Побачити на власні очі сорочку, у якій Степан Бандера був одягнений в останній день свого життя, віртуально «погортати» унікальні документи Проводу ОУН або старі українські закордонні видання, що існують лише в одному екземплярі та знаходяться у Лондоні — усе це тепер можливо та доступно кожному. Не потрібно навіть виходити з дому: досить тільки зайти на новий інтернет-ресурс — сайт Архіву ОУН Української Інформаційної Служби-Лондон (http://ounuis.info ).
Унікальний сайт нещодавно представили в Сумах та інших містах України (див. матеріал про презентацію в Тернополі — «День», №188 від 18 жовтня). У Сумах найперше. Тому що один із головних ініціаторів його створення — сум’янин, історик, колишній директор Державного архіву Сумської області Геннадій Іванущенко, якому пощастило близько року працювати з першоджерелами архіву Української Інформаційної Служби (УІС) в Лондоні. «Я був вражений, — розповідає він, — коли побачив це багатство архівних документів, що досі були фактично нікому недоступними. Наразі архів упорядковують».
Для того, щоб унікальні документи ОУН, які зберігаються у Лондоні, стали доступними широкому загалу, і виникла ідея щодо створення не тільки архіву, а ще і його електронну версію — сайт. Геннадій Іванущенко зізнається, що до створення такого інтернет-ресурсу його значною мірою надихнуло знайомство з «Україна Incognita» — проектом газети «День». Адже тут ідеться теж про невідомі або маловідомі сторінки з історії України, які від цього не стають менш важливими.
— Ви неодноразово говорили про те, що впорядкуванню архіву Української інформаційної служби в Лондоні нарешті вперше за багато років приділяють особливу увагу.
— Архів лише починає впорядковуватися. Започатковано його реконструкцію, будуть проводити роботи щодо забезпечення оптимального температурно-вологісного режиму та інших умов, необхідних для належного зберігання документів. Але це не можна назвати суто початком. Збереглося листування Степана Бандери за 1951 рік, де він говорить про необхідність створення такого архіву, і зараз, через багато років, ми нарешті почали реалізацію його намірів. Далеко не кожен має сьогодні можливість приїхати до Лондона та безпосередньо потримати в руках документи, що знаходяться в архіві. Тому і виникла ідея створення архіву в електронному вигляді. Багата документальна спадщина ОУН і дотичних до цієї організації структур має бути доступна користувачам мережі Інтернет. Особливо, враховуючи обставини, у яких зараз знаходиться Україна. Я маю на увазі новий Закон «Про Національний архівний фонд та архівні установи», який дозволяє знищувати «непоправно пошкоджені» архівні документи. Це прямий шлях до «підчищування історії», вважають спеціалісти. Поки в Україні діють такі закони, маю сумнів, щоб до державних архівних установ хотіли масово передавати документи Українського Визвольного Руху із закордонних архівів. Але ці документи все одно мають бути доступними для тих, кого вони цікавлять. Тому ми постійно працюємо над оцифровуванням документів і виставляємо їх на сайт.
— Що знайде користувач на вашому сайті?
— Тут є розділи, де можна познайомитися не тільки з електронними копіями текстових документів на паперових носіях, але й фото-, аудіо- та відеодокументами. Окремий розділ — це віртуальна екскурсія лондонським Музеєм визвольної боротьби ім. Степана Бандери. Проводить екскурсію соратник Бандери Василь Олеськів, з родиною Провідника ОУН знайомить його онук.
— Розкажіть про унікальні документи, що викладено на інтернет-ресурсі.
— Наші електронні фонди постійно поповнюються. Заведено внутрішню картотеку на кожну одиницю зберігання, де є відомості про фізичний стан оригіналу, спосіб відтворення, місце його зберігання тощо. Тематика дуже широка. Ви зможете, наприклад, прочитати листування Українського Державного Правління з урядом Третього Рейху — це коли було проголошено Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 року, а потім репресії з боку німців. Є документи, що розповідають про боротьбу ОУН-УПА проти німецького нацизму. На жаль, цій темі мало приділяється уваги, хоча збереглося багато документів, про них мало хто знає. Коли я був у Мюнхені, познайомився з професором Косиком та з його книжкою про історичні події, свідком та учасником яких він був. Один із соратників Степана Бандери повіз нас на екскурсію до концтабору Дахау, в’язнем якого був сам. Там сьогодні стоять пам’ятники жертвам нацизму. Представлено усі країни, усі конфесії. І лише пам’ятника загиблим українцям немає. Чому? Свого часу Комітетом в’язнів Дахау, де переважали члени лівих партій, було вирішено, що досить згадки про СРСР, а українців немає потреби представляти як окремий народ. Тому сьогодні про Україну варто говорити, про неї треба говорити світові. Є старі книжки про Україну, які існують лише в одному-двох екземплярах, різними мовами. Вони вже формували суспільну думку в іноземців про Україну декілька десятиліть тому. А далі? А сьогодні на Заході виходять нові видання — одну книжку було продано за 4 дні, і там така ідея, що Україна — це просто «проміжний варіант», що вона ніколи не стане європейською. Більше того — готують новий наклад цієї книжки. А у ній усе представлено через призму російських, імперських інтересів. Тому існує потреба розповідати про справжню історію України не тільки українцям, а й усьому світові. Ті видання, які раніше друкували прихильні до України організації, наприклад, Шотландська Ліга Європейської свободи, і які є в одному екземплярі, нині отримують «нове життя».
— Що представлено у розділі періодичних видань?
— Тут, наприклад, викладено посилання на оцифрований архів газети «Свобода», дуже гарна колекція, з 1898 року. Тепер її може побачити увесь світ. Видання починалося як суто русинська газета, потім наступні хвилі української еміграції «відшліфували» її образ до сучасного. Ще цікаве гумористично-сатиричне видання «Мітла» (Буенос-Айрес, 1951—1976 рр.). Мова гарна, добірна. З’ясувалося, туди колись виїхала з України група членів Спілки письменників, які і випускали цей журнал. На його сторінках діставалося усім: від Сталіна до Брежнєва. Є архів газети «Шлях перемоги», що створено Центром Національного відродження ім. С. Бандери. На сайті є і окремі розділи, що представлено фотосвітлинами. Наприклад, фото Ярослава Стецька (прем’єр Українського Уряду в 1941 р.) з братом Омеляном та сестрою Оксаною. Фото засідання Ради референтів Крайової Екзекутиви ОУН, датовано 1929 роком: тут Степан Бандера, Роман Шухевич... Словом, є на що подивитися. Але є і певний парадокс: у той час, як влада в Україні намагається обмежити доступ до архівів, ОУН відкриває свої документи для широкого використання.
— Як би ви охарактеризували аудиторію користувачів новоствореного інтернет-ресурсу?
— Насамперед скажу, що після впорядкування архіву ОУН Української Інформаційної Служби-Лондон, в його структурі буде і бібліотека, яка складе конкуренцію усім досі існуючим. Тут є унікальні речі: книжки, журнали, документи, яких більше немає ніде. Поки що сайт можна читати сімома мовами. Я упевнений, що це — лише початок. Для кого ми це робимо? Насамперед, для науковців, які відтепер зможуть працювати з першоджерелами, не виїжджаючи до Лондона. А у ширшому сенсі — для тих, хто прагне шукати історичної правди самотужки.