Поняття «комунізм, як уявний суспільний лад, сформувалося на основі латинського слова kommunis, що означає «спільний». Але втілити такий суспільний лад в реальність історично не вдається.
Відомо, що на виборах до Верховної Ради України 2012 р. за КПУ проголосувало понад 10% виборців, оскільки її передвиборча реклама та феноменально-демагогічна риторика її глашатаїв були привабливими для бідного населення — пенсіонерів та інших знедолених, які за влади чотирьох президентів України доведені до відчаю; а також молодь, яка не бачить перспектив за вітчизняних олігархічних влад. За комуністів проголосували й колишні енкаведисти, кагебісти, судді «трійок», парткомівці, які бояться люстрації.
При цьому вони під виглядом турботи про народ спрямовують штики проти демократичної опозиції й не думають будувати комуністичні засади. Бо це неможливо, згідно з даними творців марксизму, які сучасним комуністам відомі, але вони їх приховують чи фальшують. Передусім це факт, що К.Маркс у роботі «Капітал» висвітлив проблему, як робити капітал, а не соціалізм чи комунізм, як «привід... по Європі», вважаючи, що форма комунізму, очевидно, можлива за розвитку капіталу в умовах диктатури пролетаріату .
Тому Ф. Енгельс, соратник і друг К. Маркса, і не здійснив націоналізації своїх підприємств, якими володів. Більше того, в книжці «Анти-Дюрінг» він показав, що капіталіст Оуен після того, як перевів своє підприємство на роботу за принципами націоналізації, збанкрутував. Крім того, Ф. Енгельс у тій же праці в розділі «Cоціалізм» написав не про націоналізовані підприємства, а приватні, але з восьмигодинним робочим днем і відпочинком робітників після роботи на дачах за містом. Такого соціалізму в Європі таі США давно досягнуто без комуністичних партій, використовуючи як індивідуальні, так і державні підприємства.
Тому напрям українських комуністів на націоналізацію підприємств (за сталінським принципом) є й немарксистським, і неправильним. Він обумовить у державі лише маячню, а не підвищення ефективності виробництва. (Уже був у СРСР.) Націоналізацією досягаються інші цілі.
Не прагнуть українські комуністи до марксистсько-ленінської диктатури пролетаріату. І в програмі КПУ не показано ні шляху взяття влади партією чи народом, ні форм класової боротьби. Як, наприклад, в олігархів забрати банки, офшори, газ, нафту, шахти?.. Як повернути країну народові? Цього не досягти навіть тоді, коли у Верховній Раді буде 60% комуністів.
Гірше того, у Верховній Раді депутати-комуністи зрадили народ і проголосували за владу олігархів Партії регіонів, яку нищівно критикували, за повторне прем’єрство М. Азарова, щоб він «спромігся» виконати свої піарівські обіцянки. Аналогічно треба було Леніну повірити в обіцянки царя Миколи ІІ і Керенського та не робити Жовтневу соціалістичну революцію.
Щодо зради комуністів, то вона та зміни їхніх поглядів у вигляді різних форм ревізіонізму й опортунізму загалом є історично-тенденційним зразком із часів Інтернаціоналу-1. Особливо характерна зрада сталася в КПРС і КПУ, які самі відмовилися від соціалізму, від соціалістичної держави (колишнього СРСР) . Не німці, не НАТО, не США, не терористи ліквідували СРСР. Його не захистили ні члени ЦК КПУ, ні секретарі обкомів, райкомів парткомів і первинних організацій, ні генерали, полковники, адмірали, капітани, прокурори, судді, які всі давали клятву будувати комунізм. Комуністичний Карфаген зруйнували самі комуністи, які на 100% керували в СРСР.
Теперішні комуністи не мають права називатися комуністами, бо вступили в коаліцію з партією олігархів і створили диктатуру комуністів і капіталістів (витвір слов’яністів). Коаліція з капіталістичною владою є особливістю соціалістичних і соціал-демократичних партій, а не комуністичних (див. Політич. словник, 1976, с. 499). Тож КПУ дискредитувала себе і не має права на існування за ідейним змістом.
Але найбільшої критики — засудження ( ! ) — заслуговують колишні КПРС і КПУ за ворожий підхід (всупереч офіційним тлумаченням) у національному ставленні до України. Наслідком його є те, що після Жовтневої революції (1917 р.) соціалістично-комуністична влада за 70 років завдала українській нації шкоди більше, ніж за 400 років Романівський царизм. Це вірогідно простежується, передусім, за даними значного зменшення кількості українців та української мови за період існування СРСР у складі колишньої РРФСР і в Україні (згідно зі статистичними переписами населення ).
Для цього застосовувався Голодомор, виселення українців до Сибіру та на інші північно-східні території (фактично — депортація), ліквідація інтелігенції, заборона (у РРФСР), обмеження (в Україні) української мови й культури, переселення на місце українців росіян та інших (на 104%). Так, лише в Харківській області 1937 р. «тройкою» було призначено до розстрілу 10198 осіб, у концтабори — 1980 осіб. При цьому в Харкові під час арештів інтелігенції проводилася «децимація» — брали підряд кожну десяту сім’ю. (Арх. Дело №25425, т. 1.Арх. ФСБ, Москва). Тоді не було бандерівців!
І після гучно переможної війни з фашизмом комуністична влада продовжувала нищити український дух. Так, коли 1951 р. студенти Харківського університету відмовилися складати іспити російською мовою, то 800 із них було репресовано, а 33-х на відкритому засіданні суду було засуджено до смертної кари! Розстріляно. Так Харків зробили російськомовним.
Далі проти української ідентичності комуністична влада в УРСР застосувала близько двадцяти різних рішень і постанов. І ніякого каяття?!
Після проголошення України незалежною державою вихованці Комуністичної партії терміново пішли на розвал добре розвиненої тоді української економіки — ліквідацію заводів, фабрик, усіх ланок сільського господарства, морського й річкового флотів, розуміючи, що без економіки незалежність неможлива. Зараз вони з пафосом закликають увійти до Митного союзу, тобто приєднатися до Російської імперії. Хіба в ній буде краще, ніж у колишньому СРСР? Звісно, ні. Але, якщо Україну заманять до Митного союзу, то вона від нього ніколи не зможе відмовитись, гірше, як від газового контракту й Севастопольського флоту. І втратить незалежну спроможність назавжди.
Радянські комуністи стали олігархами, і лідери КПУ з ними в одній коаліції, співпрацюють в одних установах. Яка ж різниця між олігархами та комуністами-депутатами? Комуністи критикують диктатуру капіталу? Та капіталізм підпільно створили самі комуністи — руками президентів Л. Кравчука, Л. Кучми та голів ВРУ — С. Плюща, О. Ткаченка, О. Мороза, які всі були славетними членами КПРС, її ватажками.
Комуністи «пішли в народ, плачуться про нього»? Ні! Вони хочуть стати депутатами, знаючи, що для народу без згоди олігархів і московської влади нічого не зроблять, як це було останні 20 років, — ні соціального забезпечення, ні ліквідації корупції, ні повернення країни народу. І зараз Конституція України стверджує положення для народу: надра належать народу, безплатні освіта й медицина, державна українська мова. Однак комуністи, будучи у владній коаліції, їх не виконують.
Всупереч Основному Закону комуністи продовжують активно виступати проти української нації під виглядом боротьби з українським націоналізмом, вбачаючи в ньому навіть звичайну турботу патріотів про Україну та її атрибути. Вони не стримуються відкрито й безсоромно висловлювати українофобські думки. Так, один із лідерів КПУ — Є. Царьков — привселюдно виголосив жаль, що мало розстріляли українців. Якби ви, комуністи, цього домоглися, то, вочевидь, в історії культури не було б Б. Ступки, Р. Віктюка, В. Івасюка, О. Білозір, В. Зінкевича, Яремчуків, Н. Бучинської, Білоножків... Чому громадськість терпить ксенофобію комуністів?
Чому вимоги щодо дотримання державної мови в Росії, Болгарії, Словаччині, Чехії, Польщі, Ізраїлі та інших країнах комуністи не вважають націоналізмом, а в Україні — так? Яка країна є Батьківщиною у лідерів КПУ? Емігранти вивчають мову країни, в якій живуть, а українські комуністи у власній державі державною мовою не дорожать або її не визнають, як вороги.
Таким чином, КПУ є невідповідною партією щодо комуністичної ідеології. Коаліція КПУ з олігархічною (капіталістичною) владою суперечить комуністичній ідеї ленінсько-сталінського принципу, й вона призвела до створення антинаціональної диктатури капіталістів і комуністів. Її напрям на націоналізацію є недієздатним, що доведено історично. Формат партії є антинаціональним, українофобським, і КПУ не можна називати партією України. КПУ неперспективна щодо взяття влади та виконання програмно-піарівських гасел. Існування КПУ є хибним, неплідним, споживацьким, шкідливим і ворожим для України. Комуністична ідея є анахронізмом, від неї відмовилася більшість країн. Тому КПУ боїться приєднання України до Європейського Союзу: в ньому комуністам нема чого робити.
