— Анатолію Семеновичу, а яка статистика щодо нелегальних мігрантів?
— Наведу такі цифри. Якщо за період з 1991 року по 1996 на кордонах
України було затримано трохи більше 38 тисяч нелегальних мігрантів, то
за один тільки 1997 рік їхнє число становило вже 10776 осіб! Особливе занепокоєння
викликає той факт, що міграція відбувається з країн, в яких активно діє
міжнародна наркомафія та різного роду терористичні організації: Афганістану,
Ірану, Китаю, Шрі-Ланки, Бангладешу тощо. Останніми роками значно збільшився
потік мігрантів і з держав кавказького регіону, Молдови, Югославії, Румунії,
Болгарії. У більшості своїй це люди з низьким рівнем освіти, у них відсутня
будь-яка кваліфікація.
Треба зазначити, що нелегальний шлях перетину державних кордонів не
такий уже легкий і безпечний, як може здатися. Ось один із випадків затримання
на кордоні нелегальних мігрантів, який наробив галасу. Неподалік села Барвінок,
що на околиці Ужгорода, стояв рефрижератор зі словацькими номерами й без
водія. Довго стояв. Першими щось недобре запідозрили місцеві жителі: рефрижератор
з увімкненим морозильником опечатаний митними пломбами, а зсередини хтось
стукає!
Прикордонники й митники, котрі прибули, відчинили двері рефрижератора...
Побачене перевершило всі можливі припущення: 42 обморожених громадян Китаю
було чудом урятовано з цієї льодової труни на колесах, десять із них відразу
ж потрапили до лікарні з обмороженнями різного ступеня.
— Але, незважаючи на тисячі затриманих одноплемінників, нелегали продовжують
іти через територію України. Отже, вони знають про слабкість наших правоохоронних
органів?
— Не слабкість нашу вони відчувають, а відсутність належного, в розумінні
жорсткого, законодавства з цього питання. Дивіться, що виходить: проблема
існує вже сім років, а в нас досі немає чіткої державної міграційної політики.
Нелегалами займаються всі «потроху». А коли семеро няньок крутяться навколо
однієї дитини — тут уже й зовсім не до неї, між собою б розібратися.
— І що ж треба зробити в такій ситуації насамперед?
— Хоча б елементарне, що є залізним правилом майже в усіх європейських
країнах. Запровадити квоту на в’їзд іноземних громадян із країн, які є
основними постачальниками до України нелегальних емігрантів. Іноземець,
в’їжджаючи до України за туристичною або службовою візою, зобов’язаний
мати на покриття витрат не менше 50 доларів на кожен день, незалежно від
терміну перебування. Легалізувати тих іноземних громадян, котрі перебувають
в Україні на незаконних підставах. Для цього потрібно розробити спеціальний
документ, за яким іноземця у разі загублення паспорта (а вони, як правило,
гублять їх поголовно) можна було б повернути до його країни. Запровадити
в чинне законодавство положення про «адміністративну візу» (за прикладом
Польщі), яка застосовувалася щодо іноземних громадян, котрі порушують режим
перебування в Україні й транзитного проїзду її територією тощо. Пропозицій,
що розроблялися нашим Держкомітетом і подавалися до різних інстанцій, багато,
але, на жаль, практичної їхньої реалізації поки що немає.
— Анатолію Семеновичу, чи змінилося щось у діяльності самих Прикордонних
військ? Тим більше, що всі силові структури сьогодні переживають складний
час реорганізації.
— Улітку минулого року в Держкомкордону відкрився Центр автоматичного
обліку й контролю іноземців, котрі перетинають кордон України. Система
інформаційного забезпечення (АСІЗ) Прикордонних військ України, створена
на основі кількох потужних комп’ютерів, які в рамках технічної допомоги
надала Німеччина, дозволяє всі процедури проходження паспортного контролю
провести на безпаперовій основі. До цієї системи підключено вже десять
пунктів пропуску на західному кордоні й аеропорт Бориспіль. Зараз ми прагнемо,
щоб найінтенсивніші за пасажиро- й вантажопотоком пункти пропуску через
кордон завести до однієї автоматизованої мережі. Проробляємо можливість
підключення до системи й обмін інформацією в режимі реального часу з МЗС,
МВС, Митною службою, іноземними посольствами. Повністю закінчити охоплення
системою всього Прикордонного війська плануємо до 2005 року. Щодо реорганізації,
то ми пішли за принципом: від кількості — до якості. У військах скорочуються
управлінські ланки, тилові підрозділи, а штатні посади, що вивільняються,
переносяться до частин, які безпосередньо займаються охороною кордону.
А якщо говорити загалом про перспективу розвитку Прикордонних військ України,
то ми поступово відходитимемо від військового методу охорони держкордону,
орієнтуючись при цьому на прикордонну політику розвинених європейських
країн.
