— Те, що Україна нарешті ратифікувала Угоду про асоціацію з ЄС — надміру важливий крок, — говорить Євген Степанович. — Давно треба було це зробити, адже Європа — це наш стратегічний, національний, я б сказав навіть своєрідний цивілізаційний напрямок розвитку. Дай Бог швидше його пройти і не звернути назад... Треба було ратифіковувати одразу і повністю, попри удари, яких може від цього на певному етапі зазнати наша економіка. Але через різні підкилимні політичні ігрища Петро Порошенко з цим кроком зволікав аж до тепер. Ми мусимо пам’ятати, що Москва ніколи мирно не погодиться на наш союз з Європою. Це аксіома. Ще коли Янукович «годував» українців обіцянками жити з ЄС, Путін мовчав і посміхався, адже наперед знав, що нічого цього не буде. У нього — і це тепер зрозуміло всім — вже тоді була домовленість з Януковичем. Невипадково наш гарант втік саме в Росію. І сьогодні, не видаючи цього злодія Україні, визнавши нашу нову владу, Кремль на увесь світ демонструє своє дикунство.
— Євгене Степановичу, як ви оцінюєте ухвалення Закону «Про особливий статус Донбасу»? Цей вимушений крок нашої влади зможе бодай частково вирішити конфлікт?
— Жодним чином. З Донбасом справа дуже погана. Сьогодні держава хитка, а всі ці нові загравання з бандитами зі сходу — тільки ускладнюють ситуацію. Путіну мало буде частини Донбасу і цього «особливого статусу». Терористи, зазнавши великих втрат, раді були б жити у такому форматі «особливого статусу». Вони б швидко легітимізувалися шляхом обрання в місцеві ради і далі поетапно тероризували українську владу з усе новими та новими «вимогами» і закликами їх почути. До того ж — нашим коштом. Тобто, можливо, ці бандити і погодилися б у такому форматі заморозити конфлікт, але для Путіна цього замало. Він піде далі. Всі ці «особливі статуси» для нього, я просто переконаний у цьому, тимчасові рішення, і вони жодним чином не вирішать проблеми. У Путіна інші плани — зробити з України трамплін до Європи. Я не знаю, чому Європа цього досі не зрозуміла. А якщо розуміє і так кволо реагує — це для нас всіх... вирок.
«Імперський бацил», який живе в голові керівництва Кремля, мріє захопити увесь світ. Не більше, не менше. Для цього є потужності, адже за останні роки у Путіна наросли «мускули» — атомна бомба та методи її швидкої доставки у будь-який куточок світу. Тож, на жаль, повторюся: думаю, що українські спроби законсервувати конфлікт на сході шляхом якихось особливих поступок у вигляді особливих статусів жодним чином не вирішать проблеми. Нам сьогодні говорять про якісь «мінські домовленості»... Путін показав, що чхає на десятки значно серйозніших міжнародних договорів, бо залишається непокараним.
Ситуація сьогодні дійсно надскладна, але деякою мірою ця ситуація може стати переламним етапом. «Мирний план» Петра Порошенка не діє. Ворог захоплює вигідні позиції, перегруповує сили, готується до нападу та вбиває наших хлопців, а ми просто чекаємо. Зрозуміло, що в нас немає такої військової потужності, як треба. Але план капітуляції — не вихід. Тому сьогодні ми переможемо лише шляхом розсудливих дій на всіх фронтах — військовому, дипломатичному та інформаційному.
— В Україні триває передвиборча кампанія. Попри війну кандидати в депутати змагаються передовсім в популістській риториці, а не пропонують чіткі програми виходу з кризи...
— На жаль, популізм зашкалює. Україні однозначно потрібен новий парламент. Цього вимагав Майдан. Але депутатів ми повинні були б обирати за новими правилами — з відкритими списками. Натомість нас вкотре ошукали, посилаючись на те, що не встигають ухвалити новий закон про вибори. І ми знову будемо обирати кота в мішку. Навіть та частина списків, яку «оголили», лякає: або старі люди, або голі патріоти. Наприклад, я дуже поважаю українських військових, які проявили неабиякий героїзм на сході. Але кожен повинен бути на своєму місці. Голий патріотизм нам не допоможе.
