Темою інтерв’ю одного із найвідоміших російських політтехнологів, президента Агентства політичного планування Гліба Павловського Російській службі Бі-Бі-Сі стали нинішня ситуація в Україні та російсько-українські відносини. Вважаємо, це інтерв’ю зацікавить і читачів «Дня».
— Чи пояснюється підтримка Леоніда Кучми Кремлем інтересами російського бізнесу в Україні?
— Нестабільність в Україні реальна, і нині вона реально обмежує інтерес бізнесу. Позиція російського уряду стосовно Леоніда Кучми дає деякі гарантії, але, з погляду інвестора, неповні. Ця позиція певним чином дає російському інвестору гарантії, що він не втратить свої інвестиції в Україну. Тому сьогодні вони йдуть туди більш упевнено, ніж, до речі, українські інвестори в Росію. Українські інвестори позбавлені такої ж надійної підтримки української адміністрації, оскільки вона на даний момент розколена. Крім того, зберігається незрозумілість щодо власне української економіки. Цифри зростання України, звичайно, вражають, але політичний чинник цілком незрозумілий для ділових людей.
Рух російського бізнесу на Україну почався задовго до яких-небудь політичних рішень Росії. Але не можна сказати, що все, що добре для, скажімо, «ЛУКОЙЛ» чи «Російського Алюмінію», добре і для Росії. У них свої інтереси, своє лобі в українських політичних силах, у всіх силах.
— Тобто російський бізнес не робить, на відміну від російської влади, ставку лише на Кучму?
— Великий російський бізнес ніколи не робить ставку лише на одну політичну силу, за винятком якихось рідкісних мобілізаційних моментів, як було під час других виборів Єльцина. Але за межами Росії російський бізнес поводиться, як і будь-який інший великий бізнес, розставляючи потроху ставки на різних полях. Зрозуміло, всі ділові люди віддадуть на даному етапі перевагу збереженню ситуації в українському керівництві, що означає збереження Кучми, оскільки це обмежує невизначеність.
— Чи вважаєте ви, що, якщо на місці Кучми виявиться хто-небудь інший, скажiмо, Віктор Ющенко, гарантій і визначеності буде менше?
— У політиці, в східній політиці, не буває тільки заміни обличчя у віконці. При заміні обличчя у віконці з надписом «президент» відбувається зміна всієї конфігурації. Те, що відсутній процес передачі повноважень демократичним шляхом, — а він поки і в Росії надто слабкий, а в Україні він узагалі поки не підтверджений, — питання не в особистості Кучми чи Ющенка. Ділових людей хвилює, яким буде перехід, що в наших умовах і виявляє реальні інтереси та реальний рівень готовності до відповідальної політики. Ніхто не вірить у спокійне звільнення займаного місця — ні той, хто займає, ні той, хто приходить йому на зміну.
Той, що йде, не вірить, і правильно робить, чуючи щодня крики про долю Чаушеску, революцію і подібні речі. Революція — не механізм створення міцної влади.
— Чи є в цьому провина опозиції?
— Українська опозиція робить ще більшу помилку, ніж опозиція російська кінця другого президентства Єльцина, акцентуючи силові моменти, моменти натиску, не кажучи вже про тему революції і повстання, які для обивателя в Росії та Україні — хворе місце. Обиватель не вірить у значущість опозиції. Ющенко, незважаючи на свою задекларовану західну позицію, взяв реальну участь у цих досить безбарвних, але, на мій погляд, досить безвідповідальних виступах опозиції. Це говорить про його політичну слабкість. Його стратегія — лякати Кучму вулицею, щоб отримати максимум можливостей від президента.
Обиватель має право не вірити, що є який-небудь політик, крім Кучми, готовий не тільки запропонувати політичну або економічну лінію, але й сформувати в країні під цю лінію інструментарій. Отже, обиватель чекає у разі відходу Кучми — як він чекав у Росії після Єльцина, — хаосу і переділу власності та влади. А історія України дає більш жорсткі приклади поводження одного із одним у разі громадянських конфліктів, ніж історія Росії.
