багато примірів нашої роботи, про які ми навіть не знаємо».
