Ще древні пересвідчилися в тому, що майбутнього достеменно не може знати ніхто. І все ж усі ми для себе щось загадуємо, до чогось прагнемо, на щось сподіваємося. У свою чергу, ці наміри й очікування якимось чином впливають на формування тенденцій і навіть майбутніх подій, на ділову активність і дії політиків. Як можна буде охарактеризувати стан української економіки у 2003 році: підйом, стагнація, спад чи якось інакше? На чому базується ваш прогноз? З таким запитанням «День» звернувся до знавців реальної економіки.
Олена БАРБАРОВА, генеральний директор Української асоціації інвестиційного бізнесу:
Наступного року в Україні буде зафіксовано цілком закономірну динаміку для країни, що розвивається. Це не можна назвати стагнацією, але підйому і спаду також не буде. У нас не все так погано, як може здаватися. І головне, що впливає на цей мій висновок, це те, що деякі важливі закони, які визначають шляхи розвитку економіки, все ж приймаються. До їх числа я могла б віднести закон про інститути спільного інвестування (і деякі інші нормативні акти). Їх прийняття дало старт не просто цим новим для нас фінансовим структурам, але, головне, дозволило розпочати у країні процес концентрації капіталів, підвищення ефективності управління активами, що у свою чергу повинно стати могутнім стимулом для виробництва.
Валентина ГОШОВСЬКА, заступник секретаря РНБО:
На жаль, стрiмкого піднесення економіки нам чекати не доводиться. Передбачене проектом державного бюджету зростання валового внутрішнього продукту становитиме приблизно 4%. Порівнюючи з нинішнім роком, ми бачимо, що про більш високі темпи тут не йдеться, хоч і падіння нам також не загрожує. Напевно, це буде щось дуже схоже на стагнацію, але тут можна було б підібрати якесь інше визначення. Я вважаю, що економіка в основному повторить 2002 рік. Але рівень життя народу не зможе підніматися паралельно з ВВП — це вже чітко видно. Навіть різкий підйом ВВП у минулому і попередніх роках не позначався на дієвості наших соціальних програм. Їх не виконано ні в охороні здоров’я, ні в освіті, ні в інших розділах соціальної сфери. У нас немає ще практичних підходів i до реалізації наявного вже у суспільстві розуміння необхідностi для країни середнього класу. Проблема, можна сказати, «заговорюється», а жодних дій у цьому напрямі ні законодавча, ні виконавча влада не роблять. У результаті в країні всього 5% багатих і 95% бідних (таке несприятливе співвідношення можна знайти не в багатьох країнах), і саме воно переконує, що основна маса населення не відчує на собі закладене до бюджету зростання ВВП. Тим більше, що з наближенням президентських виборів ситуація буде загострюватись, можуть виникати різні конфлікти, які доведеться усувати за допомогою компромісів (у нашiй мовi їх звуть «перемішки»), а вони також будуть не на користь середньому українцю: побудовані за принципом «ні вашим, ні нашим», негативно впливатимуть на якість законів і на економіку.
Петро ОЛІЙНИК, народний депутат України:
Я можу охарактеризувати стан української економіки наступного року як стагнацію. Тому що динамічна економіка розвивається і мультиплікує всі інші процеси, і в першу чергу, соціальні. Такої можливості у нашої економіки наступного року не буде. Якесь зростання, звичайно, відбудеться, але не позначиться на бюджеті і соціальних стандартах, не вплине на оновлення основних фондів. Тому я не думаю, що можна розраховувати на підйом, що укладається в європейські стандарти.
Микола ГЕОРГІЄВСЬКИЙ, президент концерну «Енран», депутат Київради:
Враховуючи не дуже сприятливий для нас стан справ на зовнішньому ринку і досить складний внутрішньополітичний чинник (не буду розшифровувати), у мене немає оптимістичного погляду на ситуацію. Дай Боже, щоб ми утрималися наступного року на сьогоднішньому рівні. Адже у нас немає жодних радикальних змін. Як і раніше, не забезпечує інтересів економіки податкове законодавство, що зберігає фіскальний характер. Перешкоджає розвитку і політична нестабільність, що знижує репутацію України і заважає притоку зовнішніх інвестицій. Тільки ці два чинники здатні погасити весь оптимізм. Обсяг надзвичайно ємного (через свою незаповненість товарами) внутрішнього ринку не створює якихось обмежень для зростання і розвитку нашого підприємства. Єдине, що нас стримує — це низька платоспроможність населення. Але при цьому ми відчуваємо хронічний дефіцит фінансових ресурсів для розвитку виробництва. І підприємство не ставить собі амбіційних завдань — докладаємо зусиль, щоб зберегти нинішні тенденції. У цьому значенні я налаштований досить оптимістично — ситуація, завдяки вжитим заходам, для нас жодним чином не погіршиться. Середній клас, до якого належу і я, і багато хто з тих, з ким я спілкуюся, звичайно, буде зростати і розвиватися, хоч і не такими темпами, як нам би хотілося. І ще — це буде, як часто у нас буває, не завдяки, а всупереч.
