30 липня 1898 року, у своєму маєтку неподалік від Берліна, помер всесвітньо відомий 83-річний чоловiк, який присвятив усе своє життя політичній боротьбі та служінню своїй країні (як він його, це служіння, розумів — інше питання). Ця немолода людина навіть у передсмертному маренні не могла говорити ні про що інше, крім політики. «Виходячи із загальних державних інтересів, це неможливо!» — ось його останні слова.
Отто Едуард Леопольд фон Бісмарк (1815 — 1898) — йдеться про нього — пішов із жит тя 105 років тому. Дата не дуже «кругла», але особистість найвидатнішого політичного діяча Німеччини (а можливо, й усієї Європи) другої половини ХIX століття, який 28 років (!!!) очолював уряд Пруссії та Німецької імперії, така багатогранна, його політичне мистецтво настільки актуальне для наших днів, а еволюція його поглядів така повчальна, що не буде перебільшенням сказати: всім українським державним діячам, якщо вони хочуть бути гідними цього високого звання і думають про долю майбутніх поколінь, а не про найближчі вибори, слід було б якнайуважніше ознайомитися з життям, політичною спадщиною та працями Бісмарка.
Що найбільше дивує в цій людині — то це здатність, зовсім не зрікаючись колишніх поглядів так «уточнювати» їх (причому часто вельми радикальним чином!), що в результаті створювався якісно новий «політичний продукт». Сам Бісмарк так казав про себе у розмові з політичним опонентом, одним із лідерів лібералів Гансом Віктором фон Унром: «Я той самий, що і десять років тому, але я не мав би очей та розуму в голові, якби я не зміг ясно усвідомити справжній стан справ». Дійсно, дворянин-юнкер, на початку свого політичного шляху запеклий прихильник необмеженої влади короля та заклятий ворог парламентаризму, прийшовши до влади, істотно змінив свою позицію. «Я — прихильник сильного парламенту, який критикує, контролює, застерігає, за відомих умов навіть веде за собою уряд і здатний встановити ту рівновагу між урядом і народом, яку наша конституція дійсно хотіла створити» — таким було в останні роки життя політичне кредо «залізного канцлера».
Для вітчизняних лідерів особливо цікавим було б, можливо, уявлення Бісмарка про зовнішню політику. Ось його слова: «Єдина здорова основа великої держави — це державний егоїзм, що відкидає романтику. З цього випливає, що держава не повинна боротися за справу, яка не відповідає її власним інтересам». Але вже коли потрібно було захищати те, що канцлер вважав державними інтересами — він був залізно послідовний. Майже не вимовляв довгих промов про ринкові реформи — але саме в період його правління (1862 — 1890) були багато в чому закладені основи сучасної німецької ринкової економіки. Як — це довга розмова; зауважимо тільки, що багато в чому — завдяки компромісу між старою дворянською верхівкою та «новими» підприємцями Німеччини. Перші поділилися владою. На просторі колишнього СРСР (зокрема, в Україні) також було досягнуто компромісу між компартійною верхівкою та напівкримінальним бізнесом. Процеси якісно різні — неминуче різним є й результат. Засвоїти б уроки...
І ще дві дивнi якості Бісмарка: тверезість і воля. Уміючи безстрашно дивитися в очі правді, він казав: «У політиці передусім важливі факти, що не підлягають ігноруванню, хоч би якими б неприємними вони були». Що ж, до волі вражає те презирство, з яким «вірний підданий» Бісмарк відгукнувся не про будь-кого, а про... прусського короля Фрідріха- Вільгельма IV: «Коли за нього міцно вхоплювалися, в руці виявлялася лише жменя слизу!» Чи не здається читачам, що ці слова сказані немов сьогодні та звернені до багатьох наших політиків — і у владі, і в опозиції»...
