Олег Зарубінський про вплив політичних конфліктів у центрі на роботу органів місцевого самоврядування.
— Олеже Олександровичу, ваша парламентська фракція не входить ні до коаліції, ні до опозиції. Як ви, з позиції «над сутичкою», вважаєте, хто правий, а хто ні в дискусії навколо останнього рішення Конституційного Суду про відновлення в держбюджеті податкових пільг, за рахунок яких наповнювалася прибуткова частина бюджету?
— Я переконаний у тому, що будь-який юрист скаже, що КС ухвалив правильне рішення, оскільки абсолютно чітко в українському законодавстві зазначено: законом про бюджет не може обмежуватися або звужуватись об’єм соціальних гарантій громадян. Що сталося під час голосування за держбюджет на 2008 рік наприкінці грудня 2007-го, за який, до речі, блок Литвина не віддав жодного голосу? А сталося наступне. Шляхом прийняття рішення про припинення дії 102-х соціальних законів відбулося явне зменшення соціальних гарантій, пільг ветеранам, пенсіонерам, інвалідам тощо. Невже цього тоді ніхто не розумів, не бачив, не знав? Та все це знали, але голосували «за», очевидно думаючи (якось часто у нас буває), що все само собою якось уладнається. Не скажу, що це парадоксально, але, скажімо, вельми забавно спостерігати за тим, як сьогодні звинувачують КС за таке рішення. Хто звинувачує? Той, хто рік тому, коли при владі був інший уряд (Януковича. — Ред. ) і бюджет призупиняв цілий ряд статей соціальної спрямованості, надавав відповідне подання до КС. Це була тогочасна опозиція та сьогоднішня влада. У мене виникає запитання: що ж ви хочете насправді, адже саме так, як учора діяли ви, сьогодні діють інші. Конституційний Суд у цьому випадку вчинив так, як належно було вчинити.
— «Якщо хтось із політиків хоче наочно побачити, яку шкоду може нанести країні інфляція, то йому пряма дорога в Україну, де цей показник досягнув 30 % — набагато вище, ніж в усіх інших країнах Європи.
Фактично, по інфляції Україна виходить на перші місця в світі — разом із Венесуелою та Зімбабве. Президент Віктор Ющенко звинувачує прем’єр-міністра Юлію Тимошенко, та у відповідь звинувачує його, обидва критикують лідера опозиції Віктора Януковича. Але всі троє дивляться у 2010 рік, коли в країні відбудуться президентські вибори. І жоден з них не говорить про те, що починати економити кошти треба вже зараз. А без цього перемога на виборах може виявитися вже й некорисною». Олеже Олександровичу, це — цитата з недавньої публікації у виданні The Financial Times. Ви можете погодитися з таким «діагнозом»?
— Насамперед, потрібно відмітити, що інфляція — це системне явище і говорити про те, що інфляція почалася з першого січня 2008 року і далі почала стрімко зростати, не зовсім коректно. У принципі, я розглядаю нинішню галопуючу інфляцію, як продукт цілого ряду чинників. Безумовно, є об’єктивні чинники, пов’язані з економічними процесами, тенденціями економічного розвитку в світі загалом. Інфляційні процеси спостерігаються і в інших країнах, розвиваються вони гранично швидко, в тому числі і в країнах СНД. Але тут все, як кажуть, залежить від розмірів інфляції. Якщо, скажімо, в Казахстані, в Росії інфляція коливається в межах декількох відсотків — це одна справа. Якщо ж за чотири місяці вона перевищила 13%, можна спрогнозувати, у що це виллється до кінця року. Тому, безперечно, є й суб’єктивні внутрішні чинники, які впливають на розвиток інфляції. На мій погляд, до внутрішніх чинників варто віднести несистемну роботу українського фінансово-економічного блоку сьогодні. Мені часто здається, що ті або інші дії носять спонтанний (а іноді навіть екзальтований) характер. І це при тому, що боротьба з інфляцією вимагає системної консолідованої позиції. Відверто кажучи, виникають і серйозні сумніви щодо професіоналізму тих, хто сьогодні бореться з інфляцією. Конкурентно-політична боротьба приводить до того, що приймаються рішення, які не відповідають потребам часу. Іншими словами, велика кількість рішень приймається через призму виборчо-електоральних інтересів. А у нас постійно стимулюються, провокуються перманентні виборчі кампанії. Усе це разом (а я ще половину чинників не назвав) призводить не до плідної, ефективної боротьби з інфляцією, а, навпаки, до роздування інфляційних процесів в Україні.
— Ви говорите про галопуючу інфляцію, а як галопуючі політичні пристрасті в центрі, на ваш погляд, відбиваються на периферії, а конкретно, на роботі органів місцевого самоврядування?
— Якщо подивитися на напруження протистояння сьогодні всередині самої влади, то доводиться констатувати: таке в цивілізованому світі дуже рідко можна побачити. Чи впливає це на регіони? Безпосередньо впливає. Ось, скажімо, губернатори не знають до кого їм їхати: до Президента чи до прем’єр-міністра. Коли губернаторам представники різних владних структур дають різні, і часто протилежні вказівки, чого від них можна чекати, якої ефективної роботи? Тому блок Литвина і запропонував як перший крок (у нас таких кроків чотири, але ваше питання стосується саме першого) негайно провести спеціальне засідання Верховної Ради України за участю Президента, прем’єр- міністра та обов’язково керівників регіонів, під час якого дати реальну оцінку економічного стану в країні. З одного боку, йде повне критиканство, а з іншого — самі собі співають оди про те, що, мовляв, усе гаразд, все під контролем. Економічний стан країни не може бути інструментом пропаганди та агітації для одних та пострілом на ураження для інших. Ми пропонуємо, щоб таке засідання ВР відбулося найближчим часом, і щоб суспільство дізналося (можливо, це буде дуже неприємно слухати) про реальний стан економіки країни.
— Можете визнати, що Рада сьогодні — заручниця ключових державних осіб, які мають вплив на дві коаліційні фракції?
— Я повністю погоджуюсь. Не може нормально функціонувати парламент, коли щодня порядок денний повинен бути предметом компромісу. Ви ж розумієте, що це таке, коли одні говорять, мовляв, ми надамо вам можливість працювати, тільки якщо ви ухвалите певний закон, а інші говорять, що ми вам заблокуємо трибуну, якщо ви поставите на розгляд такий закон. Не так працює парламент! Приймається порядок денний на сесію, потім визначається, які законопроекти, відповідно до чинного законодавства є невідкладними, які терміновими і таке інше. Після цього проводиться ієрархізація тих чи інших законопроектів, вони мають розглядатися в сесійному залі без урахування того, чи домовився один Кириленко з іншим Кириленком, чи не домовився (Іван Кириленко — лідер фракції БЮТ, В’ячеслав Кириленко — лідер фракції НУ-НС. — Ред. ).
— Вибори у Києві. На зорі їх проведення політологи в унісон стверджували, що вони спровокують так званий ефект доміно, або, скажімо так, виборчу хвилю місцевих виборів у різних регіонах. Чи можна сьогодні, вже за фактом столичного волевиявлення, яке, погодьтеся, продемонструвало ряд неоднозначних тенденцій і суспільних настроїв, все ще говорити про актуальність ефекту доміно?
— Те, як відбулися вибори у Києві, приводить мене до думки, що ефекту доміно вже не буде. Більше того, я на 90% з «хвостиком» переконаний у тому, що харківське питання відійде на другий, на третій план і ніяких дострокових виборів там не буде. Це перше. Друге. Якщо ще недавно всі дуже любили говорити про величезну імовірність проведення дострокових парламентських виборів, то на сьогодні зрозуміло, що ті, хто вів переговори про організацію таких виборів шляхом термінового прийняття конституційних змін (БЮТ та частина Партії регіонів), сьогодні на прикладі Києва побачили, що не завжди амбіції відповідають амуніції. Те, що відбувається у Києві, тенденції та настрої, безумовно, хвилеподібно й дуже швидко передаються в інші регіони. Тому, я вважаю, що зараз питання про дострокові парламентські вибори буде зняте.
