У новітніх хроніках нашої держави історію АКБ «Україна» можна сміливо назвати квінтесенцією поваги до закону і ринкового устрою. Ми неодноразово писали про мільйонні кредити, які видає «Україна» направо і наліво; про великих політиків-боржників банку; про правоохоронні органи і НБУ, котрі «не помітили», як найбільший комерційний банк наближається до краху; про перші етапи процедури ліквідації, коли за безцінь продавали автомобілі та інше небанківське майно «України»; про скривджених вкладників і кредиторів банку... Цей перелік можна було б продовжувати досить довго. Але... незабаром на кону виявляться основні фонди «України». З цього, власне, кореспондент «Дня» і почав розмову з людиною, яка пропрацювала в банківській системі 23 роки, заступником директора Генерального департаменту банківського нагляду НБУ, Ліквідатором АКБ «Україна», Костянтином РАЄВСЬКИМ.
— Результати діяльності ваших попередників на посаді Ліквідатора банку «Україна» викликали свого часу інтерес у правоохоронних органів. Зараз вирішується питання про долю основних фондів банку. Вам не страшно?
— Відомо, що так звані попередники займалися ліквідацією банку «Україна», очолюючи Агентство з питань банкрутства. Воно, по суті, і займалося ліквідаційною процедурою. Страшно мені чи ні?.. Передусім, чи хочу я бути Ліквідатором, у мене ніхто не запитував. Коли Національний банк вирішив взяти цю процедуру у свої руки, то мене як службовця НБУ і працівника банківського нагляду просто призначили на цю ділянку роботи. Таким чином, я стараюся діяти максимально в рамках законодавства і представляю Нацбанк у процесі ліквідації «України».
Крім цього, попередні Ліквідатори матеріально залежали від ліквідаційної маси, вони отримували свою зарплату в банку «Україна», займаючись ліквідацією банку, перебували там на повному утриманні. Стосовно мене, регіональних уповноважених і керівників усіх основних напрямів діяльності ліквідаційної процедури, то ми, як працівники НБУ, отримуємо зарплату в Нацбанку і є матеріально абсолютно незалежними від банку «Україна». Хоча, чесно кажучи, ліквідувати банк — малоприємне заняття. Але, за службовим обов’язком, ми повинні максимально викластися і виконати все можливе, пов’язане із завершенням процедури ліквідації.
— А чому НБУ спочатку не взяв справу повністю під свій контроль? Не було досвіду?
— Річ не тільки у відсутності досвіду. Хоча процедура ліквідації — справа досить специфічна. Більше того, ліквідація такого системного банку, яким була «Україна», здійснювалася вперше. Всі банки, які ліквідувалися у нас в країні до цього, щонайбільше, можуть бути прирівняні до філії чи відділення банку «Україна». А таких дирекцій, філіалів і відділень у цьому банку — понад 700.
Крім цього, згідно із законами, що регулюють банківську діяльність, ліквідацією «України» могли займатися як службовці НБУ, так і сторонні юридичні чи фізичні особи. До того часу при Міністерстві економіки вже функціонувало Агентство з питань банкрутства, яке має, за всіма канонами, певний досвід ліквідації. Щоправда, не банків, а підприємств і організацій. За родом діяльності, Агентство повинне було мати певну зацікавленість у ліквідації банку «Україна» як найбільшого об’єкта. Це питання, крім усього, розглядалося не тільки НБУ, а й, певною мірою, урядом. Таким чином, Агентство з питань банкрутства спільними зусиллями було визначено Ліквідатором. Згодом з’ясувалося, що Агентство не в змозі своєчасно розрахуватися з першою чергою вкладників і кредиторів банку «Україна», і НБУ нічого не залишалося, як усунути Агентство і призначити когось іншого. Очевидно, щоб бути впевненим у результаті, правління Нацбанку вирішило взяти це питання у свої руки.
— Накопичення «ліквідаційної маси» — єдина претензія до Агентства?
— На це запитання більш детально можуть відповісти певні структури.
— Днями Сергій Тігіпко сказав, що з третьою чергою кредиторів «України» (919 млн. грн.) будуть розплачуватися за рахунок зобов’язань боржників банку (це близько 1,5 млрд. грн.). Яку частину цих зобов’язань реально повернути?
— Говорити про реальну суму надто складно, оскільки багато кредитів знаходяться на стадії судових розглядів. Багато позичальників намагаються не платити в надії, що дотягнуть до певного часу, коли боротися з ними буде нереально. До речі, суди часто не стають на бік банку «Україна», не добиваються, так би мовити, торжества справедливості. Всупереч, варто помітити, прямому законодавчому дорученню. Коли ми впритул зайнялися ліквідацією, то звернулися до Генерального прокурора. У прокуратурі нам пішли назустріч, її представники брали участь у багатьох судових засіданнях, але, на жаль, число виграних нами судів від цього аж ніяк не збільшилося.
Є велике зволікання і по лінії виконавчої служби. Зараз у судах перебуває понад 500 справ із приводу проблемних кредитів, виданих банком «Україна». У деяких справах вже відбулося до двадцяти судів, апеляцій, розглядів за нововиявленими обставинами тощо. Понад 1000 справ знаходяться у виконавчій службі. В принципі, це виграні справи, але виконавча служба не завжди поспішає виконувати судові вердикти. Хоча, повинен відмітити, з кінця минулого року там також активізували роботу. Ми звернулися до міністра юстиції, втрутилася тимчасова слідча комісія Верховної Ради з питань ліквідації банку «Україна», було створено групи з виконавчої служби, покликані прискорити ці справи... Певні зрушення є, але хотілося б, щоб все робилося швидше.
Таким чином, враховуючи той факт, що з 90% кредитів необхідно провести цілу низку судових процедур, говорити про те, що ми повністю зможемо повернути гроші кредиторам третьої черги досить проблематично. Тим більше, що проблемні кредитори намагаються збанкрутувати, перекинути кошти в інші підприємства, створити нові, а старі — поховати... Ситуація, за словами Райкіна, така, що у відповідь на працюючу сіру речовину, працює і чорна.
— Відомо, що в кінці 90-х «Україна» наближалася до краху, скажемо прямо, не без попускання тогочасного керівництва НБУ. Зараз Нацбанк стоїть у другій черзі кредиторів, тоді як маса підприємств — у третій. Із погляду господарського права все правильно: НБУ фінансував «Україну» під заставу майна. А як щодо етики та довіри до банківської системи?
— Я з вами не згоден щодо «попускання з боку НБУ». У чому воно виявлялося?
— У тому, що на чолі НБУ стояв керiвник, люди з команди якої займали керівні посади в «Україні» саме тоді, коли банк видавав величезні кредити, які стали надалі проблемними.
— Я, як працівник НБУ, не стану коментувати ці питання. Нехай міру попускання, невтручання визначають відповідні органи. Що стосується наявності НБУ у другій черзі, то така норма закону. А закони, як відомо, потрібно виконувати. Щодо етичних моментів — річ у тому, що стабілізаційні кредити були видані банку «Україна» за рахунок централізованих ресурсів Нацбанку. І ці кредити мають бути повернені як народні гроші, гроші держави, якщо хочете, як гроші нації. Тому, на мій погляд, наявність НБУ у другій черзі — нормальне явище, і я буду дуже задоволений, якщо мені вдасться з другою чергою, включаючи НБУ, розрахуватися.
— Кажуть, що вагома частина боргів перед банком «Україна» припадає на 40 фірм, за якими стоять політичні діячі. Які підприємства розрахувалися з цих кредитів, починаючи з моменту початку ліквідації банку? І друге: чи правда, що багато з цих фірм або припинили існування, або існують у вигляді двох чоловік — головбуха і керівника?
— Не зовсім так. Влітку минулого року ми опублікували 40 найбільших боржників «України», назви фірм є, і встановити їх керівників не складно. А стверджувати, що фірми належали іншим конкретним особам було б не зовсім коректно, оскільки все це ще потрібно довести слідством. Що стосується сум, то з 1 млрд. грн. на 40 найбільших дебіторів припадає близько 55-60% цієї суми. Третина таких дебіторів, дійсно, протягом першого року ліквідації банку «Україна» або самознищилась, або була оголошена банкрутами. Час працювати з ними, відповідно, було упущено спочатку. Що ж до інших, то з багатьох було розпочато судові розгляди, але більшість із них, як я вже говорив, були не на користь банку «Україна». Можливо, це було пов’язано з не зовсім кваліфікованим юридичним супроводом, а можливо, з тим, що окремі дебітори мали якісь особливі важелі впливу на рішення з окремих питань. Ми отримали складний спадок і намагаємося зробити все можливе, щоб виконати вимоги закону, пов’язаного з розрахунками на вимоги вкладників.
— Минулого літа ви озвучили цікаву ідею — продавати проблемні зобов’язання перед «Україною». Чи відбувся аукціон і які банки зацікавилися цими зобов’язаннями?
— Інтерес з боку банків періодично виникає. Можна стверджувати, що банки регулярно звертаються з пропозицією купити якісь активи банку «Україна». Ми неодноразово хотіли організувати продаж проблемних активів, але чинне законодавство, на жаль, не може допустити цього. Це пов’язано з тим, що певна інформація, яка повинна розкриватися при продажу, є банківською таємницею. Крім цього, щоб виставити на продаж кредити, необхідно спочатку зробити їхню оцінку. А банк «Україна», як ви знаєте, потрапив до розряду банків, які мають частину державної власності. Хоч вона становить 0,07%, але це не залишає можливості продавати відповідним чином неоцінені активи. Ми зверталися з цього приводу до ФДМ, до Мін’юсту, але досі отримували маловтішні відповіді.
Крім того, знову ж, щоб фірма, яка виграла тендер на оцінку проблемних кредитів «України», могла їх оцінити, потрібно розкрити банківську таємницю. Процес гальмують нестиковки в законах. Хоч нами було розроблено кілька варіантів продажу кредитів: за балансовою вартістю (щоб не робити спеціальну оцінку), за залишковою вартістю тощо. Але досі ми не отримали схвалення жодного свого варіанта. А враховуючи, що ми здійснюємо процедуру ліквідації під егідою НБУ, всі наші кроки повинні отримувати благословення на вищому державному рівні.
— З одного боку, очевидно, що проблемні кредити «України», швидше, такими і залишаться. У такому випадку їх можна продати. З другого — ці зобов’язання, скажімо, за залишковою вартістю зможуть викупити зацікавлені особи. Бізнес за формулою «кінці у воду»?
— Те, про що ви говорите, має і зворотний бік.
— Проблемні зобов’язання можуть викупити чиїсь політичні конкуренти?
— Можливо. Але крім цього, проблемні боржники можуть зволікати та намагатися «погасити» свої зобов’язання перед «Україною», не затративши на це ні копійки.
— Відомо, що проведено попередню оцінку майна «України». Скільки коштує будівля на Великій Житомирській у центрі Києва? І яка загальна ціна банківського комплексу?
— Остаточна оцінка повинна бути до 1 червня. Попередньо — вартість цієї будівлі 50 млн. грн., а усього майнового комплексу банку — 550 млн. грн.
— Голова НБУ заявив, що майно «України», швидше, купить уряд. Якщо ж опустити всі подробиці бухгалтерських проводок у запропонованій схемі, то виходить, що Нацбанк робить Кабміну подарунок. Ваш коментар?
— Тут немає нічого дивного. За всіма канонами міжнародних стандартів бухобліку і фінансової звітності, заборгованість «України» перед НБУ, в принципі, є безнадійною, і отримання додаткової суми може розглядатися як перевищення прибуткової частини кошторису НБУ над витратною. Згідно із законом, це перевищення має бути перераховане до бюджету, а уряд, таким чином, відшкодує свої витрати на участь у тендері. Переконаний, що варіант, озвучений Тігіпко, найбільш законний і ринковий серед тих, які розглядалися взагалі. Всі інші — дуже були схожими на націоналізацію. А в остаточному варіанті зберігаються всі атрибути ринкової економіки: триває відкритий продаж, держава виступає одним із покупців, ніхто не перешкоджає появі інших, держава платить реальні гроші... Інша річ, що запропоновану схему можна провести протягом дня, а можна — протягом року. Однак, враховуючи, що за головне ставляться державні інтереси, то зі швидкістю проблем виникнути не повинно.
— Проблеми виникнуть у кредиторів третьої черги, які після продажу майна «України», схоже, остаточно можуть забути про свої внески. Чи не розумно, в такому випадку, продовжити оренду чи поставити НБУ в третю чергу?
— Пролонгація оренди нічого не вирішить. Вона дасть можливість заробити десяток-другий мільйонів, що, порівняно з розміром загальної заборгованості, просто мізер. Що стосується НБУ, то він і так зробив жест доброї волі, пропустивши у другій черзі перед собою фізосіб. А чинне законодавство просто не дозволяє розглядати НБУ як інвестора, погашення перед яким має відбутися в самому кінці ліквідаційної процедури.
— Навіщо банківський комплекс уряду? Якось важко уявляються суди в таких шикарних будівлях, як, скажімо, обласна дирекція банку в Запоріжжі.
— Чому? Скажімо, в приміщенні Одеської облдирекції «України» розмістилися суд і обласна адміністрація. І, треба сказати, дуже добре себе там почувають. Звичайно, їм не потрібні сховища, не потрібні касові зали, але касові зали легко переробляються на зали для нарад. Хоч запитання ви поставили правильне: хотілося б, щоб банк було використано за призначенням. У 2001 було завдання Президента зберегти цілісний майновий комплекс «України» саме для розміщення земельного, іпотечного банку чи іншої фінансово-кредитної установи, спеціалізованої на АПК. Однак, у цілому, комплекс «України» навряд чи може освоїти окремо взятий банк. Принаймні, «Приватбанку», як орендарю цілісного комплексу, це вдалося зробити не повною мірою (хоч, заради справедливості, один із найсильніших банків у системі заявив про свою зацікавленість брати участь у торгах).
Нещодавно, як відомо, набув додаткового поштовху розвиток Казначейства. Для його реалізації будуть потрібні приміщення з платіжними системами, сховищами... Звичайно, одне Казначейство такі площі не потягне (та вони йому і не потрібні), але квадратура багатьох обласних, районних приміщень цілком дозволяє розмістити по сусідству з Казначейством ті ж суди (їхня кількість у ході судової реформи збільшилася в геометричній прогресії). Якщо комплекс перейде державі, то, швидше, буде створено міжвідомчу робочу групу, яка розподілить між організаціями цей комплекс. Будемо сподіватися — з максимальною ефективністю. Можливий також варіант розміщення на площах «України» Банку реконструкції і розвитку чи іншого банку з часткою державної власності. Але це питання також вирішувати не нам.
— І все ж, чи змогли б ви дати гарантії, що майно «України» не поділять без урахування інтересів держави?
— Як говорив Остап Бендер: «Повну гарантiю може дати тільки страховий поліс». Думаю, що процес буде курирувати одна з перших осіб держави, і державні мотиви все-таки переможуть. Щонайменше, мені хочеться в це вірити.
